Метод пізнання. Чотири правила методу

Правила методу лише через певний час поспіль формулювання були зведені до основних чотирьох. Сам Р. Декарт зга­дує про двадцять одне правило, які ста­ють керманичем для розуму у здобу­ванні ним істинного знання. Проте чотири основні правила вичерпують принципову основу методу, і їх застосування має, на думку філософа, за­безпечити безперечну істинність добутків.

Частина III. Філософія Нового часу XVI–XVIII ст.

Перше правило методу Декарта вимагає визнавати за істинне лише те, що сприймається і постає у дуже ясному і чіткому вигляді, або ж є оче­видним. Цим визначається інтуїтивний характер дії першого правила. Вар­то зазначити, що саме Р. Декарту належить визначення терміну «інтелекту­альна інтуїція», як розумове сприйняття безсумнівної істини. Також це пра­вило є і цариною дії сумніву. Якщо щось постає у безсумнівній, очевидній формі – то щезає необхідність продовжувати дослідження. І навпаки. Інте­лектуальна інтуїція за Декартом є цілковито безпомилковою, і не потребує додаткових зусиль розуму. Те, що інтуїтивне – безсумнівне, а все те, що не підлягає інтуїтивній чіткості є сумнівним і потребує перевірки. В якості критерію істини, інтуїція визначається як стан розумової самоочевидность Водночас, саме інтуїція дає нам впевненість у тому, що вимагає перевірки.

Принципи вчення про інтелектуальну інтуїцію Р. Декарта мали знач­ний розвиток у картезіанстві та інших раціоналістичних системах та мето­дах. Проте саме поєднання дії інтелектуальної інтуїції та сумніву стали предметом критики багатьох філософів, і, зокрема Дж. Віко. Цей мислитель закинув Р. Декарту особистісне психологічне сприйняття очевидності та сумнівності, що позбавляє їх становища критеріїв істинності чи хибності.

Друге правило методу пропонує розділити кожну річ або явище на більш прості складові, щоб потім зосередитись на таких вже неподільних і прости явищах, які мають безсумнівний та очевидний характер. Це є етап аналізу, чи пошуку вихідних позицій знання. Головна мета полягає у то­му, щоб виокремити самоочевидні речі чи явища для створення підґрунтя для дійсного дослідження.

Третє правило Декарта полягає у тому, що у пізнанні думка мусить прямувати від найпростіших і найдоступніших нам речей (в емпіричному і гносеологічному аспектах) до більш складних. Цей вивід і є дедукцією. Математична дедукція Р. Декарта не є тотожною дедукції у схоластичних працях, чи дедукції як методу Арістотеля.

Четверте правило полягає у тому, щоб найповніше класифікувати весь існуючий матеріал. Це правило має чотири основні операції:

1) Вказується на необхідність найповнішої класифікації матеріалу до здійснення індукції (до дії другого правила);

2) Орієнтація на повну індукцію, як перший щабель і умова дійс­ної передумови дедукції;

3) Вимога достатньої повноти, точності і коректності у процесі самої дедукції. Дедукційне розмірковування порушується, якщо за його провадження визнають істинними проміжні ланки, які ще необхідно дове­сти і ствердити. Те ж саме стосується і порушення послідовності та по­рядку розгляду ланок доведення.

Історія філософії

4) Розширення до вимоги повноти у застосуванні всіх правил ме­тоду. Лише тоді можливе здійснення будь–якого аналізу і дослідження.

Поиск по сайту: