Засади адміністративно-правового статусу громадян України

Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статусу, що встановлений Конституцією України, Законом України “Про громадянство України” (від 18 січня 2001 р.) та іншими законодавчими актами України[22].

Громадяни України є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших ознак. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. Усі ці конституційні положення підтверджуються законами України про власність, про підприємництво, про підприємства, про землю, про об'єднання громадян та ін.

Отже, основні засади правового статусу громадян як суб'єктів адміністративного права закладені перш за все в Конституції України та визначені в інших законодавчих актах. Таким чином основу (засади) правового статусу громадян як суб'єктів адміністративного права складають:

1. Громадянство.

2. Комплекс прав та обов'язків:

а) невід'ємні права (на життя, здоров'я, честь, гідність та ін.);

б) основні права (свободу слова, міграції, зборів, власності,

користування засобами транспорту, будовами), політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави та ін.)

в) комплекс прав та обов'язків у різних галузях виконавчої

діяльності (права на підприємництво та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.)

3. Нормативно правові акти, що визначають правовий статус громадян як суб'єктів адміністративного права.

На думку Битяка Ю.П. засади правового статусу громадян включають:

а) основні (невід'ємні) права (або права і свободи людини і громадянина);

б) комплекс прав та обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм їх охорони державою[23].

Адміністративно-правовий статус — це частина загального правового статусу громадян, закріпленого в Основному Законі та інших законодавчих актах. Цей статус складається з правоздатності і дієздатності громадян[24], тобто адміністративної правосуб`єктності.

Адміністративно-правовий статус громадянина - це комплекс прав і обов'язків громадян, закріплених нормами адміністративного права, а також гарантії реалізації прав і обов'язків (охорона законом і механізм захисту органами держави й місцевого самоврядування). Правове положення громадян визначається обсягом і характером адміністративної правосуб’єктності.

Розглянемо більш детально адміністративну правоздатність і дієздатність. Разом адміністративна правоздатність і дієздатність складають адміністративну правосуб'єктність. На думку М. Боярцевої правосуб'єктність громадян, зокрема адміністративна, поділяється на загальну та спеціальну. Відповідно розрізняють загальний і спеціальний адміністративно-правові статуси. Кожен громадянин на­ділений передусім загальним статусом, який здебільшого рівний для всіх, і в той же час може бути носієм одного або кількох спеціальних статусів. Досить часто спеціальний статус просто доповнює загальний, але іноді спеціальний статус впливає на загальний, обмежуючи та змінюючи його.

Конкретизація основних прав і обов'язків здійснюється залежно від віку, професійного, сімейного та інших станів особи. Іноді сукупність спеціальних прав і обов'язків називають правовим модусом. Спеціальний правовий статус свідчить про особливе правове становище суб'єктів даної групи відносин, що характеризується специфічним правовим методом регулювання, тобто специфікою правової реалізації їх інтересів.

В теоретичному розумінні і правоздатність, і дієздатність— це здатність або можливості суб'єкта, які не містять у собі конкретних прав і обов'язків, не надають та не забезпечують реального блага, а лише дозволяють мати або своїми діями здійснювати передбачені законом права та обов'язки[25].

За визначенням ряду авторів підручників “Адміністративне право України” адміністративна правоздатність представляє собою як здатність особи мати права та обов’язки у сфері державного управління. У підручнику О.Ф. Скакуна “Теорія держави і права” Харківського видання “Консул” 2001 р. (переклад з російського) зазначено, що правоздатність – це здатність (можливість) індивіда мати суб’єктивні юридичні права і виконувати суб’єктивні юридичні обов’язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи[26].

У юридичному енциклопедичному словнику московського видання 1987 р. (Стр. 359) правоздатність громадянина визначена як здатність мати права і обов’язки[27].

Колпаков В.К. та Кузьменко О.В. визначають правоздатність визначається як здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права[28]. Таке визначення, на найу думку найбільш точне оскільки тут мова іде про конкретні права лядини, які визначені законодавством.

Таким чином, природне право людини наступає з моменту її народження, але здатність набувати конкретне суб’єктивне право, а разом з цим і обов’язки можуть наступити за конкретних умов та визначені законодавчим актом. В теорії про державу і право в основу визначення природи правосуб’єктності (правоздатність і дієздатність) фізичної особи лежать дві критерії: вікова характеристика (певний вік); зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів.

Правоздатність, як самостійне правове явище, отримала закінчений розвиток у цивільному праві. Це чітко проглядається у нині діючому Цивільному кодексі України, в статті 25 якого записано, що цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. І це правомірно, оскільки тут мова іде про власність, яка може належати дитині, а держава зобов’язана захистити усі її майнові права, що встановлені Цивільним кодексом, або іншим законом.

У цивілістичній науці все більше сучасних українських вчених схиляються до думки, яка панує в західних країнах, про те, що правоздатність – це природна властивість кожної людини[29].

Правоздатність не можна змішувати із суб’єктивними правами, якими володіє громадянин, пишуть цивілісти. Правоздатність – основа для правоволодіння і вона пов’язується у випадках, встановлених законом, з досягненням фізичною особою відповідного віку (п. 3 ст. 25 Цивільного кодексу України).

Як зазначають цивілісти, з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов’язками. Сам факт народження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатність у повному обсязі, деякі її елементи виникають лише з досягненням певного віку (право вступу до кооперативу тощо).

На фоні цивілістичної науки та на основі природного права ми можемо стверджувати, що в реальному житті при визначенні адміністративної правоздатності потрібно також виходити із вікової характеристики особи (певного віку) та зрілості її психіки.

Безпосередньо малолітня дитина (наприклад, немовля) не може самостійно реалізувати адміністративну правоздатність, тим більше вона не має обовязків у сфері діяльності органів виконавчої влади, оскільки вона ще не зріла. Її адміністративна правоздатність реалізується за допомогою батьків чи опікунів, або представників інших державних органів.

Батьки чи опікуни, які звертаються до органів виконавчої влади чи до інших органів владних структур з питань захисту інтересів дитини, дійсно мають адміністративну правоздатність, мають право її реалізувати і вступають у адміністративні правовідносини з органами виконавчої влади але для захисту конституційних та цивільних прав дитини.

Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності, тобто здатності громадянина своїми діями набувати і здійснювати права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права, а також нести відповідальність за свої діяння.

В повному обсязі адміністративна дієздатність виникає з досягненням 18-літнього віку, в окремих випадках – з більш старшого віку, наприклад, придбання алкогольних напоїв,отримання права на керування деякими видами транспортних засобів і т.п. Обмежена дієздатність виникає по досягненні 16-річного віку: (наприклад, право на керування мотоциклами, отримання паспорта громадянина України та інше). Адміністративна дієздатність може наставати у деяких випадках і до досягнення 16-річного віку —право і обов’язок на працю[30], а з шестирічного віку –право навчатися в школі та отримати відповідну освіту.

Тобто в залежності від вікової критерії необхідно розрізняти такі види адміністративної правоздатності і адміністративної дієздатності:

• повна - з 18 років(в окремих випадках –з 21 року);

• обмежена - з 16 років;

• часткова –наприклад, з моменту зарахування до дошкільного закладу, або у школу і т.п.

На адміністративну дієздатність впливає наявність у громадян певних захворювань (психічна хвороба, слабоумство). У силу зазначених обставин громадяни можуть бути визнані в судовому порядку обмежено дієздатними або недієздатними.

Поиск по сайту: