Права громадян як суб'єктів адміністративного права

Право громадянина, обумовлене адміністративним законодавством — це визнана державою і закріплена адміністративно-правовою нормою можливість діяти в певних межах.

У адміністративно-правовій науці прийнято виділяти три групи прав громадян:

а) соціально-економічні;

б) політичні права і свободи;

в) особисті права і свободи.

Соціально-економічні права стосуються основ життя людей — право на працю, матеріальне забезпечення, право на освіту, на охорону здоров'я. Вони становлять основу правового становища громадян.

Політичні права і свободи — це права на свободу думки, совісті, релігії, зібрань, мітингів, демонстрацій, об'єднання в політичні партії; право вносити пропозиції до державних органів і критикувати недоліки, оскаржувати в суді дії посадових осіб; право на судовий захист. Сюди також належить право обиратися і бути обраним у ради будь-якого рівня; право на користування досягненнями культури, свободу наукової, технічної, художньої творчості.

Особисті права і свободи — це права, які пов'язані з виконанням громадянами дій, спрямованих на задоволення особистих потреб[31].

Ми підтримуємо думку вчених щодо зведеної класифікації прав громадян як суб'єктів адміністративного права, в залежності від механізму реалізації права громадян:

• абсолютні (безумовні) права - права, якими особи користаються за своїм розсудом, а суб'єкти влади зобов'язані створювати умови і не заважати їхній реалізації та захищати їх (право на адміністративну скаргу, працевлаштування і т.п.);

• відносні права - права, для реалізації яких потрібно акт державного органа (наказ про призначення на посаду, ліцензія на здійснення певної діяльності).

В залежності від кола осіб, яким надаються права, і підстав їх виникнення розрізняють:

• загальні права громадян, що поширюються на всі галузі і сфери управління (наприклад, право громадян на участь у державному управлінні, право на оскарження дій державних органів і посадових осіб);

• спеціальні права - права громадян у тій чи іншій сфері або галузі управління (наприклад, у сфері економіки кожен громадянин має право на здійснення підприємницької діяльності).

По змісту виділяють наступні групи прав:

• право на участь у державному управлінні (право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідних документів, припинення протиправних дій та ін.);

• право на державну участь, сприяння, допомогу компетентних організацій (одержання організаційної, технічної, санітарно-епідеміологічної, медичної допомоги тощо);

• право на захист (основними формами реалізації права на захист є: адміністративна скарга, скарга, захист в адміністративно-юрисдикційному провадженні, право на допомогу недержавних (організацій).

Адміністративно-правові обов'язки громадян підрозділяються по ступені можливості реалізації на:

• абсолютні - покладаються на кожного і не залежать від конкретних обставин (наприклад, дотримання законів, сплата встановлених податків і т.п.);

• відносні - виникають із правомірних дій, спрямованих на придбання прав і користування ними (обов'язок власника автомобіля - платити податки, які надходять у дорожні фонди і т.п.)[32].

5.3. Гарантії реалізації прав громадян як суб'єктів адміністративного права.

Поняття гарантій базується на основних конституційних принципах: гуманізмі, справедливості, верховенстві права, законності, доцільності, рівноправності та ін.

Створення системи гарантій — це обов'язок держави щодо особи й до всього суспільства в цілому. Державні органи мають забезпечувати та охороняти права і свободи громадян, вступати у взаємовідносини з громадянами з приводу безпосередньої реалізації цих прав.

Під гарантіями розуміють умови та засоби, що забезпечують фактичну реалізацію і всебічну охорону прав громадян. У правовій літературі зустрічаються й інші визначення цих гарантій. Деякі автори, наприклад, пропонують ввести загальне поняття «умов» реалізації прав громадян на відміну від поняття «гарантії», а гарантії розглядати як різноманітні види умов, що сприяють реалізації прав громадян. Існує також точка зору, за якою найбільш загальне поняття гарантій прав і обов'язків громадян можна звести до сукупності соціальних структур, що виступають як засоби забезпечення прав та обов'язків[33].

Найбільш правильним, на нашу думку, є визначення гарантій як сукупності (системи) умов або засобів, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов'язків.

Закон може виконувати функцію гаранта при дотриманні наступних умов:

• положення, які містяться в законі, повинні бути адекватні економічній та політичній ситуації в країні, а також мати юридичну стабільність;

• відповідати високому рівню юридичної техніки;

• містити в собі конкретні норми й механізми їх реалізації;

• визначати коло державних органів і посадових осіб, на яких покладені обов'язки створювати умови для реалізації прав і свобод;

• передбачати відповідальність органів і посадових осіб за обмеження прав та свобод громадян;

Гарантії прав громадян як суб'єктів адміністративного права можна умовно поділити на дві групи: 1) засоби захисту; 2) засоби охорони.

Захист — це заходи матеріально-правового та процесуально-правового характеру. Це самостійне суб'єктивне право, яке відображає юридично закріплену можливість правомочної особи використати спеціальні засоби правоохоронного характеру. Захист прав, свобод та законних інтересів — це така форма їх забезпечення, яка відображає дію даного механізму, спрямовану на: припинення порушень прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадянина; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів; притягнення особи, винної у скоєні правопорушення, до відповідальності. Оскільки захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів є необхідним і закономірним наслідком їх порушення, особливе місце в ньому посідає юридична відповідальність, яка виступає правовим засобом забезпечення охорони і захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів і засобом забезпечення реалізації юридичних обов'язків. Забезпечення захисту здійснюється переважно за рахунок юридичних засобів.

Охорона — система державних і громадських заходів організаційно-правового характеру. Можна сказати, що захист — це право, а охорона — обов'язок. Забезпечення охорони — це форма забезпечення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, яка виражає діяльність, спрямовану на запобігання будь-яким порушенням прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадянина шляхом усунення негативних факторів соціального середовища, які можуть спровокувати порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи. Охорона як профілактична діяльність націлена на безпосереднє утвердження правомірної поведінки, на формування соціально зрілого та відповідального індивіда, який поважає соціальні норми, на формування у нього активної позиції і розвиток почуття громадського обов'язку. Засобами охорони виступає цілеспрямована діяльність компетентних органів державної влади і різноманітних суспільних інституцій.

Основною ж функцією гарантій є забезпечення дотримання виконання обов'язків державою та іншими суб'єктами у сфері реалізації прав особи. Зміст гарантій динамічний і обумовлений їх цільовою, конституційною та функціональною спрямованістю і залежить від суспільно-політичних, духовних та інших процесів, які відбуваються в країні на певних етапах її історичного розвитку[34].

Поиск по сайту: