Ансельм Кентерберіиський

Серед християнських мислителів ранньої схоластики наивидатнішою постаттю визнають св. Ансельма (Ансельма д'Аосту), архієпископа Кентерберійсь­кого. Ансельм (1033/1034–1109 pp.) на­родився в Аості, у Північній Італії у дворянській родині. Навчався в Бур­гундії і Франції, поки не дістався монастиря в Ле Бек, який очолював його засновник Херлуїн. Неординарна особистість – Херлуїн – в минулому лицар і воїн, а згодом – служитель Бога. При монастирі на той час вже існувала школа (на думку сучасників: «Великий і славетний заклад слове­сності»), створена пріором монастиря обдарованою і освіченою людиною Ланфранком. Серед учнів школи були і майбутні філософи, і політичні діячі, і навіть майбутній папа Александр II. Ансельм з Аости з'явився в Ле

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

Бек без певного наміру стати кліриком. Учні монастирської школи не бу­ли монахами, і багато з них по завершенні «ліберального» курсу полиша­ли стіни обителі. Проте, вплив Ланфранка на молодого Ансельма був та­ким значним, що він ревно узявся за навчання і робив настільки помітні успіхи, що Ланфранк довірив йому проводити деякі заняття. У 26 років молода людина стає монахом, і працює викладачем у школі. Згодом, коли Ланфранк з політичних міркувань, мав полишити Ле Бек і посісти місце єпископа в Англії, Херлуїн робить Ансельма його спадкоємцем. Ансельм викладав усі предмети тривіума, віддаючи перевагу діалектиці. То були плідні роки і в теоретичному сенсі. Тут Ансельм пише свої відомі праці: «Монологіон» і «Прослогіон», діалоги «Про істину», «Про свободу вибо­ру» тощо'. Після смерті Ланфранка Ансельм стає його наступником –архієпископом Кентерберійським.

На формування філософської позиції Ансельма найбільший вплив мав Августин. Але, продовжуючи августинівську проблематику, Ансельм впроваджує власний метод, намагаючись, щоб форма подання ідеї відпо­відала її смисловому змісту. Щодо проблеми універсалій, то Ансельма відносять до кола реалістів. Він вважав у Бога тотожними сутність і існу­вання. Світ у цілому і усі речі отримують буття від Бога. Проте, до тво­рення те, що має бути викликаним з небуття до буття, передіснує в якості ідей Бога. Ідеї не творяться Богом; вони суть мислі Бога, а тому – співвіч­ні Йому. Отже, Бог – абсолютна повнота, єдина природа, самодостатня і перебуває у вічному блаженстві, по благості своїй даруючи всьому те, що вони суть. Звідси вчення про Трійцю:

Син – Божественне Слово, сутнісно єдиний і рівний з Отцем: «Сын есть сущность, и мудрость, и сила Отца, в том смысле, что он имеет ту же сущность, и мудрость, и силу, что и Отец»². Син відмінний від Отця тіль­ки способом проявлення Божественної сутності.

Дух Святий – то є Божественна любов Отця і Сина.

Якщо три лики у Божественній Трійці постають як «пам'ять», «ро­зум» і «любов», то в людській особистості (тут він погоджується з Авгус­тином) вони представлені як пам'ять, розум і воля.

Бог вічно пізнає себе у власній нескінченності, протиставляючи Се­бе Собі Самому як об'єкт пізнання. Бог, що народжує Себе самопізнан­ням, є Син. Любов, мислячого себе Отця, а в собі світ Сина, усвідомлю­ється як Святий Дух. «В самом деле, Отец всецело находится в Сыне и в общем Духе, а Сын – в Отце и в этом же Духе и этот же Дух – в Отце и в

Див.: Ансельм Кентербершский. Сочинения. – М., 1995. ² Ансельм Кентерберийский. Монологион // Сочинения. – С. 103.

Історія філософії

Сыне, потому, что память о высшей сущности всецело находится в ее ра­зумении и в любви, а разумение – в памяти и в любви, а любовь – в памя­ти и в разумении»¹.

Бог як Творець, як Митець не потребує матери. Все створене отри­мує існування під дією Слова: Бог «сказав», і те, що передіснувало як Ідеї, у творінні отримує реальне існування. Проте, Слово – то не тільки символ створеного, але й те, що поки не отримало свого буття (Слово містить у собі і «мовчання»). Можна сказати, що Божественні ідеї відповідають внутріш­ньому «слову» речей, а «матерія» символізує їх плинність у просторі і часі.

Процес пізнання Ансельм асоціює з двома джерелами: вірою і ро­зумом. Як християнин, слідом за Августином, він вважає, що пізнання починається з вири. Отже, не віра потребує розумового підкріплення, а розум вбачає у вірі джерело і підставу для своєї діяльності. «Я, Господи, не стремлюсь проникнуть в высоту твою, ибо нисколько не равняю с ней мое разумение; но желаю сколько–то уразуметь истину Твою, в которую верует и которую любит сердце мое. Ибо я не разуметь ищу, дабы уверо­вать, но верую, дабы уразуметь. Верую ведь и в то, что «если не уверую, не уразумею!»² Отже, між сліпою вірою і безпосереднім баченням Бога є середня ланка – усвідомлення віри, а досягти її можливо за допомогою розуму. Розум не завжди здатний логічно викласти те, що є предметом віри, але він може обґрунтувати необхідність віри в істини Одкровення. Такою істиною для християнина є віра в Бога, але розум намагається до­вести існування останнього.

Ансельм пропонує два типи доказів Божественного буття: апостеріо­рний і апріорний. Апостеріорний (за наслідками) доказ він обґрунтовує у трактаті «Монологіон». У цьому творі мислитель розгортає ряд доказів іс­нування Бога, виходячи з ступенів досконалості. У речах Всесвіту можна розрізняти: благо, мудрість, досконалість. Проте, світ є скінченним, отже, і якості, що властиві йому – не безумовні, а відносні. Тому ступені блага сві­дчать про існування абсолютного Блага; ступені мудрості свідчать про іс­нування абсолютної Мудрості; ступені досконалості свідчать про існування абсолютної Досконалості. Але благо, мудрість, досконалість мають сенс, тільки при умові існування (тут – «буття») речей. Ланцюг причин існування підводить до визнання єдиного початку, що надає існування усьому, але само ані кому не зобов'язане своїм буттям. І логічно, що те, що існує через себе, постає найзначнішим і найвеличнішим з існуючого. «Итак, есть нечто одно, что одно только больше и выше всего. Что же больше всего, и через

¹ Ансельм Кентерберийский. Монологион. – С. 103.

² Ансельм Кентерберийский. Прослогион // Сочинения. – С. 128.

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

что существует все благое или великое, и вообще все, что есть нечто, то с необходимостью есть в высшей степени благое, и в высшей степени вели­кое, и высшее (в отношении) всего существующего. Поэтому есть нечто –назвать ли его сущностью, или субстанцией, или природой – наилучшее, и наибольшее, и высшее (в отношении) всего существующего». Зрозуміло, що «багато», або «кілька» таких все перевищуючих природ бути не може. «Найвище» в усіх смислах є Одне. Це Одне і є Бог.

Проте, такий переконливий доказ Божественного буття не задоволь­няє самого Ансельма. Він вважає його спокусою диявола, що примушує доводити існування Бога через порівняння останнього з зовнішнім світом. Дійсно, вища сутність – Бог існує не тому, що існує світ (як це випливає з апостеріорних доказів), а навпаки, світ існує, завдячуючи Божественному буттю. Тому Ансельм вдається до принципово нових аргументів – апріор­них. Робота «Прослогіон» містить так званий «онтологічний» (за визначен­ням Канта) аргумент. Цей доказ базується на Одкровенні, а не на співстав–ленні. Отже, на запитання, чи можна якось означити Бога, – Ансельм відпо­відає ствердно: Бог – це те, більше чого не можливо помислити. Тому, коли безумна людина говорить у серці своєму: немає Бога, і вона, дійсно розуміє під Богом те, що розуміють християни (тобто «не одними губами прогово­рює цю фразу»), то логіка вимагає від неї визнання існування Бога. Тобто, коли той, хто намагається заперечувати існування Бога, все ж таки керуєть­ся не примхами, а щирим бажанням уразуміти суть справи, то він має ви­знати «Бог є «. Той, хто насправді усвідомлює, що «Бог є те, більше чого не можна помислити», то така людина має переконати себе, Бога не можна тільки МИСЛИТИ, Він має ІСНУВАТИ НЕОБХІДНО і ОБ'ЄКТИВНО! Бо тільки для речей і істот скінченного світу «мислитись» і «існувати» – це стани обмежені одне одним. Для Бога меж не існує; для Нього БУТИ і бути присутнім у МИСЛЕННІ – є одне і те саме.²

Отже, не можна з розумінням говорити про Бога, відмовляючи Йому в реальному існуванні, бо тоді будь–яка маленька тваринка буде мати біль­шу реальність (і мислення, і об'єктивного існування), ніж Те, більше чого, за визнанням, не можна помислити. Тим не менш, ще з часів Ансельма до сучасності було багато як прибічників, так і критиків онтологічного доказу. Серед прибічників Бонавентура, Декарт, Ляйбніц, Геґель; серед тих, хто його заперечував – Фома Аквінський, Кант. Історично першим критиком був монах Гауніло з Мармутьє. Він виклав свої заперечення у листі під на­звою «На захист глупого». Найсуттєвішим у ньому був такий аргумент: реальність Божественного буття не може випливати з його досконалості, бо

Ансельм Кентерберийский. Монологион // Сочинения. – С. 42.

Див.: Ансельм Кентерберийский. Прослогион // Сочинения. – С. 128–131.

Історій філософії

зовсім не обов'язково, якщо у мене в голові є думка, про щось досконале, то це є достатньою підставою для реального існування останнього. Тому наяв­ність у голові думки про досконалий острів (імовірно, Гауніло має на увазі Атлантиду) не перетворює його на об'єктивну реальність.

Ансельм не приймає такого звинувачення, бо вважає його не корек­тним. Свою відповідь він оформлює у листі під назвою «Що на це відпо­вів автор книжечки». «Найдосконаліший острів» не можна порівнювати з Богом, до якого ми також вимушені застосовувати подібні епітети: «най­досконаліший», «найрозумніший» тощо, тобто такі, які ми у переносному сенсі використовуємо для позначення скінченних речей. Будь–який острів – відносний і тільки Бог – безвідносний, бо абсолютний ².

У своїх творах Ансельм доводить не тільки буття Бога, або буття Божественних іпостасей, але й аргументує незаперечність втілення Христа, призначення людини і безсмертя душі. Ансельм ніби стоїть на порозі схо­ластики, для представників якої раціональні докази здобувались за допомо­гою бездоганних силогізмів. Тобто зразковою наукою на той час стає Логі­ка, проте, для Ансельма – духовного наступника Августина, «трепет серця» має у філософії як інструменті богошукання, на щастя, велике значення. Логіка, діалектика і «диво душі», можливо, і зробили його одним з незапе­речних авторитетів у середньовічній християнській філософії.

Поиск по сайту: