Джерелом усього космосу

Важливе місце в розгляді цієї проблеми займають класифікація і аналіз причин.

Арістотель виділяє чотири види причин:

- матеріальні — ті, з яких складаються речі, її субстрат,

- формальні - ті, в яких форма проявляє себе, створюючи сутність, субстанцію буття.

Кожна річ є те, що вона є;

- діючі (виробляючі) - ті, що розглядають джерело руху і перетворення можливості на

дійсність, вони є енергетичною базою формування речей;

- цільова (кінцева) причина відповідає на питання «Чому?» і «Для чого?».

Арістотель критикує платонівські ідеї за те, що на їх основі не можна пояснити, що

відбувається з речами. Згідно з Арістотелем, є перші сутності — одиничне буття, тобто

субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких - певне одиничне буття. Воно -

єдність матерії і ейдосу (форми). Матерія — це можливість буття і разом з тим певний

субстрат. З міді можна зробити кулю, статую, оскільки ^матерія - мідь є можливістю і кулі,

і статуї. Щодо окремого предмета сутністю завжди виявляється форма (кулевидність по

відношенню до мідної кулі). Форма виражається поняттям. Так, поняття кулі справедливе і

тоді, коли з міді ще не зроблено кулю. Коли матерію оформлено, то немає матерії без форми,

як і форми без матерії. Отже, ейдос - форма - це і сутність окремого, одиничного

предмета, і те, що охоплюється цим поняттям. Тобто кожна річ - єдність матерії і

форми.

Аристотель вважає, що суть буття речі – її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Аристотеля є ототожнення її із суттю речі. У Аристотеля форма як суть буття речі – це той чи інший вид певного роду. Саме видове – головне, вирішальне начало буття і знання. Форма – не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які надалі не розпадаються ні на які інші види. Види Аристотеля – це вічні і незмінні сутності. Вони не створені Богом – форму ніхто не творить і не виробляє. Але все ж таки вони існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона складається з активної форми і пасивної матерії – наступниці форми. При цьому під матерією Аристотель розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину; по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає. Аристотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити.

Матерія у Аристотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

54. Філософія Геракліта.

Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук - Логос (Вогонь). Він —

субстанційно-генетична причина всього існуючого. У філософії Геракліта субстанцією

буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх

перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ — це впорядкований космос, вічний

і нескінченний. Він не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим

вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. На основі перетворень вогню

будується космологія Геракліта. Всі предмети і явища природи народжуються з вогню і,

зникаючи, знову перетворюються на вогонь. «Вогню смерть - повітрю народження, і

повітрю смерть - воді народження. Із смерті землі народжується повітря, із смерті

повітря - вогонь» тощо.

Усі зміни світостворення у Геракліта відбуваються з певною закономірністю,

підкоряючись долі, яка тотожна необхідності. Необхідність — це всезагальний закон

Логос. Буквально Логос — це слово, але слово розумне. Разом з тим Логос означає розум,

закон, і Геракліт найчастіше вживає його в останньому значенні, вважаючи його об'єктивним

законом світостворення. Логос — принцип порядку і міри. Він — той самий вогонь, але є

вогнем, що для почуттів, для розуму є Логосом. Усе відбувається згідно з Логосом У

найбільш загальному плані Логос Геракліта є вираженням логічної структури Космосу,

логічної структури образу світу, який безпосередньо дано живому спогляданню.

«Вогнелогос» Геракліта притаманний і людині, її душі, яка має два аспекти: речово-

матеріальний і психічно-розумний. У першому аспекті душа - одна з метаморфоз вогню,

вона виникає, випаровуючись з вологи. Душа не тільки волога, адже із збільшенням вологи

вона стає гіршою. Душа - єдність протилежностей, бо поєднує в собі вологе і вогняне, які

перебувають між собою у прямо пропорційній залежності. У п'яного душа особливо волога,

так само як і у хворого і в людини, яка підвладна чуттєвим задоволенням.

У другому аспекті сухий, вогненний компонент душі - це її Логос, який є

самозростаючим Цей суб'єктивний Логос не менш глибокий, безмежний, ніж об'єктивний,

тобто Логос, який керує космосом.

Космогонія Геракліта будується на основі стихійної діалектики. Світ як

упорядкована система-Космос створюється на основі всезагальної змінності явищ, загальної

мінливості речей. «Все тече, все змінюється, немає нічого нерухомого». Для висловлення

цієї думки Геракліт користується образним порівнянням з плинною рікою, потоком. «На

того, хто входить в одну і ту ж ріку, течуть все нові й нові води». Рух, за Гераклітом,

властивий всьому існуючому. Вся природа, не зупиняючись, змінює свій стан. «В одну і ту