Символів Святого письма. Реальність Сковорода розуміє не як моністичне (ідеальне чи

Матеріальне) буття, а як гармонійну взаємодію трьох світів: макрокосмосу,

Мікрокосмосу, символічного світу або Біблії. Божественне життя «пронизує» кожен з трьох

Світів, воно становить собою їх творчу основу, справжню «натуру». Макрокосмос —

Великий світ, у якому «живе все порожнє». Мікрокосмос - світ людини, «світик, світочок»,

Але глибиною він не поступається великому світові, а в певному розумінні навіть його

Охоплює. Кожен з трьох світів є єдність двох «натур»: «видимої», «зовнішньої», «тіньової»

Та «невидимої», «внутрішньої», «світлої».

У своїй «видимій» іпостасі макрокосмос - це природний світ відчутих речей і явищ (як

Матерія), але насправді — «пуста видимість», «місце», «нікчемність», «тінь» справжньої,

Але невидимої його «натури» - Бога. Проте Бог - не сама природа, а її «джерело», «світло»,

«сонце». Існування матерії є «корелятом» існування Бога, і в цьому сенс її вічності, але ця

Вічність - функція вічності божественного буття, «тінню» якого є буття матеріальне.

Мікрокосмос (людина) — це також єдність двох «натур»: «емпіричної» (тілесної)

Та «внутрішньої» (справжньої, «істинної») людини. Емпірична людина, як і матерія, є

«тінню», «темрявою», «тлінням». Проте мікрокосмос не просто співіснує з

Макрокосмосом, пасивно відтворює його структуру, а є активним моментом у

Гармонійній взаємодії з великим світом (макрокосмосом), оскільки єством

«внутрішньої» людини є Бог. Тому сократівський заклик Сковороди «пізнай себе»

Означає пізнати Бога.

Як зазначає А. К. Бичко, це є свідченням діалектичності його позиції, але не

Об'єктивної (в гегелівському розумінні) діалектики, а екзистенціальної, вихідним пунктом

Якої є знаменита «іронія» Сократа. Однією з центральних ідей Сковороди є твердження про

«нерозривність» і водночас «незлитність» природи та людини, єством якої є Бог. Таким

Чином, «внутрішня» людина - це божественне в людині. Ідеальна форма людського єства,

Яку можна знайти в «тайниках» свого серця, є образ Божий, який існує вічно. Всі особисті

Форми окремих людських істот містяться в єдності досконалої та єдиної людини — Ісуса

Христа. Цю людину вже не створено Богом, - вона народжена ним і є його Сином

Єдинородним.

Гармонія великого світу (макрокосмосу) і людини (мікрокосмосу) не встановлюється

Сама собою, автоматично; вона має своїм ґрунтом творчу життєву ініціативу людини.

Можливих (і різних) способів гармонізації людини зі світом багато, і кожен має віднайти

Відповідний («средний») своїй неповторності й унікальності спосіб життя у світі. Але ці

Способи репрезентовано людині символічно. Тобто між макрокосмосом і мікрокосмосом

Поиск по сайту: