Рання схоластика

Рання схоластика (ІХ–ХІІ ст.) стоїть на грунті нерозчленовування, взаємопроникнення науки, філософії, теології. Будується на платонізмі і неоплатонізмі. Вивчає і систематизує філософські здобутки патристичної доби. Характеризується оформленням схоластичного методу («sic et non» –«так чи ні») у зв'язку з осмисленням специфічної цінності та специфічних результатів діяльності розсудку і у зв'язку з дискусією про універсалі'!. Ви­значними культурно–освітніми осередками у цей час стають філософські школи. Осередком «граматичних студій» вважалась Шартрська школа, одним з головних завдань якої було вирішення проблеми «слова» (імені) і «речі», через яку її представники намагались вирішувати всі інші питання. Отже, не випадково Іоанн Солсберійський – вихованець цієї школи – під­креслював, що «граматика є колискою усякої філософії». Видатними пред­ставниками цієї школи були брати Бернар і Т'єррі Шартрські, Гільйом де Конш. Інша відома філософська школа була сформована на базі гуртка при­хильників філософії, що цікавились схоластикою, вільними мистецтвами і навіть науками, хоча і вважали, що пізнавальні зусилля людини можуть бути реалізовані виключно у сфері містичного пізнання Бога. Цей гурток склався в абатстві Св. Віктора на околиці Парижа. Засновником гуртка був Гільйом із Шампо, а видатними представниками Гуго Сен–Вікторський та Рішар Сен–Вікторський. Взагалі витоки стилю мислення, що був характер­ним для ранньої схоластики ми знаходимо ще уАлкуїна – засновника Пала–тинської школи при дворі Карла Великого і у Іоанна Скота Еріуґени. Серед видатних постатей цього періоду також знаходимо Адельгарда з Бата, Рос­целіна, Петра Абеляра, Жильбера Поретанського, Бернара Клервоського, Петра Даміані, Ансельма Кентерберійського тощо.

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

Середня схоластика (XIII ст.) характеризується остаточним розме­жуванням науки і філософії (особливо натурфілософії) від теології, а та­кож розповсюдженням і впливом вчення Арістотеля. Формується філосо­фія великих Орденів, особливо францисканського і домініканського. Це час завершених релігійно–філософських систем. Серед них системи Аль­берта Великого, Александра Гельського, Бонавентури, Фоми Аквінського, Дунса Скота, Роберта Гросетеста, Роджера Бекона, а також споруда містичного християнства Майстера Екгарта, Це час палких дискусій між послідовниками Августина, Арістотеля і Аверроеса; між томістами і ско–тистами. Середня схоластика розробила і внесла у філософську скарбни­цю докази буття Бога, Божественного творення; запропонувала шляхи вирішення проблеми універсалій, співвідношення віри і розуму. Це був час великих філософсько–теологічних енциклопедій.

Пізня схоластика (XIV–XV ст.) характеризується раціоналістичною систематизацією теологічного знання (внаслідок якої «схоластика» отри­мала негативний зміст), подальшим формуванням природознавчого та натурфілософського мислення, виробленням логіки та метафізики ірраці­оналістичного спрямування, остаточним відмежуванням містики від цер­ковної теології. У цей період зростає впливовість номіналізму. У зв'язку з тим, що з початку XIV ст. церква вже остаточно віддала перевагу томізму, то схоластика з релігійного боку перетворилась на історію томізму. Найв­ливовіші представники пізньої схоластики: Альберт Саксонський, Іоанн Бурідан, Ніколай Орезмський, Вільям Оккам тощо. У період Гуманізму, Відродження, Реформації схоластика перестала бути єдино можливою формою західної науки і філософії.

Поиск по сайту: