Поняття та види адміністративно-правових режимів

Адміністративно-правовий режим – це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що виявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб’єктів правовідносин.

Характерними ознаками адміністративно-правових режимів є:

визначена спеціальними нормами права поведінка фізичних та юридичних осіб;

вимушена детальна регламентація діяльності державних органів і громадських організацій;

введення додаткових правил або вилучення із загальнообов’язкових норм правових норм;

встановлення особливого контролю за належними дотриманням правопорядку у сфері дії особливого режиму і встановлення деяких обмежувальних заходів.

До числа основних елементів адміністративно-правового режиму належать:

Ø метод правового регулювання, який у адміністративному праві

ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типі регулювання й виражається в юридичній нерівності суб’єктів правовідносин;

Ø особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми

виникнення прав і обов’язків, способів юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальні форми тощо, до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.; принципи, загальні положення адміністративного права,такі як: участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією та відповідно до законів України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед суспільством за свою діяльність;

Ø особливість адміністративного законодавства, яке характеризується

наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний обсяг різноманітних соціальних відносин, пов’язаних із державним управлінням;

Ø встановлення поряд із загальногалузевим правовим режимом

внутрішньогалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму.

За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав виділяють пільгові та обмежуючі режими. Пільгові режими надають громадянам і організаціям додаткові права й свободи або пільги під час здійснення ними певних прав чи свобод (пільги для учасників бойових дій). Обмежуючі режими запроваджують особливі права використання громадянами й організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод (ліцензування окремих видів підприємницької діяльності).

За глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій розрізняють звичайні та надзвичайні режими. Звичайні режими не змінюють конституційного статусу громадян і організацій. Надзвичайні режими суттєво обмежують їх права й свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.

За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об’єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отруйних речовин тощо.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності.

Серед правових актів, що регулюють правові режими, виділяють правовстановлюючі, які містять первинні норми, та правозастосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану” Президент України приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України, в якому встановлює певні правила поведінки громадян та діяльності організації підприємств та установ.

Важливе значення у створенні та здійсненні адміністративно-правових режимів також мають організаційна й матеріально-технічна підсистеми. Це спеціальні режимні органи, які утворюються з урахуванням змісту й особливостей того чи іншого адміністративно-правового режиму (прикордонні війська, митні органи) і комплектуються спеціально підготовленим особовим складом, забезпечуються необхідними фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.

Адміністративно-правові режими мають дві взаємопов’язані сторони:

змістовну - складають причини та мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов’язані з ними дії;

формальну – складають такі елементи: хто, на який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, скасування; система “режимних” обов’язків і прав.

Більшість спеціальних режимів обмежують права громадян, проте вони не повинні бути надмірними й мають встановлюватися тільки законами. За Конституцією України, виключно законами України визначаються правові режими власності, державного кордону, воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.[72]

Поиск по сайту: