АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Коротка бібліографія історії філософії Нового часу

Читайте также:
  1. II. Вивчення нового матеріалу.
  2. II. Вивчення нового матеріалу.
  3. II. Вивчення нового матеріалу.
  4. II. Вивчення нового матеріалу.
  5. II. Вивчення нового матеріалу.
  6. II. Вивчення нового матеріалу.
  7. II. Вивчення нового матеріалу.
  8. II. Вивчення нового матеріалу.
  9. II. Вивчення нового матеріалу.
  10. II. Вивчення нового матеріалу.
  11. А) Оценка уровня подготовленности нового работника.
  12. Абсолютна ідея у філософії Г.В.Ф. Гегеля .

Зрозуміло, що дати вичерпну історіо­графію та бібліографію історії філософії

Нового часу неможливо ні за потребою підручника, ні за спроможністю осягну­ти всю ту літературу та електронні дже­рела, які зараз мають обіг у світі. Варто зупинитись на тих виданнях, які

1 ЛоккДж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Соч.: В 3–х т. – Т. 1. – 1985. – С. 95.


Історія філософії

безперечно можуть бути включені в навчальний процес, і які кількісно, а не раритетно наявні в освітніх бібліотеках.

На жаль, за останні роки не відбулося вибуху появи нової узагаль­нюючої та навчальної літератури з питань нової філософії. На теренах Ук­раїни продовжують мати вжиток підручники, видані ще за доби панування марксистсько–ленінської ідеології. Ця обставина позначилася на системі оцінювання внеску в історико–філософську скарбницю того чи іншого представника зазначеної доби. Згадані підручники та дослідження є в осно­ві високопрофесійними розвідками, проте мають традиційну для тих часів ваду – однотипність висновків, незмінний набір тематик та проблем, які мали узгоджуватися з основними оцінками класиків марксизму–ленінізму.

Останнім часом у колі професійних дослідників не існує перепон у за­собах пошуку джерел. Проблема полягає у впровадженні цих матеріалів до навчального процесу, оскільки часом рекомендовані джерела є взаємовиклю­чними з точки зору методологічної основи. Відтак, і ми не можемо оминути часткової еклектики в означенні літератури для навчання, яка стосується системного висвітлення питань нової філософії. Наприкінці.розділу подаєть­ся перелік джерел, які можуть посприяти вивченню філософії Нового часу.

Серед зазначеної літератури, широко представленої в освіті Украї­ни, окремо слід наголосити на підручниках з філософії Нового часу, на­лежних перу італійських істориків філософії Дж. Реале та Д. Антісері та політологічну студію Себайна та Торсона. Перша робота цікава незвич­ною манерою викладу досить складного матеріалу, який, проте, сприйма­ється легко та об'ємне. Друга викликає інтерес тим, що вперше читачам представлена політологічна розробка з історико–філософським підґрун­тям, яка виконана на теоретичній основі застосування принципів філосо­фії британця Д. Юма.

З огляду на представлену літературу виклад нової філософії розгор­тається на основі з'ясування вчень філософів у практично традиційній по­слідовності. Як вже зазначалося, нова філософія є рідкісним випадком – її «початок» чітко означений і поєднується з постаттю Ф. Бекона Відтак, роз­починає представлення нової філософії творчий спадок саме цього британ­ського філософа – 1. Філософія Ф. Бекона. Далі послідовність, як один з варіантів, може мати такий вигляд: 2. Філософія Р. Декарта; 3. Філософія оказіоналізму. Арнольд Гейлінкс та Ніколя Мальбранш; 4. Філософія Б. Пас­каля; 5. Теорія історичного пізнання Дж. Віко; 6. Філософія Т. Гоббса; 7. Філософія Б. Спінози; 8. Філософія Д. Локка; 9. Філософія Дж. Берклі; 10. Філософія Д. Юма; 11. Французьке Просвітництво.

Поміж цих постатей є можливість виокремити певні тематичні об'єднання. Філософія Р. Декарта породжує потужний струмінь впливу,


Частина III. Філософія Нового часу XVI–XVIII ст.

який означується як «Картезіанство». Картезіанство не є однорідним, має різноманітні розгалуження та спрямування. Зазначені вище теми 3–5 без­посередньо чи опосередковано стосуються саме розвитку картезіанства (при тому, що творчість зазначених мислителів не вичерпується виключ­но розвитком ідей Р. Декарта, а має цілком самобутній характер.

Дещо осібне знаходиться постать британського філософа Т.Гоббса. Існує низка поглядів на місце філософського доробку цього мислителя, філолога, політика, громадського діяча. Один з них визначає Т.Гоббсу місце, разом з Р. Декартом, засновника нової філософії. Побутує припу­щення, що саме сумісними зусиллями Т.Гоббса та Р.Декарта був зро­джений термін «нова філософія» на означення того типу філософії, який вони сповідували. Це має підставу у історичному факті, що Т.Гоббс ніко­ли не згадує свого попередника Ф.Бекона як діяча на теренах розробки саме принципів нової філософії, а згадує лише як критика попередніх зра­зків філософії та креатора своєрідних завдань для майбутніх дослідників.

Водночас, існує і ставлення до теоретичної спадщини Т.Гоббса як істотного представника неперервної традиції розвитку досвідної філосо­фії, чи філософії емпіризму. У такому випадку його творчість розгляда­ється у поєднанні зі спадщиною Д.Локка, Дж. Берклі та Д.Юма. Безумо­вно, відтак, лише те, що не існує підстав для заперечення зазначених спо­лучень. Існує можливість розгляду філософії Т.Гоббса як у тематичному полемічному (стосовно Р.Декарта) сполученні, так і в еволюційному (Ф. Бе­кон – Т.Гоббс – Д.Локк – Дж. Берклі – Д.Юм).

У більшості досліджень творчу спадщину Б.Спінози та Ґ.Ляйбніца також розглядають сумісно. Однак таке поєднання теж потребує означен­ня певної підстави для подібної сумісності. Характер сукупних теоретич­них досягнень цих філософів часом настільки разюче відмінний, навіть хронологічно та культурно віддалений, що необхідно зі значними зусил­лями створювати передумови такого сумісного дослідження. Як правило, позиції Б. Спінози та Ґ. Ляйбніца узагальнюють і розглядають сумісно ви­ключно на підставі критики ними дуалізму (множинності) субстанцій Р. Де–карта та подібностей раціоналістичної методології. Згідно з цією обстави­ною цілісний творчий доробок Ґ. Ляйбніца може бути розглянутий в роз­ділі «німецьке Просвітництво», а філософія Б. Спінози відповідно до кри­тики філософії Р. Декарта в нашому розділі.

Наступним і безумовним за визначенням узагальненим підрозділом є філософські здобутки Д. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма. їхня творчість і генетичне, і за результатами історико–філософських досліджень з різними теоретичними підставами визначається як «Емпірична філософія», а на­лежних до неї філософів часом називають ще емпірицистами.


Історія філософії

Окрім зазначених філософських вчень та напрямків, які мають най­суттєвіше значення для епохи («... з–поміж багатоманіття історико–філо­софського матеріалу аналізуються лише вчення найвидатніших філософів епохи» – І. С. Нарський), коротко будуть викладені спрямування «фран­цузького Просвітництва», тим чи іншим чином пов'язані зі згаданими креативними джерелами.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)