Попередники Мілетської школи

Безперечно, що філософські вкраплення можна знаходити не тільки у зазначених Арістотелем «перших» філософів, але й у інших діячів словесності, літератури та мистецтва. Нам важливо не стільки дати повний їх перелік, скільки наголосити на тих безперечних впливах, яких зазнавали перші діячі філософської думки.

Серед безпосередніх попередників «перших» філософів звично ви­різняють міфопоетичну творчість Гомера та Гесіода. їхня спадщина не лише надихала на нову творчість молодших співвітчизників, але й стала предметом глибокої полемічної традиції. Особливо це стосувалося питань міфологічного світосприйняття і означення структури світу (космосу).

Саме Гесіод впорядкував міфопоетичне розмаїття давніх греків у цілісний виклад поставання світу. Збереглися три основних праці, які за­свідчені іменем Гесіода: «Теогонія», «Праця і дні» та «Щит» (Геракла). Для розвитку філософського письменства найбільшого значення набула саме «Теогонія» – «Походження богів», або ж «Родовід богів». Вагомою рисою цієї праці є вже чітко означене спільне міфологічно–космологічне конструювання уявлень про походження світу (космосу), проте ще як ро­доводу богів.

Історія філософії

«Саме оповідання починається словами: «У первопочині отже на­став Хаос...» (116). Під словом «хаос» модерні люди розуміють невпоря–дковану масу, але це слово... для описання первісного стану світу озна­чало спершу «позіхаючу порожнечу» (Індоєвропейський корінь цього іменника спільний з грецьким дієсловом... «широко роззявляти рота», «позіхати» та з іменником... «щілина»). Отож цю порожнечу згодом за­повнюють божества: Гая... «Земля», Тартар... «Підземелля», Ереб... «Темрява», «Ніч» і Ерос... «Любов». Усі ці божества виникли безстатево. Також і Гая–Земля видала безстатево Урана... «Небо»,... «Гори» і Понт... «Море». Але далі під впливом Ероса починається вже статеве роджен–ня богів» (М. С, С 274–275).

Вельми цікавою видається філософічна основа літературної бай­карської творчості Есопа (Айсопа) (VI ст. до Р.Х.). Його вважали одним з сімох мудреців, як і Талеса (Фалеса) з Мілету. У «Бенкеті сімох мудреців» Плутарха зображено Есопа, який сидить коло Солона і спілкується з різ­ними мудрецями. (М. С, С 522).

Також VI ст. вирізняється суперництвом двох потужних релігійних напрямків: гармонійної релігії Аполлона і екстатичної Діоніса, «що ви­ступав як нова агресивна сила» (М. С, С 528).

Значного впливу релігія Діоніса спричинила і на розвиток світогля­дного руху «Орфіків». Секта Орфіків неоднозначно сприймалася у різних спільнотах давньогрецької культури. Існують свідчення як про практичну підтримку орфіків (тираном Пісістратом), так і про суспільні та культурні переслідування членів секти. З цим рухом пов'язують появу потужної хвилі релігійної літератури у VI ст. до Р.Х. Платон у «Республіці» досить саркастично характеризує суспільну чинність орфізму та орфіків: «Ошу­канці та ворожбити йдуть до дверей багачів і переконують їх, нібито вони мають силу, роздобуту від богів жертвами та закляттями, щоб у розкіш­них святкуваннях налагодити кривду, якщо її вчинив господар або його предки» (Resp. II, 364 b.) (M С, С. 529).

Релігійна література, крім зазначеної орфічної, представлена у добі зародження філософії і літературою Аполлонійського спрямування. Яск­равим представником цього напрямку розглядають Арістея, про якого згадують Геродот та Піндар. Арістея вважали чудотворцем. Подібно ста­вилися до постатей Абаріса та Епіменіда з Кнососу.

Перехідною літературою від епічної та релігійної до філософської вважають працю Ферекіда «Теологія». Дослідники згоджуються у тому, що «Теологія» була перша прозова писемна праця. Від «Теогонії» Гесіода її відрізняє зміна позиції автора щодо предмету думки. За Ферекідом, не­можливо дати «родовід богів», оскільки є ті з них, які існували завжди,

тобто людині не варто ставити питання про поставання «Хаосу», з якого вже потім постали перші боги: «Зас і Хронос (Час) були завжди, і також Хтонія. А Хтонія дістала ім'я Гая (Земля), коли Зас дав їй землю на весі­льний дарунок» (М. С, С 533). Відтак можна вести мову, говорити, сло–вити про богів («Теологія» – мова про богів), а не давати їхній родовід («Теогонія» – про походження богів. Водночас, у Ферекіда у «Теології» фахівці відшукали міфи та міфологеми, значно давніші, ніж у Гесіода.

Частина І. Історія Стародавньої філософії

Поиск по сайту: