Культура і природа. Географічний детермінізм

Характеристика феномена культури була б недостатньою без з’ясування співвідношення «природа-культура». Культурологія підкреслює позабіологічність культури, неможливість зведення її до природного, проте вивести та побудувати культурне можна лише з природного.

Одна з перших «формул», що виражає специфіку культури звучала так: «Cultura contra natura». Тобто, культура – це те, що протистоїть природі, дещо надприродне, що відрізняється від природного та виникає не саме по собі, а у результаті людської діяльності. Разом з тим, культура вміщує в себе і саму діяльність, і її продукти. З іншого боку, культуру визначають як «другу природу». Таке розуміння походить з Давньої Греції, від філософування Демокріта, який вважав, що природа створила людину, а людина, працюючи, створює «другу природу», тобто простір культури. «Друга природа» – це вираз, який підкреслює нерозривний зв’язок культурної діяльності з природою, яка в цій єдності є «першою», а власне культура визначається через поняття «природа».

У взаємозв’язку зі світом людина використовує дві основні форми діяльності. Перша – безпосереднє вживання людиною природних ресурсів. Друга – головна форма – перетворювання першої природи, створення того, що відсутнє в ній у готовому вигляді, так званих артефактів. Вони покликані забезпечити як біологічні потреби (на більш високому рівні в доповнення до першої форми), так і потреби позаприродні – соціальні. Результатом цього є «олюднення» природи, створення нового світу, що несе відбитки людської діяльності. До цього нового людського світу – другої природи – належать не тільки предмети та результати труда, але й соціальні відносини, і зміни самої людини.

Діяльність (особливо на ранніх етапах розвитку людства) органічно пов’язана з тим, що пропонує людині природа. Безпосередній вплив природних факторів (ландшафт, клімат, енергетичні та інші ресурси) може бути відстежено за різними напрямками: від засобів праці та технологій до особливостей побуту та вищих проявів духовної культури. Це дозволяє стверджувати, що культурна дійсність є продовженням та перетворенням природного. В той же час культура є дещо протилежне природі, що існує вічно та розвивається без участі людини.

Отже, виникнення культури як надприродного способу діяльності не виключає її єдності з природою і недозволяє відмовитися від необхідності врахування природних факторів її розвитку. Навіть на емпіричному рівні можна констатувати, що природне (як зовнішньоприродне середовище, так і внутрішньоприродне в самій людині) не байдуже для тих форм, у яких зароджується та живе культура. Наприклад, якщо порівняти форми життя гірських народів, що мешкають на Кавказі, в Андах, Гімалаях та Кордильєрах, то можна переконатися в тому, що особливості ландшафта надають дивовижної схожості багатьох рис культури. Те саме можна сказати і про народи, що живуть у тропіках, полярних районах чи у степу.

Величезний вплив природи на стиль життя людини, на культуру в цілому вперше був теоретично виражений концепцією «географічного детермінізму» - теорії в культурології і соціології, що пояснює особливості життя людини та суспільства перш за все і у вирішальній мірі природними причинами, що головну роль у формуванні та функціонуванні культури надає географічному середовищу. Останнє розглядається як сукупність предметів та явищ природи (земля, повітря, вода, тваринний та рослинний світ і т.п.), що включені у процес людської життєдіяльності і складають необхідну умову існування та розвитку людини і суспільства. Звичайно, з розвитком економіки розширюються і рамки географічного середовища, яке неможна ототожнювати з природним середовищем.

Ідеї причинної обумовленості суспільства, його культури герграфічним середовищем висловлювались вже в античності (Фалес, Демокріт, Гіппократ, Геродот). У Новий час ідеолгія географічного детермінізму була спрямована проти релігійної ідеї про Божественну визначенність суспільного життя та підкреслювала особливу роль природних факторів для культури та суспільства (Боден, Монтеск’є, Тюрго). В цілому філософсько-культурологічна думка еволюціонувала від глобальних співставлень суспільства і природи до спеціального вивчення різних факторів географічного чередовища на конкретні суспільні процеси та явища (розподіл та щільність населення на земній кулі, види занять та господарської діяльності, виробничі сили, темпи культурного та економічного розвитку, типи політичних та соціальних організацій). В наш час ідеї географічного детермінізму цікаві та актуальні в екологічному аспекті.

Особливу позицію в цьому питанні займав К.Маркс. Він розглядав природно-географічне середовище як умову, чинник суспільного культурного розвитку, як чинник, який змінюється активною діяльністю людини. Маркс підтримував ідею про розподіл природного середовища на зовнішнє, яке включається у господарсько-економічне життя людей та визначає їх побут, та внутрішнє, що виступає біологічною сутністю людини як частини живої природи. Виступаючи по суті надприродною діяльністю, культура живе не просто у природі, а природою. Більше того, культурне є взаємодією природного з природним, але перетвореним людською діяльністю. Ця єдність природного та власне культурного забезпечується, перш за все, трудом, у процесі якого речовині та силам природи людина протиставляє не тільки свої фізичні можливості, а й сили самої природи.

У вітчизняній культурології та філософії протиріччя між культурою та природою долається за допомогою категорії діяльності в її історичному розвитку. Спочатку єдність культурного та природного мало характер підкорення людини природі, яку людина долала не стільки у праці, скільки у міфах. Пізніше, з розвитком праці, зростанням її продуктивності, прогресом науки і техніки ця єдність розпадається, трансформується у взаємодію культури (людини) і природи.

Взаємодія культури і природи має декілька аспектів. Перший – господарсько-практичний, який полягає у залежності від природних умов, природних багатств життя людини, долі країн та народів. Сьогодні значення природного фактора для економічної могутності країни дещо зменшується. Більшу роль відіграють не природні умови і багатства, а власне людський фактор. С першим аспектом тісно пов’язаний другий – екологічний. Екологічна рівновага, охорона природи, екологічно чисті технології – це найважливіші аспекти сучасного стану проблеми «культура – природа». Усвідомлення цієї проблеми набуло особливої ваги сьогодні, коли все гучніше звучать попередження про загрозу глобальної екологічної катастрофи. Людство знаходиться в ситуації конфлікту природи і культури, тому особливого значення набуває екологічна складова в системі культури, вміння забезпечити оптимальний розвиток культури і природи. Знаходження гармонії між природою та культурою буде, напевне, основною задачею третього тисячоліття. Третій аспект – медико-генетичний, що полягає у впливі на життя людини клімату, екології, погодних та природних умов. Наступний – етичний аспект проблеми. Любов до природи часто асоціюється з любов’ю до батьківщини, що є найважливішою культурною цінністю. Можна виділити і естетичний аспект – милування красою рідної природи (хоч і не всі здатні «бачити» красу).

Отже, можемо зробити наступні висновки. Людина і культура несуть у собі природну, біологічну передісторію. Культура є природним, яке продовжується та перетворюється людською діяльністю. І тільки в цьому смислі про культуру можна говорити як про надприродне, позабіологічне явище. Разом з тим необхідно підкреслити, що культура не може бути над природою, адже вона її знищить. Людина зі своєю культурою є частиною екосистеми, тому культура покликана бути частиною загальної з природою системи. І наостанок, необхідно пам’ятати слова М.Прішвіна: «Природа може існувати без культури… Але культура без природи швидко знесилиться».

Поиск по сайту: