Сучасники відзначають: найбільшою складністю у Фіхте є те, що він залишає дух

спостерігати самого себе в той час, коли він діє. «Я» зобов'язане робити спостереження за

своїми інтелектуальними діями в той час, коли воно виконує їх Думка підслуховує себе саму

в той час, як вона мислить, стаючи все зрозумілішою і зрозумілішою, поки нарешті не буде

зовсім готова. Ця операція, іронізували сучасники, нагадує мавпу, яка, сидячи біля вогню,

варить у мідній каструлі свій власний хвіст.

• Моральне завдання людства, вважає Фіхте, — це перетворення природи і

суспільства. Людина повинна зробити природу і суспільство ідентичними з собою, зі своєю

внутрішньою природою самоусвідомлюючої істоти, яка здатна перебороти умови своїх

спонукань, інстинктів. Стосовно природи моральним завданням людини є знищення

початкової природної визначеності предметів і пристосування до тих предметів таким,

чином, щоб стало наочним те, що вони є дзеркальним образом людини, на яких вона залишає

свій «слід». Завдяки цьому вона позбавляється смерті, оскільки через дію переходить межі

людського індивіда і продовжує себе в наступних поколіннях.

Стосовно суспільства Фіхте виходить з ідеї, що в історії повинна конкретно

реалізуватися та ж рівність, яка належить людям, бо кожна людина «сама в собі мета».

Реальне втілення рівності відбувається через «спонукання до ідентичності». Люди, які

абстрактно, в плані своєї само-цільової цінності, рівні, повинні реалізувати цю свою

абстрактну рівність і в своєму бутті, в якому між ними існує різниця і в силі, і в здібностях, і

в становищі, і в таланті тощо.

Тенденція до взаємного впливу або «суспільне спонукання» (спонукання до

ідентичності щодо інших) прагне не до субординації, а до координації, тобто до конкретної

рівності, взаємності. Це і є мета історії.

• Заслуга Фіхте як філософа полягає в тому, що він поєднує пізнання і природу,

людину і світ. Свідомість розуміється як динамічне утворення, в якому відчуття,

сприйняття, образотворчість вважаються нижчим ступенем реалізації основної тенденції до

рефлексії самого себе або самосвідомості. «Я» в своєму розвитку до саморефлексії не може

зупинитися на відчуттях і сприйняттях, воно повинно їх перебороти в самосвідомості.

Розвиток свідомості Фіхте розуміє в постійній взаємодії з «не-Я», тобто зі сферою

зовнішнього досвіду. Крім того, Фіхте розвиває філософію «активної сторони», тобто

рефлексію практичних відношень «Я» із зовнішньою реальністю.__

89. Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха.

Свою творчість Фейербах починає як ідеаліст, прихильник і учень Гегеля. Але

надрукована в 1839 р. праця «До критики філософії Гегеля» свідчить про його розрив з

прихильниками Гегеля («лівими» гегельянцями) і перехід на позиції матеріалізму й атеїзму.

У праці «Думки про смерть і безсмертя» йдеться про любов - земну і небесну, божественну і

людську. Безсмертним, пише Фейербах, може бути тільки Бог, але Бог є любов, і

любляча людина причетна до Бога. Біблія - не вічна мудрість, а всього лише епізод в «епосі

людства»; справжнє «слово Боже» містить всесвітня історія. Фейербах не визнає

індивідуального безсмертя, людина досягає його тільки в творчості.

Критикуючи Гегеля, він говорить про спорідненість його вчення з теологією,

свідчення тому — наявність однакових категорій. Це зумовлено абстрагуванням і

наділенням самостійної форми існування людської сутності найбільш загальними

властивостями людського роду, такими як розум, безсмертя, могутність, благо. Бог —

об'єктивована абстракція, яка існує лише в головах людей. У свідомості здійснюється

переворот дійсних відношень, і дійсний творець Бога - людина - стає залежною від нього. Зі

збільшенням атрибутів, приписаних Богові, все біднішою стає людина, оскільки всі ці

атрибути вона віднімає від себе. Отже, Фейербах прагне відродити в людині необхідність

самоствердження і гідності. І це можливо, на його думку, тільки на основі ма-

теріалістичного світогляду.

Сам Фейербах відмовляється використовувати поняття «матерія», «матеріалізм» через

існуюче в суспільній свідомості негативне до них ставлення. Замість поняття «матерія»