Ціннісний та інтерпретаційний аналіз в художньому спілкуванні

Мистецтво універсально специфічне: своєрідними є не тільки мета, зміст, форма, але і метод. Художник ставиться до життєвого матеріалу, до фактів інакше, ніж вчений, адже він може вільно відступити від фактів. Художній метод — це історично обумовлений тип образного мислення, на формування якого визначальний вплив мають три фактори: дійсність в її естетичному багатстві, світогляд в його історичній та соціальній визначеності та художньо-розумовий матеріал, що накопичений в попередні епохи.

Мистецтво виступає як художнє спілкування, що являє собою здійснення інтелектуально-емоційного творчою зв'язку автора та реципієнта, це передача останньому художньої інформації, що містить певне ставлення до світу, художню концепцію, стійкі ціннісні орієнтації. Художнє спілкування може бути безпосереднім (контактним) або опосередкованим, прямим чи дистанційним, відтворюваним за допомогою технічних засобів або невідтворюваним, як, наприклад, театральний спектакль.

Успішною може бути тільки художня діяльність тих людей, чиї здатності забезпечують створення художніх цінностей, що являють суспільний інтерес. Художня обдарованість передбачає гостроту уваги до життя, уміння обирати об'єкти уваги, закріпляти ці враження, вилучати їх з пам'яті та долучати в багату систему асоціацій та зв'язків, що диктуються творчою уявою. Талант породжує художні цінності, що мають велику національну та загальнолюдську значущість. Геній створює вищі загальнолюдські цінності, що є значущими у всі часи.

Мистецтво існує в конкретних своїх видах: література, театр, графіка, живопис, скульптура, хореографія, музика, архітектура, прикладне та декоративне мистецтво, цирк, художня фотографія, кіно, телебачення тощо. Причина розділення мистецтва на види — різноманітність типів суспільної практики людини в сфері художнього освоєння світу, що спирається на естетичну різноманітність дійсності.

Важливою проблемою цілісного сприймання продукту творчості є поєднання ціннісного та інтерпретаційного аналізу, що передбачає наступні етапи:

· установка аналізу й загальне судження про твір, коли дослідник співставляє наявний твір з попередніми та виробляє загальний погляд на твір, парадигму його інтерпретації, ще не деталізовану, не заглиблену в конкретність;

· визначення сенсу і цінності зовнішніх зв'язків (естетичних відносин) твору, коли аналізуються культурні традиції, розкриваються лінії взаємодії в художньому процесі, типологічні спільності художніх явищ, спільні риси з іншими видами мистецтва. Ціннісно-аналітична процедура — співставлення втілених у творі естетичних відносин з «нормою», що викристалізувалася в художній традиції епохи;

· визначення сенсу і цінності внутрішніх зв'язків (структури) художнього тексту, що забезпечує проникнення в середину художнього тексту, анатомування та виявлення його структури, розчленування його на елементи та вивчення кожного з них;

· визначення сенсу і цінності твору у світлі його соціальною функціонування, коли твір сприймається через низку його конкретних історичних, групових та індивідуальних сприймань різними поколіннями в різні епохи (рецептивний підхід) або виявляється середовище поширення твору, оцінки публіки тощо (конкретно-соціологічний підхід);

· прикінцеве судження про сенс та цінність твору, коли досягнення сутності відбувається за допомогою засобів цілісного бачення твору, інструментів синтезу, технології узагальнення, що реалізують вихідну установку і приводять в систему результати аналізу його внутрішніх та зовнішніх зв'язків та його функціонування.

Визначення цінності твору є осмисленням у процесі інтерпретації значення всіх його сенсоутворюючих елементів для людства, виявлення ступеня свободи у володінні художником майстерністю і в освоєнні найбільш складних явищ реальності.

Двома важливішими категоріями естетики, що допомагають зрозуміти художніїі процес та узагальнено описати його складові елементи, є художні взаємодії та художні напрямки.

Метод аналізу художнього процесу виходить з теоретичного бачення свого предмета і перш за все повинен включати в себе інструменти, що допомагають визначити особливості художнього напрямку та належність до нього тієї або іншої групи творів. Щоб вирішити це завдання, слід виявити типи взаємодії людини з різними внутрішніми та зовнішніми середовищами, а саме:

· («я — я») — внутрішні комунікації, внутрішні взаємодії особистості, що визначаються протиріччями її природного генотипу та совісті, культурних табу, підсвідомості та свідомості, «нецензурованої» свідомості та соціальних норм тощо;

· («я — ти») — комунікації людини з іншою людиною. Цей пласт — головний носій моральної проблематики;

· («я — ми») — соціальні плани спілкування та взаємодії особистості з соціальним середовищем, нацією, народом, державою, суспільством. Цей пласт у творі є головним носієм соціально-політичної та правової проблематики;

· («я — ми всі») — відносини людини з людством та історією. Цей пласт — головний носій філософії історії, соціально-філософських, гуманітарних проблем;

· («я — всі») — особистість та природне середовище, що її оточує. Цей пласт — головний носій природничо-наукових та натурфілософських проблем;

· («я — все, створене нами») — особистість та рукотворна, «друга» природа. Цей пласт — головний носій проблем екології, урбанізації тощо;

· («я — все, створене нами у сфері духу») — людина і створена нею духовна культура. Цей пласт — носій культурологічних та герменевтичних проблем;

· («я — всезагальне») — людина і Всесвіт. Цей пласт у творі є головним носієм релігійної або глобальної метафізичної проблематики: Що є світ та який він? У чому сенс життя та що таке смерть? Що таке людина в її відношенні до Всесвіту?

Таким чином, закони естетичної діяльності характеризують сутність процесу естетичного освоєння світу. Естетичні властивості дійсності виникають завдяки тому, що в процесі діяльності людина включає явища світу у сферу своєї практики і ставить їх у певне ціннісне відношення до людства. Метою естетичної діяльності є створення загальнолюдських цінностей. Ця діяльність має значний антивідчужуючий соціальний ефект, оскільки результат творчості є сфера свободи творця та споживача естетичного продукту. Вища мета мистецтва - всебічний розвиток соціальна значущої та самоцінної особистості, формування її потреб та ціннісних орієнтації.

Отже, можемо зробити наступний висновок: художня культура - складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.

Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образної формі. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва.
Мистецтво як одна з найважливіших складових культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості,, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до вимог часу.

Вид мистецтва - це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу.

Значення художньої культури у сучасному світі неухильно зростає, оскільки протистояти явищам бездуховності, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом вдосконалення творчих потенцій суспільства, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей і розуміння перспективи гуманітарного розвою культури.

Поиск по сайту: