Поняття, види, функції та структура адміністративно-правових норм та їх класифікація

Об’єктом адміністративно-правових норм є лише ті управлінські відносини, які потребують правового регулювання і можуть бути врегульовані правовою нормою.

Наприклад, у підручнику Райнгольда Циппеліуса “Юридична методологія”[19], зазначається, що правові норми, право взагалі служать для впорядкування практичної діяльності, а не для пізнання світу чи природи. Тобто право продукує практичні норми, вказівки до дії (або й бездіяльності). Все що міститься в праві, зрештою, є або наказом робити щось, чи не робити чогось, чи й зовсім нічого не робити, або частиною такого наказу (як, наприклад, правове визначення), або описом обставин, за яких дозволяється певна індивідуальна чи загальна поведінка, і, зрештою, описом самої цієї поведінки (такі норми можна ще назвати уповноваженням – скажімо, уповноваженням відступити від умови договору купівлі-продажу чи розглянути заяву встановленої форми на отримання субсидії тощо). Визначення конкретного обов’язку поводитися так чи інакше, тобто питання щодо конкретних дій чи бездіяльності (наприклад, обов’язку відшкодувати завдану шкоду чи обов’язку розслідувати подію, переслідувати правопорушників) і питання норми права, що передбачає цю поведінку і служить її обґрунтуванням, - вказує напрям, яким слід рухатися, щоб отримати відповідь на питання про вирішення конкретної ситуації.

Право – це закріплені, “реалізовані” правила поведінки. З одного боку, це означає, що за умови їх дотримання існує висока ймовірність досягти свого (у крайньому разі – шляхом певної внормованої процедури, наприклад – адміністративного процесу); крім того, з погляду методології, це важливо також для питань розвитку, добудови права. З другого боку, право “від самого початку”, тобто від моменту своєї появи, передбачає конкретизацію і застосування в кожному конкретному випадку. Лише застосування права дає підстави говорити про його “здійснення”, про його “влучення в ціль”.

Право, так само як норми порядності та моралі, регулює людську поведінку. Таке управління поведінкою принципово відрізняється від фізичних та біологічних регулятивних процесів. Останні послуговують природними, “натуральними” закономірностями.Нормативні ж, правові приписи наказують здійснити дію чи втриматися від неї і таким чином мотивують вольові рішення людини.

Осмислення нормативної структури права лежить також і в основі теорії імперативів. Основна теза цього вчення звучить так: право складається з правових імперативів, тобто зі всеосяжних наказів. Передусім тут ідеться про те, що право за своєю суттю – це приписи, накази. І це – основне.

Значна частина суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, регламентується індивіддуальними актами (правозастосувальними актами), адміністративними угодами, актами реалізації прав та обов’язків, деякі відносини – діловими звичаями, адміністративними прецедентами.

Кожен елемент цієї системи регулювання управлінських відносин виконує свої завдання та функції.. Провідне місце у ній посідає правова норма,оскільки вона встановлює загальну програму поведінки учасників у сфері державного управління шляхом надання їм суб’ктивних прав і встановлення відповідних юридичних обов’язків. Вона має забезпечити організованість, стабільність, визначеність відносин у важливій сфері суспільного життя – у сфері державного управління, у тій сфері, яка побудована на засадах принципу “влада-підпорядкування”.

У державно-управлінських відносинах одним із суб’єктів завжди має бути носій державно- владних повноважень. Державно-владний характер прав і обов’язків одного із суб’єктів відносин надає цим відносинам особливого змісту.

За допомогою адміністративно-правової норми створюється такий режим управління, який виключає будь-яку можливість свавілля у діях суб’єкта – носія владних повноважень. Він має діяти тільки у межах встановлених правовими нормами.

Тобто, адміністративно-правова норма – це встановлене, санкціоноване або ратифіковане правило поведінки у сфері державного управління і місцевого самоврядування з метою організації та регулювання суспільних відносин (або сприяння цій меті), які забезпечують умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов’язків.

Норми адміністративного права досить різноманітні, тому в адміністративно-правовій теорії так багато уваги приділяється їх класифікації, що дає можливість більш глибоко пізнати їх юридичні властивості, а також їх ефективність при застосуванні.

Класифікація норм адміністративного права може бути здійснена у залежності від різних критеріїв. По-перше, залежно від характеру правил поведінки, поділ норм на норми зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі (дозвільні). Така класифікація має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Від того, яка група норм домінує у регулюванні управлінських відносин, залежить і характер режиму у сфері державного управління і місцевого самоврядування.

Інфраструктура правового регулювання управлінських відносин складається з різноманітних за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію цих відносин за допомогою одних тільки забороняючих або лише уповноважуючих норм неможливо.

Розвиток демократії в Україні, визнання людини не об’єктом управління, а навпаки, визнання необхідності спрямування державного управління на забезпечення потреб людини обумовлює зростання у системі норм адміністративного права України дозвільних, правозабезпечувальних та правоохоронюючих норм.

У залежності від території дії норми адміністративного права слід поділяти на міжнародні та національні. Цей поділ був запропонований ще наприкінці XIX століття, але тільки зараз в умовах глобалізації політичних та економічних процесів, формування системи міжнародного управління ця думка здобула підтримки, бо однією із загальних закономірностей, характеризуючих міжнародне управління, є тенденція підвищення ролі норм, що приймаються міжнародними організаціями для управління суспільними процесами, які повинні об’єднувати в цьому країни. Як відомо, ці норми у разі їх ратифікації відповідним органом становляться нормами національного адміністративного права, але поширюється коло норм, які є обов’язковими при регулюванні управлінських відносин, навіть і тоді, коли вони не пройшли цієї процедури. Так, наприклад, Міжнародний кодекс управління безпекою мореплавства чинний з 1 липня 1999р. є обов’язковим для виконання судовласниками, судоводіями та іншими особами навіть тих країн, які не ратифікували цей документ.

У залежності від змісту норми адміністративного права поділяються на матеріальні та процесуальні. Перші закріплюють права та обов’язки суб’єктів адміністративного права, другі встановлюють порядок застосування матеріальних норм відповідними органами виконавчої влади. Так, наприклад, ст. 222 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює компетенцію органів міліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, але порядок реалізації цієї компетенції встановлюється нормами процесуального права, які містяться в інших статтях цього кодексу.

У залежності від мети норми діляться на регулятивні та правоохоронні, або адміністративно-деліктні. Перші у своїй сукупності відносяться до управлінського права, другі – адміністративно-деліктні – відносяться до адміністративно-деліктного права.

У залежності від сфери дії норми слід підрозділяти на норми загальнообов’язкового та внутрішньоорганізаційного характеру. Загальнообов’язкові – це, наприклад, норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за скоєні проступки, внутрішньоорганізаційні – це ті, що регламентують відносини, які виникають між співробітниками органу держави чи місцевого самоврядування.

У залежності від терміну дії норми адміністративного права можуть бути постійними та тимчасовими. Постійні норми – це такі, які діють до їхнього скасування. Це, наприклад, норми Кодексу про адміністративні правопорушення, а тимчасові – це норми, дія яких обмежена визначеним часом. Так, обов’язкові рішення уповноважених органів місцевого самоврядування, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення цих рішень, діють протягом строку повноваження цих органів самоврядування.

В науковій літературі прийнято адміністративні норми класифікувати:

1. За спрямованістю змісту:

а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів.

б) такі норми, що визначають форми і методи управлінської діяльності.

2. Норми права за суб’єктами кваліфікуються на ті, що адресовані органам виконавчої влади, державним службовцям та іншим (підприємствам, громадянам).

3. За формою припису та їх змістом:

а) зобов’язуючі (приписні) – ці норми зобов’язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, для здійснення певних видів діяльності підприємства зобов’язані отримати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобов’язані подати податковим органам звіти за встановленою формою і т.д.

б) заборонні норми – ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які цими нормами визначені. Заборони можуть бути або загальними, або мати спеціальний характер. Наприклад заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби до неповнолітніх – спеціальною.

в) дозвільні норми (уповноважуючи) – ці норми уповноважують, або дозволяють суб’єкту діяти в рамках вимог за своїм розсудом, але в рамках правового поля. Так, громадянину надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може або її подати, або не подати на неправомірні дії посадової особи.

г) заохочувальні норми – це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин.

д) рекомендаційні норми.

4. За галузевою належністю:

а) матеріальні – статичні норми. Вони характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов’язків і прав.

б) процесуальні норми: регламентують порядок реалізації юридичних обов’язкі і прав, встановлених матеріальних нормами.

5. Класифікація норм за межею дій:

а) у просторі – дія норми у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними. Територією дії норм можуть бути окремі економічні зони, або коли вони регламентують діяльність організацій і громадян за кордоном.

б) дія норм у часі. Вона може обмежуватися буд.-якими термінами (строкові норми) або не обмежуватися (безстрокові норми). Наприклад, Північно кримська експериментальна економічна зона “Сиваш” була утворена терміном на 5 років.

6. За ступенем загальності:

а) загальні – мають загальне значення. Наприклад, документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років – свідоцтво про народження.

б) міжгалузеві норми – регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях. Наприклад, контроль за додержанням антимонопольного законодавства у процесі приватизації здійснюється Антимонопольним комітетом України.

в) галузеві норми – регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств. Такий характер мають норми, що містяться у законах, Указах Президента, документах Кабінету Міністрів України, якщо їх вплив не виходить за межі конкретної галузі.

г) місцеві норми – норми місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.

7. Норми за повнотою викладення велінь є:

а) визначені;

б) банкетні (відсилочні). Тобто ті, які відсилають до інших норм.

8. За юридичною силою: викладені в законах, в Указах, в постановах, в рішеннях, в наказах тощо.

За своїм призначенням акти державного управління виконують різні завдання. Вони можуть виступати в ролі юридичних фактів, на підставі яких виникають, змініються і припиняються правовідносини.

Поиск по сайту: