Адміністративна відповідальність за порушення

Митних правил.

Митне законодавство містить значну кількість загально – обов’язкових правил, яких повинні дотримуватись і виконувати фізичні, а також юридичні особи. Особи, які вчинили порушення митних правил, підлягають відповідальності згідно з МК, а в частині, не врегульований ним, - згідно з чинним законодавством України. При вчиненні порушень митних правил підприємствами відповідальності підлягають посадові особи – їх керівники.

Порушення митних правил – це за своєю природою і характером адміністративні порушення у сфері митної справи, за здійснення яких передбачена адміністративна відповідальність. За злочини настає кримінальна відповідальність згідно з кримінальним кодексом України. Провадження в справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до МК.

На порушників митних правил накладаються стягнення – попередження, штраф і конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, що є заходом адміністративної відповідальності.

У главі 57 МК міститься перелік видів порушень митних правил, за які настає адміністративна відповідальність.

Провадження в справах про порушення митних правил здійснюється посадовими особами митних органів України у 15-дений строк з дня отримання органом або посадовою особою, уповноваженою розглядати справу, матеріалів, необхідних для її вирішення.

Постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено особою, відносно якої воно винесено, протягом 10 днів з дня винесення постанови до Держмитслужби України або в районний (міський) суд, рішення якого є остаточним. Скарга розглядається протягом місяця.

Лекція 13. Управління національною безпекою.

План

13.1. Правові основи національної безпеки України та принципи її

забезпечення.

13.2. Національні інтереси як основа державної політики України.

13.3. Можливі загрози національній безпеці України.

13.4. Основні напрями державної політики з питань національної

безпеки.

13.5. Суб`єкти забезпечення національної безпеки.

13.1. Правові основи національної безпеки України та принципи її забезпечення.

19 червня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про основи національної безпеки України”[79].

З набранням чинності цього Закону втратила чинність Концепції (Основи державної політики) національної безпеки України, яка була схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року[80].

Закон визначає основні засади державної політики спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Наведені в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам;

національні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;

загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;

воєнна організація держави – сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз;

Правоохоронні органи – органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, вказаний закон України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

Відповідно до Закону України “Про основи національної безпеки України” розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, концепції і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов’язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм державної політики по забезпеченню національної безпеки.

12 лютого 2007р. Президент України затвердив Стратегію національної безпеки України.[81] Яка визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливиї інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Правовою основою розробки та реалізації Стратегії є Конституція України, Закон України “Про основи національної безпеки України”, інші закони України та міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, які в сукупності визначають засади політики держави у сфері національної безпеки.

Головна мета Стратегії – забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі.

Стратегія визначає: принципи забезпечення національної єдності та захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз; стратегічні цілі, пріоритети та завдання політики національної безпеки;

Механізм реалізації державної політики національної безпеки

Об’єктами національної безпеки є:

людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;

суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційні;

навколишнє природне середовище і природні ресурси;

держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

верховенство права;

пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів і потенційним загрозам;

чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;

використання в інтересах України міждержавних систем та механізм міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Поиск по сайту: