Принцип історизму в німецькій класичній філософії

Термін «історичність» вперше з’явився в німецькій філософській літературі більше 180 років тому, але його не можна віднести до числа тих понять, без яких не може обійтися жоден словник з філософії.
«Історичність» бере свій початок у глибині топологічних змін історичної свідомості: приблизно з 1750 р. в німецькій мові затверджується позначення для нової ідеї «власне історії». Історія перестає бути зібранням прикладів з минулого і з’єднує тепер в одне ціле подія і його репрезентацію.

Найважливішою причиною цього послужила поспішність, з якою мислителі того часу постаралися вирішити проблему єдності історії пантеистическими і об’єктивно-ідеалістичними теоріями її прогресивного розвитку. Філософія історії, озброєна принципом історизму, затулила безпосередній досвід відкритості історії майбутнього, непередбачуваність історії та унікальність кожної людської істоти, — що в цілому і становить умови креативності та автентичності історичної події. У свою чергу, цьому було своє пояснення, відсилає нас до історичної свідомості: для схожого, за висловом Лессінга, на мрійника людини рубежу XVIII-XIXeB. «Неможливо чекати майбутнє, і він сам прагне прискорити його, для чого йому набувати, якщо те, що він вважає кращим, на ділі не може бути реалізовано в якості кращого протягом часу його життя?» Це самоускорением тимчасовості відбирає у справжнього можливість випробувати його як справжнє і ховається в майбутньому, в якому не схоплене протікає даний виявляється заручником історичної філософії. Саме з цим «кризою» історичної свідомості, який у подальшому отримував все нові форми, і пов’язані труднощі на шляху до справжнього місця тематики історичності в гуманітарному знанні. Заклик повернутися до природи, її універсального єдиний-ству, інтерес до пантеїстичної філософії Спінози, понятий з органічною точки зору,

віталістичних розгляд природи розділила ціла плеяда німецьких мислителів останніх десятиліть XVIII в.: Гердер, Лессінг, Гете, Шиллер, В. фон Гумбольдт, Гельдерлін, Шеллінг, романтики — Новаліс, Шлейермахер, брати Шлегель. Ще однією рисою того часу було захоплення класичної античної поезією і культурою. Завдяки Ф. Шлегелю в 1795 р. стало популярним відбувається від Бюргера та І. Боса слово «Griechheit», яке, хоча й було висміяне Шиллером, використовувалося як стійкий термін В. фон Гумбольдтом в його міркуванні про грецький характері 1808.

Філософська та історична свідомість XVII а. в цілому, а не в межах однієї тільки філософії історії дозволяє виявити зазор між «так званої історичністю» і власної тематикою історичності. Несподіваним, але вірогідним виглядає твердження, що досить близько до справжньої тематизації історичності перебував І. Кант. Принаймні, про це говорить його беззастережно позитивну відповідь на перше з поставлених питань. Метаісторичних характер поняття «історичність» тематично зближує його з етикою Канта. В основі і того, і іншого лежить пошук критерію можливості історичних перетворень, що вже на межі XVIII-XIX ст. стало для людини вирішальним питанням його життєвого вибору. Таким чином, історичний досвід і філософія XVII в. закладають основи для теми історичності. Це дає право розглядати наступні спроби її тематизації в екзистенціалізмі, феноменології та герменевтиці лише як варіанти самостійної теми філософії, що вимагає для свого розкриття автономії методу і власної групи понять.

Поиск по сайту: