Форми та методи наукового пізнання

Наука - це історично сформований вид людської діяльності, спрямований на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності. Вона знаходить свій вияв і як певний результат діяльності у вигляді системи знань, і як їхнє духовне виробництво, тобто науковий процес.

За своїм предметом науки поділяються на природно-технічні, ті, що вивчають закони природи і способи її освоєння і перетворення, і суспільні, ті, що вивчають різні суспільні явища і закони їх розвитку, а також самої людини як соціальної істоти (гуманітарний цикл). Важливо зазначити, що предмет науки визначає її метод. У природничих 200 науках одним із головних методів дослідження є експеримент, а в суспільних таким методом є статистика.

Ґрунтовний розгляд особливостей науково-пізнавальної діяльності можливий лише з урахуванням її зв'язку з практикою, що є основою будь-якого пізнання. Усяка пізнавальна діяльність, у тому числі й наукова, виростає з практики, базується на ній, зорієнтована на неї, рухається нею. Більше того, пізнання як процес взаємодії людини з об'єктивною реальністю, що є націленим на здобуття нових знань, вбирає, копіює й повторює структуру практичної діяльності, а остаточно - структуру праці. Як і праця, що є серцевиною практики, пізнавальна діяльність містить ряд звичайних моментів: до неї входять людина, яка пізнає, предмет пізнання, ціль, засоби й результати. Буденне і наукове пізнання тією чи іншою мірою включають перелічені моменти.

Метод пізнання можна визначити як деяку специфічну процедуру, що складається з послідовності певних дій або операцій, застосування яких або призводить до досягнення поставленої мети, або наближає до неї.

Наукове пізнання відрізняється від буденної системністю і послідовністю як у процесі пошуку нових знань, так і при упорядкуванні всього знайденого, готівкового знання. Кожен наступний крок у науці опіраегся на крок попередній, кожне нове відкриття отримує своє обгрунтування, коли стає елементом певної системи. Найчастіше такою системою служить теорія як найбільш розвинена форма раціонального знання.

На відміну від наукового буденне знання має розрізнений, випадковий і неорганізований характер, в якому переважають не пов’язані один з одним окремі факти або їх найпростіші індуктивні узагальнення. Найважливіші методи наукового пізнання:

*сходження ог абстрактного до конкретного. Процес наукового пізнання завжди пов’язаний з переходом від гранично простих понять до більш складним — конкретним. Тому процедуру побудови понять, все більш відповідних дійсним, називають методом;

*моделювання та принцип системності. Полягає в тому, що об’єкт, недоступний безпосередньому дослідженню замінюється його моделлю. Модель володіє схожістю з об’єктом у властивостях, що цікавлять дослідника;

*експеримент і спостереження. У ході експерименту спостерігач штучно ізолює ряд характеристик досліджуваної системи та вивчає їх залежність від інших параметрів.
Для наукового пізнання характерна наявність двох рівнів; емпіричного і теоретичного. Для емпіричного пізнання характерна фактофіксірующая діяльність. Теоретичне пізнання — сутнісне, здійснюване на рівні абстракцій високих порядків.

Спостереження і експеримент найважливіші методи дослідження в науковому пізнанні. Часто кажуть, що теорія — це узагальнення практики, досвіду чи спостережень. Наукові узагальнення часто використовують ряд особливих логічних прийомів:

*універсалізації, який полягає в тому, що загальні моменти і властивості спостерігаються в обмеженій множині експериментів, поширюються на всі можливі випадки;

*ідеалізації, що складається в тому, що вказуються умови, при яких описувані в законах процеси відбуваються в чистому вигляді, тобто так, як у самій дійсності вони відбуватися не можуть;

*концептуалізації, що складається в тому, що у формулювання законів вводяться поняття, запозичені з інших теорій, і получівщіе в них досить точний зміст і значення.

Білет № 20

Поиск по сайту: