Поняття і види методів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

Методи діяльності – це способи, прийоми та засоби впливу виконавчих органів (посадових осіб) в межах їх компетенції на підпорядковані їм органи, інші суб’єкти управління та громадян.

Саме методи управлінської діяльності виражають змістовий бік керівного впливу. В них відбиваються воля держави, повноваження юридично владного характеру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юридично оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Традиційно управлінські методи в цілому поділяються на наукові та ненаукові, демократичні та диктаторські, державні, громадські та ін. Існують певні методи, які притаманні всім видам державної діяльності, всім державним органам, вони мають загальний характер. До таких методів можна віднести адміністративний та економічний методи.

Адміністративний метод полягає у впливі суб’єкта управління на його об’єкт через режим владно-розпорядчих вказівок і організаційно-структурні упорядкування. Суб’єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридично обов’язкове для об’єкта управління, саме так здійснюється виконавча влада.

Основна ознака економічного методу – опосередкований вплив через майнові інтереси і потреби, стимулювання у різних економічних формах (податки, субсидії, бюджетне регулювання, преміювання, самоокупність, цінове і тарифне регулювання, плата за фонди, монетарна та інвестиційна політика, цінове, тарифне регулювання, розробка системи балансів, комерційне кредитування, тарифікція заробітної плати, державний контракт і замовлення, всілякі економічні санкції – штрафи, неустойки і т.д). При цьому суб’єкти управління не одержують обов’язкових вказівок, а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для реалізації своїх матеріальних інтересів.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна оцінити стан справ, але він не дає змоги суб’єктам, які його здійснюють, втручатися в діяльність відповідних органів та посадових осіб.

Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації через державне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету практичне втілення в життя загальної політики та принципів, здійснення контролю за підпорядкованими об’єктами, розроблення напрямків їх діяльності.

У системі адміністративних методів державного управління важливе місце посідають переконання, заохочення та примус.

Переконання – це система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних методів спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів. Саме переконання формує правосвідомість, внутрішню готовність до сприйняття й виконання загальнообов’язкових правил. Основними формами переконання, які застосовуються в державному управлінні є: організація державних заходів спрямованих на вирішення конкретних завдань (прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів та ін.); виховання, особистий приклад; роз’яснення завдань державного управління; інструктаж осіб підпорядкованого апарату з питань найбільш дійового виконання поставлених завдань; критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають методи заохочення передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і громадських обов’язків. Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі цього методу як важливого методу регулювання управлінської діяльності і життя усього суспільства.

Переконання передує примусові, який застосовується до громадян не здатних скеровувати свою поведінку і відповідності з державною волею.

Адміністративний примус - це система засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов'язків, розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку і законності[69]. Це різновид державного примусу, окремий інститут адміністративного права, за своєю суттю є втручанням у сферу інтересів правопорушника, інших суб'єктів права.

Адміністративний примус має низку характерних особливостей, які дають можливість відрізняти його від судового та громадського примусу. Такими особливостями є те, що:

- адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

- механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює підстави і порядок застосування відповідних примусових заходів;

- порядок застосування примусових заходів регулюється, як правило, нормами адміністративного права, що включають до себе норми адміністративного законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих і розпорядчих органів;

- застосування адміністративного примусу — це результат реалізації державно-владних повноважень органів державного управління і лише у виключних, встановлених законодавством випадках такі засоби можуть застосовувати суди (судді);

адміністративний примус використовується для:

а) запобігання вчиненню правопорушень;

б) припинення адміністративних проступків;

в) притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративний примус застосовується на основі адміністративно-процесуальних норм.

Примусові засоби адміністративного характеру застосовуються органами державної виконавчої влади, судами (суддями) для впливу на громадян і посадових осіб з метою виконання ними юридичних обов'язків, припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності правопорушників, забезпечення громадської безпеки.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація адміністративного примусу за видами, оскільки це дає можливість усвідомити сутність різноманітних заходів примусу, що застосовуються в державному управлінні, їх мети та взаємозв'язку, забезпечити ефективний вплив на правопорушників,

розв'язати питання притягнення до відповідальності. В одних випадках правопо­рядок забезпечується шляхом використання заходів запобігання

правопорушенням, у других — припинення правопорушень, у третіх — покарання за вчинені правопорушення.

В юридичній науці склалася така класифікація заходів адміністративного примусу:

а) адміністративно-попереджувальні заходи;

б) заходи адміністративного припинення правопорушень;

в) заходи адміністративного стягнення.

Адміністративно-попереджувальні заходи - це дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обов'язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Засоби адміністративного попередження відрізняються від засобів припинення адміністративних правопорушень тим, що їх використання не пов'язане з вчиненням неправомірних дій. Це попереджувальні, профілактичні заходи.

Однак незважаючи на свій профілактичний характер, адміністративно-
попереджувальні заходи можуть бути здійснені в примусовому порядку, оскільки
небезпека, якій вони протидіють, загрожує або окремій фізичній особі, або
суспільству і державі. Це виражається, як правило, у вигляді певних обмежень і
заборон. Ці заходи є різноманітними, застосовуються в різних галузях суспільного життя і різними суб'єктами. Законодавчою базою цих заходів є Кодекс України про адміністративні правопорушення та Митний кодекс, закони України про міліцію, оперативно-розшукову діяльність, Службу безпеки, надзвичайний стан, державний кордон, пожежну безпеку, дорожній рух.

Причому найбільш широку компетенцію в їх використанні мають органи
внутрішніх справ (міліція). Примусовий вплив при використанні цих заходів
може виявлятися у фізичному або психічному впливі, суто примусових діях.

Найбільш типовими є такі заходи адміністративного запобігання:

1) вимога припинення окремих дій;

2) перевірка документів;

3) огляд речей та особистий огляд;

4) тимчасове обмеження або заборона доступу громадян до окремих
ділянок місцевості чи об'єктів з метою забезпечення громадського

порядку, громадської безпеки, охорони здоров'я людей;

5) обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках

вулиць і автомобільних шляхів при виникненні загрози громадській

безпеці;

6) закриття ділянок державного кордону;

7) здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він

встановлений, а також контролю за засудженими до кримінальних

покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

8) облік та офіційне застереження осіб;

9) право входити на територію і до приміщень підприємств, установ і

організацій, до житлових та інших приміщень громадян;

10) введення карантину при епідеміях та епізоотіях;

11) огляд і медичного стану осіб і санітарного стану підприємств

громадського харчування;

12) реквізування майна;

13) контроль і наглядові перевірки.

Застосування цих заходів законодавче регламентовано. Так, Законом України “Про міліцію”[70] (ст. 11) для виконання покладених на неї обов'язків надається право вимагати від громадян і посадових осіб, які порушують перешкоджають здійсненню її повноважень; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу; у встановлених законом випадках проводити огляд осіб, речей, транспортних засобів; входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і до приміщень підприємств, установ і організацій, на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення громадян; виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі і в порядку, встановлених законодавством.

Заходи адміністративного припинення правопорушень — це примусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках — і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках — і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпного переліку і чіткої класифікації цих заходів, які є єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинення.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи — загального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать:

а) адміністративне затримання;

б) особистий огляд і огляд речей;

в) примусове лікування;

г) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих;

д) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих

захворювання;

е) тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту;

є) припинення робіт та заборона експлуатації механізмів та ін.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів.

Найпоширеніше й найхарактерніше адміністративне припинення це адміністративне затримання. Відповідно до чинного законодавства адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш ніж три години, за винятком випадків, коли законодавчими актами встановлено інші строки. Особистий огляд і огляд речей, як заходи припинення адміністративних проступків, здійснюються з метою забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Вимоги до процесуального оформлення цих дій регулюються ст. 264 КУАП, Митним кодексом, Законом України “Про Службу безпеки України” та іншими законодавчими актами.

Примусове лікування, тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих, примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні дляоточуючих захворювання, застосовуються різними виконавчими органами. Ці заходи можуть бути застосовані щодо осіб, хворих на наркоманію, злісних алкоголікв, хворих на СНІД та ін. Тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту, припинення робіт та заборона експлуатації механізмів застосовуються працівниками міліції, відповідними органами. Так, працівники міліції згідно з ст. 11 Закону України “Про міліцію” мають право затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, що не мають документа на право керування або користування транспортними засобами, затримувати і доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках.

Наведений перелік заходів адміністративного припинення загального призначення не є вичерпним, оскільки вони досить численні і різноманітні, застосовуються в різних галузях суспільного життя і різними суб'єктами з компетенцією контрольно-наглядового характеру.

До заходів припинення спеціального призначення належать:

а) заходи фізичного впливу;

б) спеціальні засоби;

в) використання вогнепальної зброї.

Заходи фізичного впливу застосовуються міліцією та працівниками інших органів внутрішніх справ з метою охорони громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю на підставі Закону України «Про міліцію». У розділі 3 цього Закону наведений перелік спеціальних засобів, визначені умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Насамперед застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на міліцію обов'язків, і має зводити до мінімуму можливості заподіяння шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян.

Слід звернути увагу на те, що заходи припинення значною мірою притаманні органам внутрішніх справ, державним інспекціям. Іншими державними органами вони використовуютъся не так часто.

При виконанні заходів як адміністративного попередження, так і припинення адміністративних проступків органи державного управління повинні суворо додержуватися принципу законності. Це забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження, іншими встановленими законодавством способами.

Адміністративні стягнення –це правовий наслідок порушення норм права. Він полягає в осуді поведінки правопорушника і обмеженні його особистих благ, матеріальних та інших правових інтересів.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає такі стягнення:

попередження;

штраф;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

виправні роботи;

адміністративний арешт;

адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують порядок.

Метою стягнення є: покарання правопорушника, припинення протиправного діяння, відновлення правовідносин, порушених діянням; виправлення, виховання правопорушника, попередження можливих нових проступків (правопорушень).

Отже, проблема форм і методів здійснення державної виконавчої влади нині надзвичайно актуальна. Багато в чому це пов'язано з активними спробами прискорити перехід до цивілізованих відносин ринкового типу і тими змінами, які у зв'язку із цим відбуваються в механізмі державного управління. Серйозні зміни спостерігаються в організаційно-правовому статусі як суб'єктів, так і об'єктів управління, а також у зв'язках між ними. Значне послаблення, а в багатьох випадках й усунення прямої залежності між підприємствами й міністерствами, підвищення значущості регіональних управлінських структур цілком слушно поставило питання про межі використання в управлінській роботі односторонніх юридично-владних приписів і ролі загальнорегулюючих засобів впливу на економіку та інші галузі життя суспільства. Проте це зовсім не означає повної відмови від властивої державно-управлінській діяльності владності. Без неї не обійтись і за нових ринкових умов, формування яких відбувається зі значними труднощами.

Лекція 9. Адміністративно-правові режими [71].

План

9.1. Поняття та види адміністративно-правових режимів.

9.2. Правовий режим надзвичайного стану та воєнного стану.

9.3. Забезпечення державної таємниці.

Поиск по сайту: