Розрізняють чотири способи реалізації адміністративно-правових норм: виконання, використання, додержання, застосування

Виконання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків. До цього варіанту реалізації норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорту і т.п.

Використання – це поведінка суб’єкта, щодо безпосереднього використання права. Наприклад, подання скарги, заява про відпустку і т.п.

Додержання – це пасивна поведінка суб’єкта адміністративно-правових відносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.

Застосування – це діяльність державних виконавчих органів по вирішенню управлінських справ і видання індивідуальних актів.

Неправильне застосування норм відповідних галузей права завдає суспільству шкоди.

Неправильне тлумачення норм адміністративного права, необ’єктивна оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необґрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективам людей, суспільству в цілому.

На процес регулювання суспільних відносин впливають такі чинники як:

а) законність;

б) правосвідомість;

в) правова культура.

Процес правового регулювання має кілька стадій:

по-перше, це правова регламентація суспільних відносин. Це стадія, на якій проходить розробка юридичних норм як загальнообов’язкових правил поведінки.

По-друге, це виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Це стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб’єктів.

По-третє, це реалізація суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин є діяльність органів державної влади, які від імені держави здійснюють правотворчу діяльність.

У функціонуванні механізму правового регулювання особливу роль відіграє правозастосовча діяльність органів державної влади.

Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків недостатньо самої норми права, виникає потреба видати державним органом додатковий нормативний акт, який надає чинності механізму правового регулювання, тобто включає в дію правову норму.

Наприклад, конституційною нормою закріплено, що кожен має право на житло[16].

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його або взяти в оренду. Але для здійснення цього права необхідно видати органом державної влади певного нормативного акту. Тільки в цьому випадку механізм буде працювати.

Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов’язків, урегульованих нормами адміністративного права[17].

Як і всі правовідносини, адміністративно-правові відносини мають свою структуру, тобто системну сукупність взаємопов’язаних обов’язкових елементів: суб’єкти правовідносин (сторони, учасники); їх суб’єктивні права і юридичні обов’язки; об’єкт правовідносин (часто це може бути предмет, гроші і т.п.); відповідальність суб’єктів та їх заохочення; юридичний факт.

Управлінські відносини за їх суб’єктами можна класифікувати на відносини між:

вищестоящими і нижчестоящими органами виконавчої влади (наприклад, між обласною та районними державними адміністраціями), тобто вертикальні правовідносини;

рівнозначними, не підпорядкованими один одному органами виконавчої влади, наприклад, між міністерствами (горизонтальні правовідносини органів, які знаходяться на однаковому організаційно-правовому рівні);

між органами виконавчої влади та недержавними організаціями (наприклад, між Кабінетом Міністрів і профспілковими організаціями);

між органами виконавчої влади і громадянами, наприклад, між державною адміністрацією і громадянами або між органами місцевого самоврядування і громадянами;

органами виконавчої влади та іншими державними органами, наприклад, між органами виконавчої влади і органами прокуратури або судами, що здійснюють відповідно нагляд і контроль за законністю актів управління;

органами виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування.

Відносини управлінського характеру класифікують також в залежності від цілей їх виникнення на дві групи: внутрішньоорганізаційні та зовнішньонаправлені.

Внутрішньоорганізаційні, які виникають, наприклад, у зв’язку із формуванням управлінських структур, комплектування посад службовців, розподілу між ними обов’язків, прав, відповідальності і т.п. Учасниками таких відносин виступають керівники організацій і їх структурних підрозділів, інші працівники, які вирішують внутрішні проблеми функціонування тієї чи іншої організації. Внутрішньоорганізаційні відносини – допоміжні, вони носять забезпечуючий характер.

Зовнішньонаправлені – це відносини органів виконавчої влади з суб’єктами, які не входять в систему цих органів. Зміст таких правовідносин заключається в тому, що органи виконавчої влади керують господарськими, соціально-культурними і адміністративно-політичними процесами, використовуючи притаманні цим органам методи і засоби.

Об’єктом управління є практична діяльність людей у сфері виконавчої влади по реалізації своїх прав і обов’язків, їх поведінка. Наприклад,у сфері навколишнього середовища і природокористування об’єктом управління є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження природними багатствами конкретних осіб (суб’єктів) цих відносин.

Адміністративно-правові відносини передбачають таку поведінку їх учасників, яка відповідає вимогам, сформульованим в адміністративно-правових нормах.

У випадках невиконання, порушення вимог адміністративно-правових норм, виникає необхідність їх захисту в адміністративному або судовому порядку.

До учасників адміністративно-правових відносин, які неналежно виконують свої обов’язки, уповноважені на те органи виконавчої влади застосовують заходи юридичної відповідальності.

Фактичні обставини, з якими повязують виникнення, зміни і припинення правовідносин, називають юридичними фактами. Тільк при наявності юридичного факту “суб’єкт адміністративного права” перетворюється в “суб’єкт адміністративних правовідносин”.

Юридичними фактами є дії і події.

Дії – це зрезультат активного волевиявлення суб’єкта правовідносин. Вони можуть бути правомірними і неправомірними.

До правомірних дій відносяться такі, які відповідають нормам правових актів. Це може бути: видання органом виконавчої влади індивідуального акта управління в межах своїх повноважень (наприклад, наказ керівника підрозділу про призначення громадянина на державну посаду); державна реєстрація громадських об’єднань, яка здійснюється органами юстиції; видача уповноваженим органом ліцензії на здійснення певного виду діяльності; подача громадянином скарги на дії посадової особи і т.п.

Неправомірні дії (делікти) не відповідають вимогам адміністративно-правових норм, вони порушують їх. Багато з них представляють собою адміністративні або дисциплінарні проступки, а також різні види бездіяльності.

Події – це явища, які не залежать від волі людей (досягнення певного віку, з чим пов’язуються юридичні наслідки; смерть, стихійне лихо і т.п.).

У кожному конкретному випадку можуть бути різні юридичні наслідки, тобто породжуватись або змінюватись відповідні права і обов’язки, а також наступати юридична відповідальність. Наприклад, якщо громадянин подає скаргу на дії посадової особи в орган виконавчої влади, останній зобов’язаний її розглянути в установлений термін і повідомити громадянину про прийняття рішення[18].

Адміністративним правовідносинам притаманні риси правовідносин в загальному значенні, зокрема: вони є вольовими суспільними відносинами, оскільки право, яке їх регулює, впливає на свідомість і волю людей, направляє їх поведінку у відповідність до інтересів суспільства; вони є суспільними відносинами врегульованими нормами права. Без права не було б правовідносин; учасники правовідносин наділені суб’єктивними правами і несуть юридичні обов’язки; правовідносини – це засіб конкретизації норм права, оскільки права і обов’язки завжди відносяться до конкретної ситуації і належать конкретним суб’єктам; правовідносини – це такі суспільні відносини, реалізація яких забезпечується можливістю застосування адміністративного примусу.

Адміністративні правовідносини характеризуються певними особливостями: це відносини “влади – підпорядкування”, оскільки вони виникають у результаті здійснення державного управління, тобто владного впливу однієї сторони на іншу для досягнення певної мети; учасником адміністративно-правових відносин обов’язково виступає орган державної виконавчої влади або місцевого самоврядування або посадова особа, наділена певними державно-владними повноваженнями; відносини виступають за ініціативи однієї із сторін і згода іншої сторони при цьому не потрібна; адміністративні правовідносини – це управлінські правові відносини, оскільки вони виникають у зв’язку з функціонуванням і діяльністю органів державної виконавчої влади; якщо одна із сторін порушує свої обов’язки, відповідальність наступає не перед іншою стороною, а перед державою в особі її уповноважених органів або посадових осіб; спори, які виникають між учасниками адміністративних правовідносин, розглядаються як в адміністративному так і в судовому порядку.

Адміністративно-правові відносини мають свою структуру, яка включає в себе суб’єкт правовідносин, об’єкт правовідносин та зміст правовідносин.

Поиск по сайту: