АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Інкультурація, соціалізація та культурна ідентифікація людини

Читайте также:
  1. Адаптивні типи людини. Антропоекологічні системи і здоров'я.
  2. Аналітична ідентифікація фінансових ризиків підприємства
  3. Антропометричні характеристики людини.
  4. Визначте поняття «соціалізація особистості – 15 б.
  5. Виробництво – це вплив людини на матеріальний світ природи з метою надання йому властивостей і форм природи, придатних для задоволення потреб людини.
  6. Глобальная культура и культурная «экспансия»
  7. ДЕ 41. Форсированное строительство социализма: индустриализация, коллективизация, культурная революция
  8. Дисциплинарная структура социально-гуманитарного научного знания и ее социокультурная обусловленность
  9. Дія електричного струму на організм людини. Види електричних травм.
  10. Діяльність як основа соціального буття людини.
  11. Змістовний модуль 5. Державні заходи щодо захисту життя людини.
  12. Истина как культурная ценность

 

Під соціалізацією розуміємо включення індивідів у громадське життя, засвоєння ними соціального досвіду, знань, цінностей, норм поведінки, що відповідають даному суспільству, соціальній групі, соціальній ролі. Процес соціалізації дозволяє особистості стати повноцінним членом суспільства, зайняти в ньому певну позицію і жити так, як того вимагають звичаї і традиції. Разом з тим цей процес забезпечує збереження суспільства, його структури і сформованих у ньому форм життя. «Персональний склад» суспільства і соціальних груп постійно оновлюється, змінюються виконавці соціальних ролей, але завдяки соціалізації нові члени суспільства прилучаються до накопиченого соціального досвіду. Звичайно, суспільство згодом змінюється, але і внесення новацій у громадське життя теж так чи інакше обумовлюється успадкованими від предків формами життя й ідеалами.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом засвоєння мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих певній культурі, форм раціональності й чуттєвості, прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки. Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, виховання та навчання, за допомогою яких людина набуває соціокультурної природи та здатність брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення людини: сім’я, сусіди, ровесники, вихователі, вчителі, колеги, знайомі, засоби масової інформації тощо.

Культура є найважливішим чинником соціалізації, що визначає її зміст, засоби. У ході соціалізації люди опановують програми, що зберігаються в культурі та вчаться жити, мислити і діяти відповідно до них.

Розглянемо основні форми, у яких протікає соціалізація особистості.

Освоєння соціального досвіду особистістю починається з раннього дитинства. Фундаментальні мотиваційні установки особистості закладаються в родині. Зразки поведінки, що демонструють батьки, значною мірою визначають життєвий сценарій, за яким дитина буде будувати своє життя. Великий вплив на дітей мають також приклади поведінки, що вони спостерігають в однолітків, вчителів та інших дорослих.

Але соціалізація не закінчується в дитинстві. Вона є безупинним процесом, що продовжується протягом усього життя. Умовами і засобами її виступають школа й інші навчальні заклади, засоби масової інформації, праця і трудовий колектив, неформальна група і, нарешті, самовиховання.

Кожна людина волею обставин виявляється зануреною у певний культурний контекст, з якого вона запозичує уявлення, ідеали, правила життя, способи дій. У загальному контексті американської культури заохочуються такі якості особистості, як впевненість у собі, енергійність, товариськість. Індійська культура, навпроти, традиційно підтримує протилежні цінності: споглядальність, пасивність, самозаглибленість. Дослідження соціологів показали, що в середовищі робітників більше цінується ретельність і слухняність, ніж ініціатива і вільнодумство, тоді як в освітянських шарах суспільства, навпаки, ініціативу і вільнодумство шанують більше, ніж слухняність і ретельність. Культурний контекст, у якому виховуються хлопчики, як правило, жадає від них активності, самостійності, сміливості, а дівчатка виховуються в культурному контексті, який налаштовує їх бути вихованими, акуратними, спокійними.

Культура по-різному регламентує і гендерні соціальні ролі дорослих чоловіків і жінок. Майже у всіх культурах на чоловіків покладається обов'язок забезпечувати добробут родини, тоді як призначенням жінок вважається виховання дітей і ведення домашнього господарства. У багатьох суспільствах чоловіки традиційно мають більше свободи, ніж жінки.

Вікові розходження життєвих настанов і прагнень у значній мірі обумовлені не просто біологічними змінами організму, а закріпленими в культурі уявленнями про відповідний тому чи іншому віку спосіб життя.

Культурний контекст визначає як форми діяльності, з якими пов'язана позиція особистості в суспільстві, так і традиційні в даному соціальному середовищі форми відпочинку, розваги, способи психічного відпочинку (рекреативна чи компенсаторна функція культури). В кожній культурі існують свої традиції і звичаї, що регламентують способи зняття напруги, що накопичується у процесі повсякденного життя. Такими способами є ігри, спорт, масове мистецтво (детективи, пригодницькі фільми, естрада), вечірки, поїздки за місто, різноманітні хоббі.

Найважливішу роль грають свята, культура проведення яких припускає створення особливого, радісного настрою. Способи психічної розрядки звичайно пов'язані з порушенням стандартів буденного життя, з розкутістю і свободою поведінки, з карнавальними веселощами, що виходять часом за межі, яких потрібно дотримуватися в повсякденних умовах. Однак і ці форми поведінки, що виглядають іноді безладними, регулюються, насправді, культурними нормами і мають ритуальний характер.

Ритуалом, наприклад, є звичай італійців у новорічну ніч викидати на вулицю мотлох, що нагромадився в будинку за рік. Ритуальним є споживання у свято спиртних напоїв, що ввійшло у звичаї багатьох народів. Символічні ритуали супроводжують як загальні, так і особисті свята — ювілеї, весілля й інші події життя. Ритуалізація є могутнім засобом організації поведінки людей у ситуаціях, що загрожують ускладненнями і конфліктами.

Норми і цінності, що містяться в культурі, однак, не завжди досить ефективно забезпечують соціалізацію. У патріархальні часи молодші члени родини часто залишалися майже на все життя в підпорядкуванні старших і почували себе неповноцінними членами суспільства. Не випадково, наприклад, у грецьких міфах діти богів вступають у боротьбу зі своїми батьками (Кронос, Зевс). У сучасному світі, на думку соціологів, існують труднощі соціалізації літніх людей. Якщо на Сході, де сильні патріархальні традиції, старійшини користуються особливою пошаною, то для сучасного Заходу (включаючи і Україну) характерним є культ молодості. Старі, втративши можливість професійної праці і вийшовши на пенсію, виявляються на узбіччі громадського життя. Докладаючи великих зусиль для соціалізації молодих, західна цивілізація набагато менше уваги приділяє соціалізації людей літнього віку, а смерть взагалі вважається ледве не забороненою темою, про яку ні говорити, ні думати не слід.

Поряд з несприятливими економічними і політичними умовами культурний контекст може створювати ґрунт для асоціальних форм поведінки — пияцтва, наркоманії, проституції, злочинності. Ці явища набувають масового характеру, як правило, тоді, коли суспільство виявляється в кризовому стані. Занепад культури в такі періоди сприяє посиленню тваринних несвідомих імпульсів, що нею придушуються (інстинктів сексуальності й агресивності, за Фрейдом). Прикладом може бути стан американського суспільства під час кризи США на початку 1930-х рр.

Розгул кримінальності, наркобізнесу, проституції, корупції, безглуздої жорстокості теж у чималому ступені обумовлений падінням престижу культури, знецінюванням збережених нею традицій і ідеалів життя і, як наслідок цього, — недостатньо ефективною соціалізацією (головним чином, молоді та осіб середнього віку).

Негаразди соціалізації, зв'язані як з відхиленнями від соціально схвалюваних форм життя (девіантна поведінка, що відхиляється від норм), так і з існуванням негативних культурних зразків, що теж мають свої корені в культурі.

Соціалізація – не короткотривалий акт, а процес, що триває все життя людини.

У суспільствах перехідного типу часто відбувається ресоціалізація – докорінна зміна соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, норм і цінностей. Це надзвичайно болючий процес, прикладами якого можуть слугувати цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, вимушений розрив із традиційними культурними цінностями і прагнення бути сучасним, граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль.

Ідентифікація (від лат. identicus - тотожний і facio - роблю) — це процес неусвідомлюваного ототожнення себе з іншим суб'єктом, твариною, предметом, групою, взірцем, ідеалом, організацією, соціальним інститутом (з партією, наприклад).

Культурна ідентифікація відбувається під час соціалізації особистості – переходу людини від індивідуального до соціального під прямим чи опосередкованим впливом таких чинників соціального середовища як:

- сукупність ролей та соціальних статусів, що їх суспільство пропонує людині;

- соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретного статусу;

- система соціальних і культурних норм та цінностей, які домінують у суспільстві й наслідуються молодшими поколіннями від старших;

- соціальні інститути, що забезпечують виробництво та відтворення культурних взірців, норм, цінностей та сприяють їх передаванню та засвоєнню;

- загальна ситуація в країні.

Згідно з Фройдом, за допомогою ідентифікації маленькі діти засвоюють моделі поведінки значущих для них людей, формують Над - Я, приймають чоловічу або жіночу роль.

Ідентифікація, за Фройдом, — це неусвідомлюване перенесення на себе почуттів, рис, особливостей, які притаманні іншій людині.

3.Фройд стверджував, що ідентифікація — це захист від об'єкта (який викликає страх) через уподібнення до нього. Так, хлопчик несвідомо наслідує батька і цим прагне заслужити його любов і повагу. Довільно ідентифікуючись з агресором, суб'єкт може позбавитися страху. Коли хлопчик відчуває себе слабким і безпорадним, він хоче бути таким, «як тато», тобто ідентифікується, ототожнюється з батьком. Коли підліток відчуває себе схвильованим, він намагається бути таким же врівноваженим і сильним, як кіногерой (він ідентифікується з кіно героєм). Завдяки ідентифікації, згідно з Фройдом, досягається також символічне володіння бажаним, але недосяжним об'єктом (як це має місце в едіповому комплексі, коли хлопчик ідентифікується з батьком, що сприяє розвиткові нормальної сексуальності індивіда). Вперше механізм культурної ідентифікації був розкритий в психологічній концепції Фройда, що створена на основі патопсихологічних спостережень, а потім розповсюджені на „нормальне” духовне життя.

Механізми соціалізації за Фройдом:

· Імітація – усвідомлені спроби дитини копіювати й наслідувати поведінку дорослих і друзів;

· Ідентифікація – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як своїх власних;

· Почуття сорому і вини або негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці моделі спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але деякі дослідники вживають фройдівськи поняття і для дорослих. Так, Парсонс розуміє під імітацією процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а не свідомого вибору; ідентифікація – вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них приналежності.

У широкому сенсі ідентифікація — це неусвідомлюване прагнення наслідувати взірець, ідеал, що дає змогу перемогти власну слабкість і почуття неповноцінності. За допомогою цього механізму психологічного захисту людина позбавляється почуття меншовартості й відчуженості.

Інкультурація – входження в культуру, тобто процес, у ході якого індивід засвоює традиційні й характерні для культури, до якої він належить, способи мислення і дій, а також вивчення та передача культури від одного покоління до іншого. Якщо кінцевим результатом соціалізації є особистість, то кінцевим результатом інкультурації є інтелігент.

Іноді поняття «інкультурація» використовується по відношенню до іммігрантів, які змушені адаптуватися до нових культурних умов життя.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)