АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Філософські ідеї даосизму

Читайте также:
  1. Буття Бога у філософській інтерпретації
  2. Виникнення неокантіанства та його розвиток. Філософські погляди В.Віндельбанда, Г.Ріккерта та Е.Касірера.
  3. Історико-філософські погляди К.Маркса та Ф.Енгельса.
  4. Суспільство як самоорганізована система. Основні філософські концепції пояснення суспільного розвитку
  5. Сутність пізнання у філософській традиції
  6. Сучасні філософські течії та школи
  7. Філософські ідеї Геракліта .
  8. Філософські ідеї психоаналізу
  9. Філософські концепції природи релігії
  10. Філософські концепції сутності релігії
  11. ФІЛОСОФСЬКІ ОРІЄНТАЦІЇ «СЛОВ'ЯНОФІЛІВ» І «ЗАХІДНИКІВ»

Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами.

Важливим напрямом філософської думки Китаю поряд з конфуціанством був даосизм. Найбільш відомий його представник - Лао-Цзи (старий вчитель), якого вважають старшим сучасником Конфуція. Йому приписують авторство книги «Дао де цзін», яка стала основою подальшого розвитку даосизму.

Дао - поняття, за допомогою якого можна дати універсальну відповідь на питання про походження і спосіб існування всього сущого. Воно в принципі безіменне, проявляється всюди, оскільки є «джерелом» речей, але не є самостійною субстанцією або сутністю. Саме дао не має джерел, воно є основою всього без власної енергетичної діяльності. Згідно з дао, світ перебуває в спонтанному, непереборному русі. Дао — це тотожність, однаковість, яка передбачає все інше, а саме: дао не залежить від часу, як смуга виникнення, розвитку і загибелі Всесвіту, але становить фундаментальну та універсальну єдність світу. Дао існує постійно, всюди і у всьому, і насамперед бездіяльність є його характерною рисою.

У світі все перебуває в дорозі, в русі та змінах, все непостійне і кінцеве. Це можливо завдяки принципам «інь» і «янь», діалектично нероздільним у кожному явищі та процесі; вони є причиною їхніх змін і розвитку. У дао (шляху) внутрішньо присутня власна сила - «де», через яку дао проявляється в речах завдяки впливу «інь» і «янь». Розуміння власної творчої сили «де» як індивідуальної конкретизації речей, для яких людина шукає імена, радикально відрізняється від антропологічно спрямованого конфуціанського розуміння «де» як моральної сили людини.

Лао-Цзи заперечує будь-яке зусилля не тільки індизіда, але й суспільства. Зусилля суспільства, породженого цивілізацією, ведуть до суперечності між людиною і світом, до дисгармонії. Дотримання «міри речей» є для людини головною життєвою метою. Діяльність без порушення цієї міри є не заохоченням до деструктивної пасивності, а поясненням спільності людини і світу на єдиній основі, якою є дао. Чуттєве пізнання ґрунтується тільки на частковості й заводить людину на манівці. Відхід убік, відсторонення характеризує поведінку мудреця. Осягнення світу супроводжується тишею, в якій тямуща людина оволодіває світом.

• Видатним послідовником і пропагандистом даосизму був Чжуан-Цзи (369-286 рр. до н. е.). Головне, - вважав він, - позбавитись емоцій і зацікавленості. Цінність усіх речей однакова, позаяк усі речі містяться в дао, і їх не можна порівнювати. Кожне порівняння - це підкреслення індивідуальності, а тому воно однобічне. Знання істини, істинності не дано людині, яка намагається їх пізнати. Чжуан-Цзи розробив метод досягнення істини, основою якого є твердження, що людина і світ утворюють єдність. Мова йде про необхідний процес забування, який починається від забування відмінностей між істинністю і неістинністю аж до абсолютного забування всього процесу досягнення істини. Вершиною є «знання, яке вже не є знанням».

«Там, де великі мудреці мають владу, піддані не помічають їх існування. Там, де правлять невеликі мудреці, народ буде прихильний до них і хвалитиме їх. Там, де володарюють ще менші мудреці, народ боїться їх, а там, де ще менші, народ їх зневажає».

 

 

17. Становлення античної філософії: етапи розвитку та характеристика.

 

На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор'ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.

Античність є культурним та історичним фундаментом сучасної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації. Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, художніх та наукових систем, котрі виникли набагато пізніше.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-державна початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в У столітті нашої ери.

У своєму розвитку антична культура пройшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях, представлених культурою Давньої Греції, елліністичною культурою, культурою Давнього Риму. При цьому "прелюдією" античної культури була ще більш давня крито-мікенська культура, або егейська цивілізація, котра існувала одночасно з давньосхідними культурами. Центрами цієї егейської цивілізації були Крит та місто Мікени на півдні Греції.

Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов'язано, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська "цивітас" епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

Громадянська община об'єднувала повноправних вільних громадян, кожний із яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:

- ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;

- ідея верховної влади народу;

- орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок (як це мало місце у східних народів);

- на відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.

Суспільна свідомість античного полісу носила в основному раціональний характер. Світ сприймався як реальний, хоча визнавалось надприродне, і це мало суттєвий вплив на різні сторони життя. Тому при характеристиці античної культури необхідно проаналізувати релігійні уявлення давніх греків і римлян.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)