Неорганічна природа, з другої (монади душі) — тварини, з третьої (монади-духи) —

людина.

Монади досягаються не чуттями, а лише розумом. Тіла, які містять монади нижчого

рівня розвитку, - це фізичні тіла, тобто предмети неживої природи. Тіла, в яких монади

здатні до відчуттів і уявлень (монади-душі), -це біологічні об'єкти. Людину наділено такою

сукупністю монад, в якій організуючу роль відіграють монади, здатні до апперцепції

(монади-духи). Утворення сукупностей монад не є випадковим, а визначається

«установленою наперед гармонією». Гармонія є принципом, завдяки якому долається

ізольованість монад. Розвиток, який відбувається в світі, Лейбніц пояснює різним рівнем

розвитку монад. Кожна з монад містить у собі як своє майбутнє, так і своє минуле.

81. Соціальнофілософське вчення про людину та державу у Новий час.

Філософія Нового часу формує нове уявлення про людину і суспільство. Уже Бекон і Декарт закладають основи, а англійські філософи, насамперед Гоббс і Локк, економісти А. Сміт і Д. Рікардо, французькі філософи-просвітителі (Вольтер, Монтеск'є, Гельвецій, Руссо й ін.) завершили формування нової парадигми в розуміння людини і суспільства, що і сьогодні визначає наше бачення цих проблем.

Раніше уже вказувалося, що філософія Нового часу розуміє пізнавальний процес як об'єкт-суб'єктне відношення, де суб'єктом є індивід, тим самим усуває з цього процесу й античний логос, і християнського Бога. Перше правило методу Декарта мірилом істинності знання визначає людину, ясність її розуму, а успіх її практичної діяльності ставить у пряму залежність від її знань. Таким чином, хоча у філософській системі Декарта Богові відведена значна роль і він виступає творцем і гарантом існування світу й інших людей, Бог, власне кажучи, виключений із життя людини і її діяльності, він виноситься за дужки. Декарт поклав початок тій ситуації, про яку Ніцше наприкінці XIX століття скаже: "Бог помер. Ми самі його вбили".

Але філософія Нового часу по-новому бачить місце і роль людини не тільки в пізнавальному процесі, але й у житті суспільства взагалі. Основні положення філософії Нового часу щодо людини зводяться до такого: "За своєю природою люди добрі. Метою їхнього життя є добробут у цьому світі, а не блаженство в загробному світі. Цієї мети можуть досягти самі люди за допомогою науки ("знання - сила"). Найбільшими перешкодами тут є неуцтво, марновірство і нетерпимість. Стаючи більш освіченою, людина автоматично стає більш моральною. Отже, світ за допомогою освіти буде рухатися вперед...

Розум мають усі, а не тільки обрані, тобто привілейовані. Природне право захищає права індивіда (від станових привілеїв і тиранії).

Предметом моральної теорії є освічений особистий інтерес: кожний шукає і повинен шукати найкраще для самого себе.

Соціологічна теза про гармонію особистих інтересів полягає в тому, що "боротьба кожного за його особистий інтерес повинна сприяти загальному добробуту. Таким чином, відповідно до нового світогляду людина сама є творцем своєї долі. Маючи почуття і розум, вона здатна пізнати закони світобудови і свою власну постійну природу і на основі знання, науки побудувати справедливе суспільство, у якому всі люди будуть рівними, не буде станового розподілу, буде забезпечене право власності і свобода особистості.

Держава у своєму виникненні має суто земні, природні причини. Найбільш широко розповсюдженою теорією держави у філософії Нового часу стала теорія "суспільного договору", розроблена англійськими філософами Гоббсом і Локком і французьким філософом Руссо. На думку цих мислителів, у природному своєму стані суспільство характеризується відсутністю держави. Таким чином, філософія Нового часу пориває з античною традицією, що ототожнює суспільство і державу. У природному стані всі люди були рівними і вільними, тому що "природа створила всіх людей рівними щодо фізичних і розумових здібностей...". У цьому згодні всі три філософи. Але в розумінні причин виникнення держави їхні погляди розходяться.

На думку Гоббса, у природному стані, "...поки люди живуть без загальної влади, що тримає всіх їх у страху, вони знаходяться в тому стані, що називається війною, і саме в стані війни всіх проти всіх". Там немає поняття справедливого і несправедливого, адже там немає закону, ніхто не може гарантувати безпеки, а всі люди прагнуть до самозбереження. Тому люди уклали договір, відповідно до якого вони наділили одну людину або зібрання людей бути їхніми представниками й уповноважили їх керувати собою в обмін на забезпечення безпеки, збереження миру і загального захисту.

Локк, на відміну від Гоббса, не вважає, що в природному стані йде війна всіх проти всіх. І перехід до держави відбувається не через страх людей за своє життя, а тому що люди починають розуміти, що в політично організованому суспільстві їхні права і, насамперед, право на приватну власність і безпеку будуть гарантовані в більшому ступені, ніж у природному стані. Держава, на думку Локка, повинна підтримувати порядок і захищати приватну власність, але не втручатися в господарську діяльність і торгівлю, де панує приватний інтерес. Локк по праву вважається основоположником ідеології лібералізму, що зводить роль держави до ролі "нічного сторожа".

На думку Руссо, у природному стані, поки люди не навчилися землеробству й обробці металів, вони жили "вільними, здоровими, добрими і щасливими". Але в міру поділу праці виникають приватна власність і розходження інтересів, виникає суспільна нерівність. У цих умовах багаті пропонують бідним укласти договір, покликаний бути запорукою миру і справедливості. Таким чином, була створена держава, що поступово відокремлюється від суспільства, перетворюється в узурпатора влади, що зневажає закон. Але Руссо, на відміну від Гоббса і Локка, стоїть на позиції народного суверенітету і тому вважає, що народ має право скинути правителя, якщо він не служить його інтересам. Суверенітет народу є невідчужуваним.

82. Філософія Просвітництва (загальна характеристика).

До найважливіших характеристик філософії Просвітництва належить раціоналізм.

Уже в XVII ст. домінуючою була теза про «розумність» світу. У вченні Декарта термін

«раціоналізм» вживався для характеристики гносеологічних та логіко-методологічних

настанов, утвердження того, що головним інструментом пізнання є розум У XVIII ст.

поняття раціоналізму набуває ширшого значення, розглядається як ідейно-теоретична течія,

яка є виразницею поглядів, потреб, настроїв певних соціальних класів, прошарків, груп на

даному етапі суспільного розвитку. На основі цих умонастроїв виробляються методологічні

принципи для орієнтації людини в практичній діяльності та пізнанні. Для раціоналізму