Категорії діалектики і їх методологічні функції в пізнанні світу

Категорії (грец. висловлювання, ознака) — поняття, що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності, їх властивості, істотні взаємозв'язки і взаємовідношення. В економічній теорії, наприклад, — це товар, прибуток, власність, гроші; у біології — організм, оточення, обмін речовин; у філософії — матерія, свідомість, якість, кількість, міра, протилежність, суперечність, заперечення заперечення тощо.

У сучасному розумінні категорії філософії є суттєвим і узагальненим відображенням об'єктивної дійсності. Вони взаємопов'язані, мають значення загальності і тому є загальнометодологічними принципами пізнання і практичної дії. Деякі з них співвідносяться як єдність протилежностей (наприклад, категорії кількості та якості). їх називають співвідносними, або парними: одиничне, особливе і загальне; причина і наслідок; необхідність і випадковість; зміст і форма; сутність і явище; можливість і дійсність; система й елемент тощо. Ці категорії — підсумок пізнання і практики всієї попередньої історії людства; сходинки пізнання світу і кожного з його об'єктів; неосновні закони діалектики; "інструменти" пізнання та перетворення людиною дійсності.

Важливу методологічну функцію виконують також категорії "причина" і "наслідок".

"Причина" — це філософська категорія, яка відображає взаємодії об'єктів або їх компонентів під час виникнення, змін, зникнення; "наслідок" — зміни у об'єктах, що взаємодіють, або в їх елементах. Як і всі інші, причинно — наслідкові зв'язки є об'єктивними, всезагальними, універсальними. У світі немає безпричинних явищ і подій. Все, що існує, має причину свого виникнення, існування та функціонування. Визнання об'єктивності та загальності причиново-наслідкових зв'язків є основою детермінізму — філософського вчення про об'єктивний взаємозв'язок і взаємозумовленість речей, процесів та явищ реального світу.

У процесі розвитку причини і наслідки можуть мінятися місцями. Відмінність між ними відносна. Причини відрізняються від приводів — процесів, які сприяють їх виявленню. Знання причиново-наслідкових зв'язків дає можливість прогнозувати майбутнє, науково керувати об'єктом, створювати та змінювати умови його функціонування. За наявності причини та умов її реалізації наслідок стає необхідним.

Такий взаємозв'язок конкретизується діалектичними категоріями необхідності і випадковості.

Необхідність — це філософська категорія для вираження внутрішніх, стійких, всезагальних зв'язків і відносин буття, які повторюються за певних умов; випадковість — це філософська категорія, що відображає зовнішні, нестійкі, одиничні зв'язки і відносини, те, що за певних умов може бути, а може і не бути. Будь-який об'єкт становить єдність необхідного і випадкового. Необхідність виявляється через масу випадковостей, а випадковості є формою вияву необхідності

Випадковість об'єктивна, як і необхідність. Необхідності ніколи не буває без випадковості. Свій шлях необхідність прокладає через масу випадковостей. Наука має за випадковостями відкривати необхідність, озброювати практику знаннями законів розвитку, допомагати зменшувати вплив негативних випадковостей на процес та результати діяльності людей.

До співвідносних у діалектиці належать і категорії "зміст" і "форма".

"Зміст" як філософська категорія характеризує всю сукупність властивостей, частин, ознак об'єктів, "форма" — стійку систему зв'язків структури змісту. Зміст визначає форму, а форма впливає на зміст позитивно або негативно. Зміст і форма об'єктивні. Вони діалектично єдині. Не буває неоформленого змісту або беззмістовної форми.

Взаємозв'язок між внутрішнім і зовнішнім боками об'єктів виражається категоріями сутності і явища.

Отже, суб'єктивна діалектика сутності і явища — аналог об'єктивної діалектики. Тому при вивченні об'єктів необхідно за явищами бачити сутність, а в пізнанні — переходити від явища до сутності, а від неї — до більш глибокої сутності й повертатися до явищ, але вже з усім багатством знань про них.

"Можливість" і "дійсність" — це співвідносні категорії, які характеризують два головні ступені в розвитку об'єктів: перша — їх становлення; друга — такі, що об'єктивно існують, предмет, річ, явище як сукупність усіх реалізованих можливостей.

Отже, згідно з діалектикою, будь-який об'єкт необхідно вивчати в його взаємозв'язках з іншими об'єктами: одиничних і загальних, необхідних і випадкових, причиново-наслідкових і т. ін., а також у розвитку, джерелом якого є "боротьба" протилежностей, механізмом — стрибкоподібний взаємний перехід кількісних та якісних змін, а загальною тенденцією — поступальний рух. Закінченої системи категорій діалектики у філософії поки що немає. Але принципи побудови такої системи відомі. Згідно з принципом відображення, категорії діалектики є узагальненим відображенням реальних зв'язків і відносин у їх розвитку; відповідно до принципу єдності діалектики, логіки і теорії пізнання — категорії діалектики е всезагальними формами буття та пізнання; згідно з принципом відповідності історичного та логічного, категорії діалектики постійно розвиваються. Загальновизнаною послідовністю в становленні та розвитку категорій діалектики є така тенденція. Кожен окремий об'єкт сприймався людиною як одиничне, як те, що до того не зустрічалося. Якщо одиничне задовольняло яку-небудь потребу людини, то воно запам'ятовувалось. Проте цю потребу можуть задовольнити й інші об'єкти. Через їх порівняння людина приходить до усвідомлення "особливого" і "загального". На цьому ж етапі пізнавальної діяльності формувались категорії "якості" та "кількості". Предмети пізнавались перш за все з позицій їх якості. За переходу у пізнанні від одного предмета до багатьох і за їх порівняння з'ясовувалась їх кількісна характеристика.

Поиск по сайту: