Виникнення і природа свідомості. Свідомість і мова

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твер­дження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різновидами і формами матеріального.

Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості Вони знаходять свій вияв у мові і, головне, в діях, діяльності людини. Мабуть, через неможли­вість об'єктивної фіксації та опису духовні, ідеальні явища все ще залишаються важко збагненними і загадковими.

Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка Я природа, як вона виникла Ї яке її призначенні в^ світі. Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялася над матеріальним, надприрод­ним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і при­роди, їй приписували самостійне, незалежне субстанціальне існуван­ня. Така свідомість не мала ніякого відношення до мозку, дух не на­роджувався, не виникав і не поставав: вона жила своїм власним жит­тям, розвивалась, породжувала явища природи та історії. Подібні тлу­мачення були звичайним продуктом фантастичного, гіпертрофованого розуміння людської свідомості. Ігноруючи те загальне, що мала в собі свідомість порівняно з іншими явищами природи, ідеалізм став на шлях її обожнювання. Тому, стверджували ідеалісти, свідомість

Може Бути зрозуміла тільки із самої себе.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстан­ції — матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, е вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.

Багаторівневий характер свідомості зумовлює різні підходи до неї. Вона вивчається і описується різними науками: еволюційною тео­рією, медициною, кібернетикою, психологією, фізіологією, антропо­логією, а також певною мірою художньою літературою, мистецтвом та ін.

Для філософського аналізу проблеми плідними є узагальнення сучасної антропосоціогенетики, яка стверджує, що проблему похо­дження свідомості потрібно розглядати в єдності з проблемою виник­нення людини і суспільства.

Осмислюючи найважливіші досягнення сучасних наук, філософія поглиблює теорію свідомості, надаючи адекватнішого характеру по­нятійному відтворенню процесу становлення, виникнення і розвитку свідомості.

Проблеми свідомості і мови, співвідношення думки і слова цікавили філософів з самого початок виникнення філософії. Вважають, що самі філософські проблеми, як вони були сформульовані у перших філософів (Анаксимандра, Гераклита, Парменида, Платона, Арістотеля), сама форма їх постановки, значною мірою були обумовлені саме можливостями мови виражати і формулювати думки. Сама думка, мислення розумілося вже в Древній Греції нерозривно пов'язаним з мовою (це знайшло вираження в понятті логосу, терміні, що означає одночасно думку і слово в їх єдності). Вважають також, що аналіз поставлених проблем, наприклад, уявленні про будову речей, предметів, самої речовини з простих елементів, далі неділимих атомів було виведено із спостереження над граматичною будовою пропозиції і самого слова (пропозиція сукупність пов'язаних слів, слово складається з простих елементів - букв; навіть філософське поняття "елемент" було утворено від послідовності букв в латинській мові - L - M - N).

Мова бере участь в здійсненні практично усіх вищих психічних функцій, будучи найтісніше пов'язаний з мисленням. Зв'язок цей нерідко трактується як паралелізм мовних і розумових процесів (відповідно встановлюється взаємовідношення одиниць мови і мислення - частіше за усе слово і поняття, пропозицію і судження), що пов'язано із спрощеним тлумаченням мовного значення як безпосереднього віддзеркалення об'єкту в дзеркалі мови. Значення ж є система констант мовної діяльності, що забезпечують відносну постійність віднесення її структури до того або іншого класу (об'єктів); тим самим значення, оскільки воно повністю засвоєне носієм мови, є як би потенційний заступник усіх тих деятельностей, які воно опосередкує для людини. Мова бере участь в процесі предметного сприйняття, є основою пам'яті в її специфічно людській (опосередкованою) формі, виступає як знаряддя ідентифікації емоцій і в цьому плані опосередкує емоційну поведінку людини. Можна сказати, що разом з громадським характером праці мова визначає специфіку свідомості і людської психіки взагалі.

Поиск по сайту: