Роль наукового пізнання в розвитку технічних і соціально - гуманітарних наук

Соціальне пізнання здійснюється групою наук, які називають суспільними (економічна теорія, соціологія, політологія, правознавство тощо). Іноді їх відносять до гуманітарних наук, ставлячи знак рівності між назвами "суспільні" і "гуманітарні". Наприклад: "Гуманітарні науки - суспільні науки, історія, філософія, філологія й інші, не природничі і не технічні". З цього визначення можна зробити висновок, що знання про суспільство (соціальне знання) і є знання гуманітарне. Однак існує більш вузьке розуміння гуманітарного знання як знання про гуманістично-особистісне у людині. При такому розумінні суспільні науки гуманітарні тією мірою, у якій вони розглядають суб'єктивний фактор суспільного розвитку - людини як особистості, як носія індивідуальних якостей.

Суспільні науки прагнуть виявити об'єктивні закони, що виражають істотні, загальні і необхідні зв'язки явищі процесів. Соціальне знання як продукт цих наук - це насамперед знання про відносно стійкі і систематично відтворені відносини між народами, класами, соціально демографічними і професійними групами тощо. Наприклад, економічна теорія розкриває стійкий зв'язок, з одного боку, між співвідношенням на ринку попиту та пропозиції, а з іншого боку ціною товару; соціологія виявляє повторювані істотні зв'язки демографічних процесів із соціально-економічним розвитком; політологія виявляє закономірні зв'язки політики з інтересами класів, націй і інших суб'єктів суспільно-політичного життя тощо, оскільки соціальні закони, на відміну від законів природи, здійснюються через діяльність людей.

Якщо представник суспільних наук - історик, соціолог, філософ - звертається до фактів, законів, залежностей суспільно-історичного процесу, результатом його досліджень є соціальне знання. Якщо ж він розглядає світ людини, цілі і мотиви діяльності, його духовні цінності, особистісне сприйняття світу, його науковим результатом виступає гуманітарне знання. Коли історик враховує суспільні тенденції в поступальному розвитку людства, він функціонує як суспільствознавець, а коли він вивчає індивідуально-особистісні фактори, він діє як гуманітарій. Таким чином, соціальне і гуманітарне знання взаємопроникаючі. Немає суспільства без людини. Але немає і людини без суспільства. Безлюдна історія виглядала б дивною. Але без вивчення закономірних процесів, без пояснення історичного розвитку вона не була би наукою. Філософія відноситься до гуманітарного знання остільки, оскільки звернена до духовного світу людини.

Гуманітарій розглядає дійсність у колі цілей, мотивів, орієнтації людини. Його завдання - зрозуміти її помисли, спонукання, наміри. Розуміння - одна з особливостей гуманітарного знання. Звертаючись до текстів листів і публічних виступів, щоденників і програмних заяв, художніх творів і критичних рецензій, філософських творів і публіцистичних статей, гуманітарій прагне зрозуміти зміст, який вклав у них автор. Це можливо, лише розглядаючи текст у контексті того середовища, у якому жив його творець, у прив'язанні до його життєвого світу.

Суспільні науки, що дають соціальне і гуманітарне знання, допомагають людині осмислити саму себе, знайти "людський вимір" природних і соціальних процесів. Вони сприяють формуванню способу мислення і дії людини, яка знає суспільство і розуміє інших людей, що вміють жити в сучасному світі з його різноманіттям культур і способів життя, що переборює власний егоїзм, що усвідомлює наслідки своєї діяльності.

116.Роль філософії у формуванні наукової картини світу.

Починаючи з другої половини XVII ст. в різних країнах Європи утворюються наукові товариства, починає розвиватись система передачі наукової інформації, з'являються вчені нового універсального типу, такі як X. Гюйгенс, І. Ньютон, Г. Лейбніц, К. Лінней, М. Ломоносов та ін. Етапами в подальшому розвитку наукової культури стали: формування в геології XIX ст. "теорії катастроф" Ж. Кюв'є та теорії актуалізму Ч. Лаєлля; поява в біології еволюційної теорії походження видів Ч. Дарвіна; створення періодичної таблиці хімічних елементів Д. Менделєєвим; відкриття у фізиці межі XIX-XX ст. явища радіоактивності; теорія ноосфери В. Вернадського; створення теорії відносності А. Ейнштейном та інші події, які зрештою привели до формування сучасної наукової картини світу.

Що стосується питання про закономірності розвитку науки, то тут спектр думок обмежується двома точками зору. Згідно з першою розвиток науки є еволюційним процесом поступового нагромадження й узагальнення знань. Друга ж точка зору вбачає в історії науки чергувань на тривалих періодів еволюційного розвитку та короткочасних етапів потрясінь, коли змінюються самі основи науки, її фундаментальні ідеї, методи, стиль наукового мислення тощо. Такі радикальні зміни основ науки, що відбуваються за короткий проміжок часу, дістали назву наукових революцій.

Іноді "науковою революцією" називають також значні відкриття (нових об'єктів, процесів, законів) або видатні винаходи (інструментів, методів), які значно впливають на науку й прискорюють її розвиток. Проте в таких випадках маємо справу скоріше з метафоричним, оцінним використанням поняття. Під науковою ж революцією в точному розумінні поняття мається на увазі саме кардинальна зміна наукової картини світу, тобто системи найзагальніших ідей та уявлень про дійсність або певний її аспект (біологічний, фізичний, астрономічний тощо).

Наукова картина світу є внутрішньо узгодженою системою уявлень, яка формується в результаті необмеженої екстраполяції (і, тим самим, фактично абсолютизації) достовірних для даної епохи (але реально - завжди обмежених і відносних, якщо згадати принцип незавершеності науки) наукових знань. Безмежна екстраполяція обмежених, тобто перевірених тільки обмеженою або суб'єктивною практикою й досвідом, знань є обов'язковою умовою виникнення та існування наукової картини світу. Власне екстраполюються при цьому за межі доступного нам досвіду скоріше певні умови, за яких були знайдені або відкриті ті чи інші явища, закономірності тощо, а вже внаслідок екстраполяції умов відбувається й екстраполяція наукових законів. Екстраполяційний принцип побудови зумовлює принципову гіпотетичність будь-якої наукової картини світу.

Наука як експериментально-теоретичне дослідження дійсності та наукова картина світу являють собою різні й водночас взаємозумовлені сторони загального нескінченного процесу наукового пізнання реальності. Певна картина світу; доповнена науковою парадигмою як зведенням правил і способів отримання знання (тобто системою методологічних, логічних та навіть етичних норм науки), поряд з матеріально-технічними можливостями-отримання та опрацювання інформації є і засобами, Й умовами здійснення процесу наукового пізнання. Іншими словами, картина світу є одночасно й умовою, й одним із головних результатів процесу наукового дослідження; оскільки вона спрямовує це дослідження і змінюється сама під впливом його результатів за принципом зворотного зв'язку. Наукова картина світу і парадигма визначають стратегію і тактику наукового пошуку (наприклад, відбір актуальних проблем, ракурс їх Дослідження тощо), а також інтерпретацію отриманих результатів. У свою чергу, поява нових знань і гіпотез та їх екстраполяція на дедалі ширші сфери дійсності збагачує і доповнює картину світу або й виявляє її невідповідність нововідкритим фактам. Таким чином створюються передумови критичної ситуації в науці, яка врешті-решт розв'язується науковою революцією та формуванням нової наукової картини світу.

Поиск по сайту: