Державне управління та виконавча влада

Як відомо, державне управління – складне і багатогранне явище. З ним пов’язане з’ясування суті, змісту та форми держави (форми державного правління, форми державного устрою тощо).

Під державним управлінням треба розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

Будучи частиною соціального управління, державне управління зберігає його характеристики. Водночас, воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління.

Головна особливість суб’єкта – це те, що ним є держава в цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів.

Особливості останніх, як суб’єктів державного управління, такі:

вони формуються державою;

наділені державно-владними повноваженнями;

здійснюють управлінські функції від імені держави.

Головна особливість об’єкта – те, що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об’єктами, на які здійснюють вплив той або інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.

Визначальними особливостями керуючого впливу є те, що йому притаманний державно-владний характер, який проявляється у правовій, переважно адміністративно-правовій формі, а також має безперервний характер.

Головна інтегративна якість системи- - реалізація у повному обсязі загальнодержавних інтересів у сфері соціального управління.

У теорії адміністративного права досить інтенсивно досліджується проблема ознак державного управління, які часто називають його рисами.

Найчастіше виділяють п’ять ознак:

1. Виконавчо-розпорядчий характер державного управління, який означає, що останнє охоплює два взаємопов’язані напрями, а саме: виконавчу і розпорядчу діяльність. Органи, які здійснюють державне управління, - це насамперед виконавчі структури. Найважливіші з них містять таку ознаку вже у своїй назві (наприклад, органи державної виконавчої влади). Данні органи функціонують для оперативного й безпосереднього управління господарським, соціально-культурним, військовим та іншим будівництвом.

Саме на них покладено обов’язок реалізовувати (виконувати) рішення, які приймаються законодавчою владою.

Здійснення цієї функції неможливе без прийняття конкретних управлінських рішень і контролю за їх виконанням. Тому органи державного управління наділяються повноваженнями владного характеру, тобто одержують від держави право здійснювати розпорядчу (владну) діяльність. У ході здійснення цієї діяльності органи державного управління застосовують заходи як переконання, так і державного примусу.

Головний зміст керуючого впливу полягає не стільки у прийнятті відповідних рішень, скільки в їх реалізації, у суворому втіленні в життя юридично-владних вимог, які містяться в них. А це і є процес виконання.

2. Юридичною ознакою є законність державного управління, яка заключається в тому, що найважливіші сфери, які потрапляють під його вплив, основні форми і методи управлінської діяльності визначаються на законодавчому рівні. Вся виконавчо-розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах, головне місце серед яких належить конституційним нормам та нормам законодавчих актів. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого розпорядження.

3. Важливою ознакою є масштабність та універсальність державного управління, що визначаються через відповідні органи держави, які здійснють управлінську діяльність і впливають на всі сфери соціального життя

4. Суттєве значення має ієрархічність державного управління, яка полягає в тому, що органи, які його здійснюють, мають систему нижчестоящих, підпорядкованих їм структурних підрозділів.

5. Безпосередньо організуючий характер державно-управлінської діяльності полягає в тому, що в процесі виконання і розпорядництва на різних рівнях організується спільна діяльність людей.

Державне управління здійснюється відповідно до принципів, закріплених

Конституцією України. Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

1) соціально-політичні – демократизм, народність, рівноправність осіб, рівність усіх перед законом, верховенство права, законність, гласність, об’єктивність;

2) організаційні принципи побудови апарату державного управління– галузевий, функціональний, територіальний;

3) організаційні принципи функціонування апарату державного управління –

нормативність діяльності, єдиноначальності, колегіальності, поділ управлінської праці, відповідальність за прийняття рішень, оперативна самостійність.

Отже, децентралізована і поділена за функціональною ознакою єдина державна влада представлена у державно-правовому механізмі, на прикладі України, трьома видами (гілками): законодавча, виконавча і судова (ст. 6 Конституції України).

Саме державна влада є видом соціальної влади та похідна від неї, бо ж державна влада здійснює волю держави, а соціальна – волю соціуму, тобто суспільства.

Поняття “влада” органічно пов’язане з поняттям “воля”. Під терміном “влада” у найзагальнішому його смислі розуміють здатність і можливість здійснювати свою волю, підкорятись їй, спонукати людей до певних дій і певної поведінки. Основними засобами, за допомогою яких встановлюється воля, є авторитет, право, примус. А реалізація влади і відбувається шляхом панування чи управління.

Колпаков В.К. відзначав, що влада – це найнеобхідніший засіб управління, оскільки її безпосередньою метою є бажана поведінка, адекватна владним, управлінським командам. А так як суб’єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку – на суспільні відносини та соціальні процеси, то звідси випливає, що управління є способом (формою) реалізації (прояву) влади.[9]

Деякі автори підкреслюють, що в цілому управління в суспільстві являє собою загально соціальну функцію, що реалізується через владно-організуючу діяльність з метою забезпечення узгодженості спільної праці та побуту людей для досягнення суспільно значущих завдань, то державне управління відноситься до функцій держави, яка вносить в цю діяльність притаманні їй ознаки державного устрою та форми правління, розподілу державної влади, правотворчості, правозастосування і правоохорони, верховенство закону та державного примусу щодо його забезпечення тощо.

Все це робить зміст державного управління більш спеціалізованим ніж зазначені риси його соціальної сутності. Необхідною умовою розкриття специфічних особливостей державного управління виступає розуміння його природної і безпосередньої єдності зі сферою здійснення виконавчої влади держави, яка виступає відносно самостійною гілкою державної влади. Масштаби функціонування виконавчої влади є найбільшими у державі, і особливість виконавчої влади серед гілок держаної влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку.

Сам характер виконавчої влади, що зумовлений об’єктивним її призначенням – виконанням законів та інших правових актів, підтверджує єдність цієї влади зі змістом управлінської діяльності держави.

Виявлення змістовного зв’язку виконавчої влади з державним управлінням є однією з ключових передумов правильного розуміння суті як самої виконавчої влади, так і державного управління.

Слід відмітити, що виконавча влада здійснюється системою спеціально створених суб’єктів – органами виконавчої влади різних рівнів, які наділені виконавчою компетенцією, що не властиве органам законодавчої та судової влади. Через систему цих органів виконавчої влади здійснюється державне управління, виконавча та розпорядча діяльність. При цьому державне управління слід розглядати ширше, ніж систему виконавчої влади, оскільки воно здійснюється не тільки органами, що входять до системи виконавчої влади (адміністрація державних підприємств та установ, керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, органи міністерств та відомств на місцях та ін).[10]

Отже, можна вважати, що виконавча влада і державне управління є своєрідними сторонами – умовно кажучи “статикою” і “динамікою” – єдиного явища, яке прийнято визначати як управлінську (або адміністративну) сферу діяльності держави.[11]

Поиск по сайту: