 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Настанови не існують, вважає себе центром світу і навіть при загальних нестатках
думає лише про себе і врятування свого достатку. Чим є земна велич для того, кому наука
дає можливість споглядати Всесвіт? Цим запитанням Бекон певною мірою повторює
Демокріта. Наука знижує, зменшує страх перед смертю чи нещастям, робить дух людини
гнучким і рухомим.
Бекон проводить класифікацію наук згідно з трьома властивостями розумної душі і
виділяє: історію, поезію, філософію. Історія спирається на пам'ять, поезія — на
фантазію, філософія — на розум. У свою чергу, філософія, оскільки її об'єктами є Бог і
людина, поділяється на філософію природи та пізнання людини. До філософії про людину
належать усі науки, які вивчають душу, тіло, пам'ять тощо. На противагу цьому предметом
теології є віра, а не розум. Бекон іронізує, що ми повинні вірити слову Божому, незважаючи
на опір нашого розуму; тим більше ми ушановуємо Бога.__
78. Раціоналізм і сенсуалізм як філософські концепції пізнання (Декарт, Локк, Берклі).
Раціоналізм – у пізнанні головна роль розуму. Витоки знання в розумі і лише в ньому.
Декарт – інтелектуальна інтуїція. Розум не може бути помилковим. “Всі речі, які ми сприймаємо дуже ясно та достатньо чітко - істині”. Метод загального сумніву. Мислю, отже існую. “Причина ідеї не може містити дійсності менше ніж сама ідея”. Причина ідеї Бога в доскональній істоті, а отже в Бозі. Р.Декарт пропонує метод раціональної дедукції, який повинен узгоджуватися з чотирма вимогами: 1) припускати як достовірні такі положення, які уявляються розумово чіткими та ясними, не викликають сумнівів у своїй істинності; 2) розділяти кожну складну проблему, задачу, на складові частини, підпроблеми чи задачі; 3) поступово здійснювати перехід від доведеного до недоведеного; 4) не робити жодних прогалин у логічному ланцюжку дослідж. Існув вроджених ідей.
Сенсуалізм – найбільш природна пізнавальна позиція людини. Від чуттєвого до загального. Локку вперше вдалось дов, що мисл загальн грунтуються на чутттєвому сприйнятті сущого та сутності, що знаня загальні та істина побудована на досвіді. Сенс у Т.П. Л тісно пов'язаний з методологією емпіризмом: він визнає роль розуму, однак обмежує його значення. Функція розуму полягає, за Л, в комбінування емпірично створених суджень. Він запер існування "вроджених ідей" і стверджує поняття "рефлексу". Прості та загальні ідеї, первинні та вторинні якості. Номіналізм.
Відчуття — єдиний пов'язаний зі світом канал одержання знань, інших шляхів
немає. Така позиція отримала назву сенсуалізму (від лат. sensus — відчуття).
Сенсуалізм у галузі теорії пізнання у Локка тісно стикається з методологічним
емпіризмом. Критикуючи Декарта, Локк вказує, що немає вроджених ідей і принципів - ні
теоретичних, ні практичних (моральних), у тому числі ідеї Бога, а все людське знання
виходить з досвіду - зовнішнього (відчуття) і внутрішнього (рефлексії). Людська думка
(душа) — це чистий аркуш паперу («табула раса»). Лише досвід (завдяки чуттєвому
пізнанню) заповнює цей чистий аркуш літерами.
В основі знання лежать прості ідеї, осягнуті розумом завдяки різним якостям тіл:
первинним, з якими ці ідеї схожі (протяжність, фігура, рух); або вторинним, з якими ці ідеї
несхожі (колір, звук, запах, смак). Завдяки поєднанню, зіставленню і абстрагуванню розум з
простих ідей створює складні та загальні ідеї (модуси, субстанції, відношення тощо).
Дж. Локк - представник матеріалістичного сенсуалізму, тому для нього пізнання
істинне лише настільки, наскільки ідеї відповідають дійсності. Воно буває трьох видів:
інтуїтивне - розуміння самоочевидних істин, нашого власного існування; демонстративне
- розуміння положень математики, етики, буття Бога; сенситивне — розуміння існування
речей, воно найменш ясне і достовірне.
Берклі – учень Л. Продовж вчення, але запереч матеріальний сенсуалізм. Субстанції принципово не дана чуттям, субстанцією може бути лише дух, чи суб'єкт, який сприймає чуття. чут сприйняття кольорів, руху, смаку, форм речей неможливе без відповідних ідей, котрі повинні бути присутніми до самого сприйняття речі чи виникати водночас із чуттями. Тому для Берклі важливо вирішити проблему, звідки ці "ідеї" виникають у наших думках. Дане питання наштовхує Берклі на необхідність обмеження абсолютності створеної ним філософської позиції суб'єктивного ідеалізму вченням раціоналістичного порядку про світ як результат однієї верховної духовної причини — Бога.
79. Поняття субстанції, суб'єкту та об'єкту (Спіноза, Декарт, Кант, Гегель).
Декарт:Відкриття можливості існування ідеї впродовж деякого часу у мертвому тілі та можливості зникнення ідеї з мертвого тіла за відсутності наочно фіксованих змін у ньому спрямували думку Декарта на шлях вчення про дуалізм душі і тіла. Розвиваючи цю тезу, він робить висновок про існування незалежних одна від одної двох субстанцій світу. Субстанція, що виявляє себе у різних просторових властивостях,— матерія, та субстанція, що не має просторових форм виявлення, — мислення. Ці субстанції можуть єднатися, утворюючи живі організми, чи існувати окремо, утворюючи світ фізичних тіл та світ вільного духу, — божественний світ. Найдовершенішою формою буття є Бог, який існує сам із себе, є причиною самого себе.
Субстанція світу, що існує просторово, — матерія, яка не може наповнювати простір, існуючи нерухомо. Вона завжди у русі, що зобов'язує нас заперечувати теорію атомарної будови світу, бо інакше ми повинні визнати нерухомі частинки — найменші та неподільні елементи буття (атоми). Рух кожного тіла (Декарт розглядає тіла лише механістично) відбувається з причин, які лежать за межами даного тіла. Вітрильник рухається завдяки дії вітру, завдяки течії рухається водяний млин, ядро вилітає з гармати завдяки згоранню пороху тощо. Користуючись цим принципом, він заперечує можливість існування порожнечі. Декарт висуває питання про перший поштовх, який надав рух усім тілам. Суб'єктом цього поштовху він визнає Бога.
Спіноза: Розглядаючи питання про походження даного поняття, Спіноза робить висновок, що змістовно "субстанція" не відрізняється від поняття про Бога. З доказів, які відносяться до цього висновку, можна констатувати, що Спіноза ототожнює Бога із субстанцією.
Бог не стоїть тепер над природою, не є й творцем як зовнішня сила, а перебуває прямо у природі як її іманентна причина, властивість. Таке розуміння субстанції призводить до вирішення проблеми дуалізму душі і тіла, яку поставив Декарт. Протяжність та мислення, які в філософії Декарта визнаються незалежними одна від одної субстанціями, зливаються у філософії Спінози в одну. А ці її властивості — лише два атрибути поряд з багатьма іншими атрибутами (атрибут — невід'ємна властивість). На протилежність субстанції та її атрибутам, які носять характер безмежності, для опису обмежених одиничних об'єктів Спіноза використовує поняття "модус" (те, що існує за рахунок зовнішніх причин). Існування модусів характеризується не тільки обмеженістю взагалі, а й мінливістю, рухомістю у межах атрибутів субстанції (часу і простору). Відношення між субстанцією і модусом становить собою відношення частини і цілого. Субстанція визначається здатністю творення, а модус — її продуктом, утворенням, витвором субстанції.
Субстанція має внутрішню властивість — необхідність свого існування. Виявлення цієї властивості відбувається через мислення (атрибут субстанції). Мислення Спіноза розглядає як властивість тіла мати непросторові атрибути. Наприклад, реальність існування траєкторії (рух небесних світил та інше), яка разом з тим не існує як тілесне, просторове дане, свідчить про реальне існування непросторового атрибуту субстанції. Саме цю властивість Спіноза називає мисленням і відрізняє її від причини як тілесної властивості, вказуючи, що мислення не причинове, а необхідне. Необхідністю детермінуються усі процеси у світі. Кожний конкретний процес має свою причину, лише субстанція має причину в собі самій.
Субстанція має універсальні характеристики (атрибути), протяжності та
мислення, які є нескінченними і не підлягають змінам. Для опису одиничних речей, які є
кінцевими, Спіноза використовує поняття модуса. Модуси - це індивідуальні конкретні речі і
явища, причому єдність усієї множинності модусів забезпечує особливий «модус-рух».
Теорія субстанції Спінози є чітко вираженим раціоналізмом. Завдяки цьому в
теорії пізнання виділяються три рівні: найвищий - істина, яка досягається безпосередньо
розумом, інтуїтивно зрима і не залежить ні від якого досвіду, другий — судження розуму, що
також є засобом досягнення істини, хоча менш досконалим; третій - знання ґрунтується на
уявленні та чуттєвому сприйнятті, при цьому пізнання не вважається достовірним
Найбільший філософ Нового часу Іммануїл Кант, розвиваючи гносеологічний аналіз поняття субстанція, вказував на необхідність цього поняття для науково-теоретичного пояснення явищ. Категорія субстанції, за Кантом, - "... умова можливості будь-якого синтетичного єдності сприймань, тобто досвіду...". На відміну від недіалектіческого розуміння субстанції як незмінного, речового субстрату, Кант розглядав субстанцію як щось внутрішньо мінливе.
Цей підхід був розвинений німецьким філософом Георгом Гегелем, який виділяв внутрішню суперечливість субстанції, її саморозвиток. Однакдіалектична трактування субстанції як суб'єкта, що розгортає свій зміст, не була послідовно здійснена Гегелем, бо для нього субстанція - щабель розвитку "ідеї", а не буття.
80. Вчення про монади Лейбніца.
Ядром філософської системи Лейбніца є вчення про «монади » — монадологія.
Поиск по сайту: