|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Коротка бібліографія історії філософії Нового часуЗрозуміло, що дати вичерпну історіографію та бібліографію історії філософії Нового часу неможливо ні за потребою підручника, ні за спроможністю осягнути всю ту літературу та електронні джерела, які зараз мають обіг у світі. Варто зупинитись на тих виданнях, які 1 ЛоккДж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Соч.: В 3–х т. – Т. 1. – 1985. – С. 95. Історія філософії безперечно можуть бути включені в навчальний процес, і які кількісно, а не раритетно наявні в освітніх бібліотеках. На жаль, за останні роки не відбулося вибуху появи нової узагальнюючої та навчальної літератури з питань нової філософії. На теренах України продовжують мати вжиток підручники, видані ще за доби панування марксистсько–ленінської ідеології. Ця обставина позначилася на системі оцінювання внеску в історико–філософську скарбницю того чи іншого представника зазначеної доби. Згадані підручники та дослідження є в основі високопрофесійними розвідками, проте мають традиційну для тих часів ваду – однотипність висновків, незмінний набір тематик та проблем, які мали узгоджуватися з основними оцінками класиків марксизму–ленінізму. Останнім часом у колі професійних дослідників не існує перепон у засобах пошуку джерел. Проблема полягає у впровадженні цих матеріалів до навчального процесу, оскільки часом рекомендовані джерела є взаємовиключними з точки зору методологічної основи. Відтак, і ми не можемо оминути часткової еклектики в означенні літератури для навчання, яка стосується системного висвітлення питань нової філософії. Наприкінці.розділу подається перелік джерел, які можуть посприяти вивченню філософії Нового часу. Серед зазначеної літератури, широко представленої в освіті України, окремо слід наголосити на підручниках з філософії Нового часу, належних перу італійських істориків філософії Дж. Реале та Д. Антісері та політологічну студію Себайна та Торсона. Перша робота цікава незвичною манерою викладу досить складного матеріалу, який, проте, сприймається легко та об'ємне. Друга викликає інтерес тим, що вперше читачам представлена політологічна розробка з історико–філософським підґрунтям, яка виконана на теоретичній основі застосування принципів філософії британця Д. Юма. З огляду на представлену літературу виклад нової філософії розгортається на основі з'ясування вчень філософів у практично традиційній послідовності. Як вже зазначалося, нова філософія є рідкісним випадком – її «початок» чітко означений і поєднується з постаттю Ф. Бекона Відтак, розпочинає представлення нової філософії творчий спадок саме цього британського філософа – 1. Філософія Ф. Бекона. Далі послідовність, як один з варіантів, може мати такий вигляд: 2. Філософія Р. Декарта; 3. Філософія оказіоналізму. Арнольд Гейлінкс та Ніколя Мальбранш; 4. Філософія Б. Паскаля; 5. Теорія історичного пізнання Дж. Віко; 6. Філософія Т. Гоббса; 7. Філософія Б. Спінози; 8. Філософія Д. Локка; 9. Філософія Дж. Берклі; 10. Філософія Д. Юма; 11. Французьке Просвітництво. Поміж цих постатей є можливість виокремити певні тематичні об'єднання. Філософія Р. Декарта породжує потужний струмінь впливу, Частина III. Філософія Нового часу XVI–XVIII ст. який означується як «Картезіанство». Картезіанство не є однорідним, має різноманітні розгалуження та спрямування. Зазначені вище теми 3–5 безпосередньо чи опосередковано стосуються саме розвитку картезіанства (при тому, що творчість зазначених мислителів не вичерпується виключно розвитком ідей Р. Декарта, а має цілком самобутній характер. Дещо осібне знаходиться постать британського філософа Т.Гоббса. Існує низка поглядів на місце філософського доробку цього мислителя, філолога, політика, громадського діяча. Один з них визначає Т.Гоббсу місце, разом з Р. Декартом, засновника нової філософії. Побутує припущення, що саме сумісними зусиллями Т.Гоббса та Р.Декарта був зроджений термін «нова філософія» на означення того типу філософії, який вони сповідували. Це має підставу у історичному факті, що Т.Гоббс ніколи не згадує свого попередника Ф.Бекона як діяча на теренах розробки саме принципів нової філософії, а згадує лише як критика попередніх зразків філософії та креатора своєрідних завдань для майбутніх дослідників. Водночас, існує і ставлення до теоретичної спадщини Т.Гоббса як істотного представника неперервної традиції розвитку досвідної філософії, чи філософії емпіризму. У такому випадку його творчість розглядається у поєднанні зі спадщиною Д.Локка, Дж. Берклі та Д.Юма. Безумовно, відтак, лише те, що не існує підстав для заперечення зазначених сполучень. Існує можливість розгляду філософії Т.Гоббса як у тематичному полемічному (стосовно Р.Декарта) сполученні, так і в еволюційному (Ф. Бекон – Т.Гоббс – Д.Локк – Дж. Берклі – Д.Юм). У більшості досліджень творчу спадщину Б.Спінози та Ґ.Ляйбніца також розглядають сумісно. Однак таке поєднання теж потребує означення певної підстави для подібної сумісності. Характер сукупних теоретичних досягнень цих філософів часом настільки разюче відмінний, навіть хронологічно та культурно віддалений, що необхідно зі значними зусиллями створювати передумови такого сумісного дослідження. Як правило, позиції Б. Спінози та Ґ. Ляйбніца узагальнюють і розглядають сумісно виключно на підставі критики ними дуалізму (множинності) субстанцій Р. Де–карта та подібностей раціоналістичної методології. Згідно з цією обставиною цілісний творчий доробок Ґ. Ляйбніца може бути розглянутий в розділі «німецьке Просвітництво», а філософія Б. Спінози відповідно до критики філософії Р. Декарта в нашому розділі. Наступним і безумовним за визначенням узагальненим підрозділом є філософські здобутки Д. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма. їхня творчість і генетичне, і за результатами історико–філософських досліджень з різними теоретичними підставами визначається як «Емпірична філософія», а належних до неї філософів часом називають ще емпірицистами. Історія філософії Окрім зазначених філософських вчень та напрямків, які мають найсуттєвіше значення для епохи («... з–поміж багатоманіття історико–філософського матеріалу аналізуються лише вчення найвидатніших філософів епохи» – І. С. Нарський), коротко будуть викладені спрямування «французького Просвітництва», тим чи іншим чином пов'язані зі згаданими креативними джерелами.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.) |