Гідність як категорія моральної свідомості

Поняття людської гідності визначає суть морального самоусвідомлення себе як людини, представника особливої матеріальної системи — людства.

Сьогодні кожен усвідомлює, що ім'я "Людина" покладає На нього особливі зобов'язання — це висока цінність, дана від природи. Розуміли це ще в давні часи. Недаремно в деяких релігіях (зокрема, в брахманізмі, будизмі), де визнається ідея переселення душ, переселення душі після смерті в тіло людини потребує особливих прижиттєвих заслуг, дотримання людських чеснот. Бути гідною людиною, чи зберегти гідність, означає: пам'ятати про своє місце в природному середовищі, берегти братів своїх менших (тварин), захищати природу та ін. Перерахувати всі вимоги, варті гідної людини, — справа нелегка.

Ми маємо не лише зобов'язання, пов'язані зі статусом людини. Людина іманентне (приховано) претендує на захист вищих цінностей, пов'язаних з цим ім'ям: життя, свободу вибору, право на освіту, віросповідання тощо. Ці права є попередньо визнаними, тобто мають характер презумпції, їх не потрібно заробляти. Отож усі люди від народження є рівними.

Гуманізація сучасного суспільства націлена на організацію захисту цих вищих людських цінностей, що, зокрема, засвідчує Конституція. Тож сьогодні ми можемо з впевненістю говорити, що гарантом захисту гідності людини є держава.

Для сучасної людини проблема "зазіхання на людську гідність" вирішується цивілізованим шляхом — через правозахисні інстанції (скажімо, суд).

Честь

Етимологічне слово "честь" пов'язане зі словом "частина", що й визначає його сутнісний зміст, адже кожен індивід є частиною якоїсь групи, де й займає певну соціальну позицію. Так, кожен є представником певної етнічної групи (українець, росіянин, німець, єврей), певної професійної групи (міліціонер, викладач, лікар), певної статевої групи (чоловік або жінка), певної територіальної спільноти (мешканець села, міста).

У суспільстві склалися певні уявлення про моральне обличчя представників соціальних груп. Власна самооцінка кожного індивіда формується на основі зіставлення із загальним уявленням, завдання ж кожного — оберігати і захищати це моральне обличчя, а отже й себе в цьому образі.

У разі зазіхання на моральне обличчя представника тієї чи тієї соціальної групи, його паплюження кожен має захищати члена своєї групи. У цьому й розкривається суть твердження "зазіхання на чиюсь честь" і, відповідно, "захист честі".

Уявлення про честь мали ще первісні люди. Чітко усвідомлюючи свою належність до роду, племені, вони відповідали за них.

Особливого значення набула ця моральна категорія в часи феодального Середньовіччя з розквітом лицарської культури. Утворення особливого комплексу лицарських звичаїв або ритуалів, формування особливого морально-естетичного ідеалу вимагали їх дотримуватися й оберігати. Від часів лицарської культури поняття честі все більше й більше вкорінювалося в людській самосвідомості.

В ХVІ-ХVІІ століттях сформувалися особливі вимоги до людини честі. Ч. Бербер в роботі "Поняття честі в англійській драмі 1591-1700 рр." (1957) їх класифікував так: людина честі:

1) не повинна витримувати образи;

2) в коханні не терпить суперників (інакше — дуель);

3) не дозволяє перехитрити себе;

4) повинна наполягати на своїх правах і захищати своє становище в суспільстві;

5) не підкоряється чужій волі;

6) має жити відповідно до своїх статків;

7) не прислуговує;

8) не терпить поганої поведінки дружини чи будь-кого з родичів;

9) з дамами — чемна, піклується про їхню репутацію;

10) не може викликати на дуель людину, перед якою має якісь зобов'язання (спершу повинна звільнитися від них);

11) на війні суворо дотримується всіх правил воєнних змагань: не чинить нападів без оголошення війни; відрізняє цивільних від військових; не втікає з полону; якщо немає засобів, щоб урятувати честь — кінчає життя самогубством;

12) обов'язково сплачує борги;

13) виконує зобов'язання;

14) завжди правдива;

15) повинна бути лояльною до законної влади;

16) відмовляється від обману, хабарів, насилля, віроломства та ін.

З тих часів вимоги до людини честі змінилися. Кодекси честі постійно переписуються. Звісно, є сталі вимоги до людини честі. Так, завжди обман і насилля паплюжать честь індивіда. Інша справа — "погана поведінка дружини чи родичів". Розвинутий індивідуалізм сучасної людини не завжди приймає відповідальність за поведінку близьких як власний гріх.

Історія засвідчила найрізноманітніші способи захисту честі, крайнім з яких був дуель. Гуманістичні принципи сучасного суспільства не дозволяють застосовувати дуель як засіб захисту честі. Нинішня культура пропонує цивілізований шлях захисту честі (як і гідності) — через правозахисні інстанції.

Поиск по сайту: