Управління освітою і наукою України

Право громадян України на освіту є конституційним і зафіксовано у ст. 53 Конституції України. Відповідно до неї, повна загальна середня освіта є обов'язковою. Громадяни мають право безоплатно здобути вишу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин.

Метою управління освіти і нуки в Україні є:

• всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства;

• розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей;

• виховання високих моральних якостей;

• формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору;

• збагачення на цій основі інтелектуального, творчого і культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня;

• забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини в галузі управління освітою, є Закон України "Про освіту" (1991 р.) в ред. від 23 березня 1996 р., а також закони "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998 р. та "Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999 р.,Закон України “Про вищу освіту” від 11 січня 2002 р. та інші, які визначають, що освіта в Україні є пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Основними принципами освіти в Україні є:

• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм, пріорітетність загальнолюдських духовних цінностей;

• органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою та традиціями;

• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

• науковий, світський характер освіти;

• інтеграція з наукою і виробництвом;

• взаємозв'язок з освітою інших країн;

• гнучкість і прогностичнісгь системи освіти; її єдність і наступність;

• безперервність і різноманітність освіти;

• поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті[111].

Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських та релігійних організацій. Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у закладах освіти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є. Для управління освітою в Україні створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування, які діють у межах повноважень, визначених їм законодавством.

До державних органів управління освітою належать:

• Міністерство освіти і науки України;

• міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти;

• Вища атестаційна комісія України;

• Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

• місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломні види освіти, а також аспірантуру, докторантуру та самоосвіту.

В системі освіти встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта: базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Законом встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр, спеціаліст, магістр. Згідно Болонської системи підготовка у вищому навчальному закладі здійснюється за 2-х ступеневим рівнем: бакалавр та магістр.

Положення про ступеневу освіту затверджується урядом країни. Розвиток науки та науково-технічної діяльності особливо вагомого значення набуває в період радикального реформування всього комплексу соціально-економічних відносин нашого суспільства, в період переходу від однієї суспільно-політичної формації до іншої, в період глобальної інноваційно- технологічної модернізації та структурної перебудови економіки, оновлення соціально-правового механізму української держави. Це запорука соціально-економічного та науково-технічного прогресу суспільства. Тому так гостро сьогодні стоїть питання про прискорення розвитку науки та підвищення ефективності науково-технічної діяльності.

Правові основи формування державної політики у галузі науки та науково-технічної діяльності започаткував Закон України “Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991 р. Цей закон поставив перед українською наукою якісно оновлені завдання, визначив механізми створення умов для підвищення ефективності науково-дослідної діяльності, прискорення практичної реалізації конкретних наукових результатів, впровадження в життя науково-технічних досягнень.

Наука завжди була важливою складовою соціально-культурного жнття суспільства, невід’ємною частиною загальноосвітньої діяльності держави. Тісна інтеграція освіти і науки спонукала можливість концентрації загального керівництва науковою сферою в особі одного центрального органу виконавчої влади - Міністерства освіти і науки.

Як управлінська галузь, наукова сфера включає регулювання діяльності різних науко-дослідних установ, у т.ч.: інститутів, академій, лабораторій, станцій, науково внробничих об'єднань тощо.

Значна наукова діяльність здійснюється у вищих закладах освіти.

Така діяльність у системі вищої освіти включає виконання науково-дослідних робіт, підгоговку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Варто зазначити, що науково-дослідні установи сьогодні практично функціонують у будь-якій галузі управління, і тому особливістю управління науковою сферою є те, що воно, до певної міри має міжгалузевий характер.

Загальне керівництво та визначення стратегічних напрямків розвитку науки, фундаментальних досліджень загальнодержавного значення здійснює Національна академія наук України, яка є об'єднуючим центром наукової діяльності. Значний внесок в розвиток вітчизняної науки роблять і профільно-галузеві академії (у т.ч. Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія медичних наук, Академія аграрних наук та ін.).

В системі управління наукою функціонує Вища атестаційна комісія України, яка є самостійним центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівнюється до державного комітету. Положення про Вищу атестаційну комісію затверджується Кабінетом України.

Поиск по сайту: