|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Соціальний контроль і девіантне поводження особистостіЛюди складні і богатогранні. Вчинки однієї людини відрізняються від іншої. Та сама людина поводиться по-різному в різних ситуаціях. Оцінки поводження як «нормального», «правильного», «природного», «законного» відносні і залежать від обставин, від суб'єкта оцінки, але насамперед від соціальних норм,із яких виносилась оцінка. Соціальні норми бувають різної сфери застосування: моральні, економічні, юридичні, політичні, релігійні, естетичні, побутові й ін. Також існують різні зони прийняття норм: державні, групові, етнічні, загальнолюдські. Еміль Дюркгейм докладно вивчав цю проблему і виявив два протиріччя: 1. Норми,закони, правила, традиції застарілі, але прийняті в якості норм (канонів) - гальмо для розвитку товариства. 2. Якби всі люди дотримували норми (поводилися однаково) -це було б загибеллю суспільства, тому порушення норм благотворно і необхідно для нормального функціонування і розвитку. Розмаїтість - застава життєвості соціальної системи. Поводження, що відхиляються, досліджували також Г. Зіммель, П.Сорокін, радянський соціолог Я.И.Гилінський, та інші. Соціальна норми -історично сформована у конкретному товаристві межа, інтервал припустимого (дозволеного або обов'язкового)відхилення в поводженні, діяльності особистостей, соц. груп і організацій. (див. Мал. 6)
N- N+
Мал. 6 N - Норма, діапазон припустимих відхилень, що не забороняються суспільством. В структуралістськой теорії Мішеля Фуко відношення «норма» і «аномалія» розглядаються в аналізі смислових контекстів:влади, божев вілля, сексуальності, знаннь.Згідно його поглядів,будь-який соціальний феномен укореняється в житті суспільства через систему регламентації і регулювання соціальної діяльности через мову, комунікативні практики в педагогике, клиничної практиці, петиціарної системі та інших. Коли влада розумилась як власність, то вона створювала централізовані засоби та практики таки як система покарань (репрессії, ізоляції, вигнання, страти), спрямовани на утримання та здійснення влади. Нормалізацію, або нормотвочість, М.Фуко розглядає як особливий механізм встановлення владних відношень внутрі суспільства за допомогою смислового розрізнення соціуму через інститут знаннь. Поняття «норми» здіснювало роль провідника «влади-знання» до внутрішнього світу особистості через інститут родини та гуманітарні інституції. Поводження, що відхиляється, (девиантное) включає: По суб’єкту дії: Ø Вчинок, дії людини, або групи що не відповідають встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам, стандартам, шаблонам. Ø Соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим шаблонам, нормам, стандартам. По напрямку і наследкам: Ø Позитивні відхилення сприяють розвитку суспільства, подоланню застарілих норм або реакційних законів (напр. расової сегрегації). Насамперед, педагогічні, психологічні (психіатричні), соціальні інноваційні відхилення. Ø Негативні відхилення викликають дисфункції, дезорганізують систему, підриваючи її основи на макро, середньому або мікро рівнях. Ці різні форми соціальної патології: злочинність, наркоманія,алкоголізм, проституція, насильство над особистістю. Їх поділя-ють на направлені проти інших і направлені проти себе. Складно визначити куди віднести революціонерів: їхні ідеали і цілі часом позитивні, але форми і методи боротьби -негативні. Будь-яка діяльність не відповідюча стандартам може бути позитивною і негативною. Копернік, Галілей, Бруно, Паулі, Ейнштейн і ін. -відкинули існуючі норми науки. Художники модерністи і пост модерністи, філософи, революціонери, люди творчості, інноватори соціальних відношень і педагогіки, - усі вони девіанти. Їхнє поводження,ідеї і практика життя не вписувалися в загальноприйняті. Межа позитивних і негативних норм-відхилень рухлива в часі і соціальному просторі соціумів. Ті ж революційні рухи дисфункціональні стосовно соц.системи, а з погляду біффуркації сіненергетики – позитивні для ії розвитку. Процеси дезорганізації (хаосу), відповідно до даної теорії, необхідні й обов'язкові для систем, що самоорганізуються. Крім того, різноманіття, стратифікаційне і субкультурне призводить до співіснування протилежних або суперечливих норм в одній системі. Це і є свобода вибору особистості - на які норми вона орієнтована (в диспозиції). Але як і до прогресу, можна використовувати гуманічний критерій: коли відхілення приносить шкоду життю та здоровью хоч одной людини -вони негативні, коли ні - позитивни. Девіантна поведінка відрізняється за ступенням відхілення: провина (невільна), проступок, правопорушення, злочин, гріх. Відповідно відрізняються і форми покарання. У ході еволюції неадаптовані і нефункціональні форми поводження елімінуються (самі зникають), напр. секти сатаністів. Зберігаються адаптовані форми, здатні до зміни, або які виконують важливі функції.Однак, негативні, в очах товариства, явища неможливо знищити адміністративними, заборонними або командними методами. Причини девіантного поводження трактуються різними теоріями. Приведемо деякі з них: 1. Р.Мертон вважає, що девіантність зростає, коли відбувається розрив між цілями (цінностями), проголошеними даною культурою і способами їхніх досягнень (напр.більшоизм). 2. Е.Дюркгейм - коли порушуються або відсутні явні соціальні норми (перебудова в СНД). 3. Шоу і Маккей - коли порушуються або слабшають культурні цінності і норми, соціальні зв'язки або вони стають суперечливими. 4. Я.И.Гилінський - коли великий розрив між потребами особистості і можливостями їх задоволення, соціальна кривда висока або є нерівність шансів на початку життя. Масова соціальна невпорядкованість, незадоволеність у період криз. У Ленінграді КСД показали, щосоціальна база девиантности -«маргинали», молодь. Молодь по суті маргинальна - уже не діти, ще не повноправні дорослі. Соціальні групи не включені, відчужені від праці, керування, духовної творчості. Немає можливостей для самореалізації і розвитку. У Г.Маркузе - «нові» революціонери, контркультура, «аутсайдери» капіталістичної системи: (безробітні, нацменшості, молодь), працівники некваліфікованої праці, - усі, хто не має рівних прав. Причини дезорганізації соціальних спільністей. Соціальні процеси:демографічні, міграційні, урбанізаційні, індустріальні у разі небажаного результату роблять деструктивний вплив на спільності. Це відбивається як у зовнішній (формальній)структурі, так і у внутрішній функціональній характеристиці. Розпад великих сімей, жінки, що працюють, зникнення сусідських спільностей - знизило спадкоємність культури поведінки і послабило соціальний контроль - „Дітя з ключом на шії”. Плинність кадрів у великих колективах, відсутність групових норм, - ослаблення соціально-психологічного чинника взаєморозуміння і згуртованості. Велике число мігрантів - посилення маргінальности. Перекручування статево - возрастной структури в силу низкою народ-жуваності, вимирання сіл і диспропорції моно промисловості в малих містах дало ріст безробітних або несімейних одиначок. Розхитування цінностей, суперечливість норм і стандартів, розмитість меж між гарним і поганим, ослаблення нормативних функцій товариства, - ріст девіантної поведінки. Ще одним чинником дезорганізації є включеність особистості в різні соц.групи, що нав'язують різні, часом суперечливі норми й ідеали, зразки поведінки. Непевність соціальних ролей або вимог, також може приводити до не ясності критеріїв оцінок, а значить і орієнтирів. Звідси спільністі не можуть забезпечити особистості несуперечливої системи норм у якості зразка й орієнтира поводження, не створюють почуття солідарності і приналежності в силу відчуженого характеру зв'язків особистості зі спільністю, руйнуючи упорядковану систему щаблів соціального престижу і визнання. Напр. в опитаннях страшокласники на поч. 90-х р.р. найбільше престижними професіями назвали «валютну проституцію» і «рекет». Одним з проявив такої дезадаптованності е концепція «маргінальності». Маргінальна людина (Стоунквіст) -це не просто «середня» або проміжна особистість, що знаходиться між двома соціальними групами, а двоїста по своїй культурі особистість. В основі цієї двоїстості лежить соціальний або національний антагонізм. Поки особистість, що належить до підпорядкованої групи, не усвідомить свого положення, - антагонізм відсутній. Почуття самітності, відчуженості від товариства, внутрішній конфлікт, моральна і психологічна криза - призводить до втрати соціальних ідеалів і асоціальної поведінки. Постійна готовність до протистояння породжує агресивність маргіналів. (Р.Парк) Критики пропонували розділяти маргінальну ситуацію і культур-ну взаємодію, що не породжує асоціального поводження (А.Анто-новський): обмін між незалежними співтовариствами, спілкування народів, чиї етнічні межі стійкі і культурні контакти, що приводять до швидкого поглинання й асиміляції індивідів і груп однієї культури - іншими. Дві культури, що знаходяться в тривалому контакті, із яких одна є пануючою (російська в СРСР), її представники мають владу і не схильні впливу іншої, маргінальної культури. Члени маргінальної групи проникаючи й освоюючи пануючу культуру, сподіваються бути заохоченими її представниками, але бар'єри зберігаються в силу дискримінації (пр: євреї в Росії або Німеччині), або дії чинників, оцінюваних як «зрада» своїй культурі. (М. Голденберг). Роберт Парк на основі досліджень у Південно-Східній Азії змінив свої погляди: «Маргінальна людина - це тип особистості, що з'являється в той час і в тому місці, де з конфлікту рас і культур почина-ють з'являтися нові співтовариства, народи і культури. Доля прирікає їх на існування в двох світах одночасно, змушує їх прийняти роль космополіта.Така людина стає мимоволі, у порівнянні з його оточенням, людиною більш тонкої і широкої культури, витонченного інте-лекту, більш широких, незалежних і раціональних поглядів». Незважаючи на авторитет Р.Парка, його оптимістична інтерпретація маргінальності не одержала підтримки. Соціологи різних шкіл і напрямків, розглядають як і раніше маргінальність як символ одіозності і девіантності, персону нон грата. Відомий представник французької соціологічної школи Г.Тард, який, до речі, працював окружним мировим суддею і директором відділу кримінальної статистики, не міг обійти питання злочину і покарання, присвятивши дослідженню цієї проблеми кілька праць, зокрема, такі як "Філософія покарання", "Порівняльна злочинність", "Злочинці і злочин". Поведінку порушника, як і інші соціальні явища, Тард пов'язував із процесом наслідування. Проте злочинність він розглядав як суто соціальне явище, підкреслюючи, що уявлення про дозволене і злочинне змінюються в суспільстві разом із ходом історії. Злочинець, за Тардом, - істота цілком соціальна, породжена злочинним соціальним середовищем, яке відрізняється власними звичаями, неписаними правилами, специ-фічною мовою. Злочинці, як і всі інші категорії людей, тяжіють до об'єднання у співтовариства, що мають власну субкультуру, організаційну структуру тощо. Ідеї Тарда щодо формування особистості злочинця через наслідування згодом знайшли відлуння в кількох сучасних теоріях походження девіантної поведінки. Найвагоміший здобуток у розвиток соціологічних уявлень про норму і відхилення належить у класичній соціологічній теорії, безумовно, Е.Дюркгейму, який великою мірою спирався на праці А.Кетле. Остан-ній намагався простежити статистичні закономірності подій і співвіднести їх із станом суспільства, щоб з'ясувати закони побудови і розвитку суспільства. Аналізуючи статистичні відомості, Кетле дійшов висновку, що злочини з необхідністю присутні в будь-якому суспільстві, і висловив припущення, що саме суспільство готує злочин, а злочинець виступає лише його знаряддям. Те, що "бюджет в'язниць та ешафотів" виконується вкрай акуратно, свідчить, на думку Кетле, про те, що суспільство передбачає певний рівень злочинності і, на жаль, прогноз цей зазвичай справджується. Створені Кетле "таблиці злочинності" не втратили своєї актуальності і сьогодні. Виявлені ним закономірності, наприклад, про зв'язок рівня злочинності з віковими категоріями, зокрема, про пік злочинної поведінки в молодому віці, мають сталий характер і діють сьогодні так само, як і в позаминулому столітті. Дюркгейм, відштовхуючись від соціальних типів Кетле, що ґрунтувалися, передовсім, на статистичних закономірностях, увів у соціологічне теоретизування поняття нормального і патологічного, які були вже теоретичними конструкціями, побудованими на ґрунті зафіксованих статистичних залежностей. На відміну від Ломброзо, Дюркгейм удався до розрізнення соціального й індивідуального в поясненні природи відхилень. Він зазначав, що нормальність злочину як соціологічного явища не те саме, що визнання нормальності індивіда, який його скоїв. Ці питання не залежать одне від одного і пов'язані з різницею психологічних і соціальних фактів. Із соціальної точки зору злочин є нормальним явищем, оскільки суспільство, позбавлено відхилень, неможливе. Хоча дії, що кваліфікуються як злочинні, змінюють свою форму, завжди існують люди, які діють у такий спосіб, що заслуговують покарання. Моральна свідомість суспільства ніколи не відтворюється в усіх людей з енергією, достатньою для того, щоб стримати будь-які відхилення в поведінці, оскільки середовище, спадковість, соціальні впливи змінюються від людини до людини й утворюють розмаїття індивідуальних моральних свідомостей. Оскільки не може бути суспільства, в якому індивіди не відрізнялися б від колективного типу, деякі з цих відмінностей обов'язково кваліфікуватимуться суспільством як злочинні. Отже, відхилення (крайньою формою якого є злочин) є необхідною умовою будь-якого соціального життя і є корисним, оскільки умови, з якими воно пов'язане, необхідні для нормальної еволюції моралі та права. Воно не лише вимагає відкрити шлях до змін, але й прямо готує ці зміни. Так, свободній філософії передували єретики, які переслідувалися впродовж усіх середніх віків. Причому функцію забезпечення змін виконують не лише позитивні, а й негативні відхилення, бо, як зазначав Дюркгейм, "для того щоб могла виявитися оригінальність індивідуаліста, який мріє піднятися над своїм століттям, потрібно, щоб була можлива й оригінальність злочинця, що перебуває нижче свого часу. Одна не існує без іншої" (Дюркгейм, 1995). Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |