Механізми, форми, етапи й агенти соціалізації

Джон Г.Мид запропонував теорію формування особистості. Ії суттю він вважав становлення свідомості і самосвідомості (самооцінки) у процесі спілкування і взаємодії дитини зі Значимими для нього людьми, насамперед близькими родичами. (Експерименти курка - качанята). У 70-р.р. дві групи вчених радянських і французьких (кер. Піаже і Мещерякова) підтвердили вірність даної теорії на експериментах із людськими дітьми.Ми вже знаємо, що в основі прийому (і відбору) інформації лежить механізм МИ-ВОНИ, СВОЇ-ЧУЖИНЦІ. Доведено, що самосвідомість («Я») зростає з розмитого МИ, з тих, із ким дитина себе ідентифікує. Отутожнюючи себе з іншими, дитина починає їм наслідувати (Тард), освоюючи таким чи­ном загальноприйняті, соціальні значення і змісти слів і дій. По реак­ції на його поведінку батьків і інших значимих осіб, він навчається розуміти світ і себе. Одночасно народжується суб′єктність - бажання, смаки, ініціатива, воля, спроможність діяти і розвиватися індиві­дуально. Багато понять і шаблонів будучи запозичені - обмислюються і інтерпретуються, набуваючи ОСОБИСТОГО ЗМІСТУ. Дитина повинна зрозуміти і прийняти їх сама, навчитися ними користуватися (Витгенштейн - слово «стілець» дитина освоює, залізаючи і падаючи, Мамардашвили - статеві розходження дитина освоює на особистому досвіді, осягаючи та порівнюючи себе з іншими дітьми.) Ми не можемо навчити і зрозуміти за іншого, він сам повинен навчитися і зрозуміти.

Близько до такого підходу теорія «Дзеркального Я» Кулі і Хортона. Особистість формується на основі множини взаємодій із людьми і навколишнім світом. «Я» створюється як мінімум із трьох дзеркальних проекцій:

· «Я -яким, по-моєму, мене сприймають інші» (напр. Я прийду в новій сукні...)

· «Я - як вони на мене прореагують» (Будуть захоплюватися або сміятися)

· «Я - моя відповідна реакція на їхню реакцію» (Зроблю вигляд, що мені байдуже)

В.Гюго писав, що в кожній людині є три характери: 1) який він сам собі приписує, 2) який йому приписують, 3) який є насправді. Який є насправді - ніхто не знає, а от перші два тісно пов'язані, правда, усі залежить від того, як ми відносимося до Значних людей, із якими взаємодіємо й одержуємо від них «відгуки» про себе. Згадаємо, минулу тему -поняття «Референтна група». Дж.Мід саме підкреслював, що вплив на особистість побічно роблять усі, але безпосередньо «ЗНАЧИМІ ІНШІ», тобто члени референтної групи, ті, чия думка для особистості важлива.

У цьому ж напрямку лежить і теорія становлення особистості К.Роджерса, що змінив всі традиції і методики виховання і навчання в Америці, а потім і в Європі. Він теж вважає ядром особистості - самосвідомість або «Образ Я» із складною структурою. Його елементами в Роджерса виступають:

Ø Ідеальний Я (яким Я хотів би бути)

Ø Реальний Я (який Я є насправді)

Ø Нормативний Я (яким мене хочуть бачити батьки, учителі, товариство)

Проблеми виникають, коли відстань між цими елементами занадто велика або сама модель внутрішньо суперечлива. Звідси завищена самооцінка (у всьому винні Інші або обставини), або зани-жена (в усім завжди винуватий Я). Методика індивідуальної або групо­вої роботи допомогає особистості «ПРИЙНЯТИ СВОЄ РЕАЛЬНЕ Я». Проблема відчуженості і незнання себе зустрічається не тільки в під-літ­ків і молоді. Фанати живуть життям свого ідеалу, розчиняючись у його особистості, не реалізуючі і не розвиваючи своєї. Інфантильні, незрілі особистості „Слухняні” зустрічаються й у солідному віці.

З погляду З.Фрейда, в основі розвитку особистості лежить протиріччя між культурними нормами й ідеалами суспільства, з одного боку, і підсвідомих інстинктів і бажаннями, з іншого. В ході розвитку особистість проходить ряд щаблів, що завершуються статевої зрілістю. Не випадково у всіх народів саме з цим періодом, зв'язані складні обряди присвяти в дорослі. За Фрейдом, основним механізмом соціалі­зації є ідентифікація (насамперед статева) і викликані нею почуття: сором і провина. Вплив дитячих вра­жень і потрясінь на все інше життя визначальне.Францізськанский чер­нець говорив у 17 ст.: дайте мені ди­тину до шести років, а потім робіть із нею, що хочете.

Ідеї Фрейда отримали продовження в навчанні Є.Берна, транс-акційному* аналізі, де досліджуються не сни і не утримання підсві­домості, а змісти і позиції, що демонструються в спілкуванні. Батьки і Значимі дорослі, інші діти, закладають у підсвідомості дитини «Життєвий сценарій» на тривалу перспективу, змінити котрий можна тільки корекцією і груповою роботою з особистістю дорослої людини. «От коли закінчиш школу.», «От будуть у тебе свої діти…», «Тобі ще рано думати про хлопчиків», «Дивись, а то станеш як дядько Петя алкоголіком….» тощо. Згідно Берну, у кожному дорослому співіснують одночасно три різних особистості або позиції (відношення і чекання). Якщо позиції суб'єктів кому­ні­кації збігаються, між ними є взаєморозуміння і вплив,якщо ні - комунікація не ефективна.(див.Мал.)

Мал. 2

П-природна дитина, А-адаптацийна дитина, Б-дитина, що бунтує.

Таким чином, комунікація (спілкування) та інтеракція (спільна дія) -виступають головними механізмами соціалізації, відповідно до навчання Берна і Роджерса.

Агентов соціалізації поділяють на формальні і не формальні. Формальними агентами є: школа, ВУЗ, СМІ, виправні і реабілітаційні заклади, органи опіки, суспільні і політичні рухи,тобто соціальні інсти­туції та організації. Неформальними агентами соціалізації виступають сім'я, родичі, сусіди, однолітки, вчителі і вихователі, тренер або керів-ник гуртка, неформальні об'єднання. тобто первинні групи та соціальні круги спілкування (див. Теннис).

Способи соціалізації: імітація, виховання, навчання, пропаганда, ідеологія, мистецтво, релігія, особистий життєвий досвід.

Для успішної соціалізації необхідне сполучення трьох чинників (Н.Смелзер):

Ø Чекання інших

Ø Прагнення відповідати цим чеканням

Ø Зміна поведінки відповідно до чекань

Погляди на соціалізацію дорослих розходяться. До середини ХХ ст., вважалося, що соціалізація стосується дітей і молоді. До 16-21 р. особистість уже склалася, сформувалася і не змінюється до кінця життя. Говорили про ресоціалізацію девіантів, порушників загально­прийнятих норм і законів, що пояснювали помилками або невдалою соціалізацією в дитячому віці.

Тепер головною причиною соціалізації дорослих вважають динамізм, мінливість громадського життя і ріст вимог до особистості протягом життя одного покоління. Друга причина зв'язана з концепцією безупинного утворення та освіти. Третя -зміна уявлень про особистість. Вона також розглядається як динамічно стійка система, що розвивається. Її структура, відповідно до радянської психології і педагогіки схожа на трикутну піраміду З(знання)---У(уміння)---Н(навики), в основі якої задатки, отримані від народження (генофонд)(мал. 3). Вона не залишається постійною, а змінюється з переходом особистості по етапах життєвого циклу.

Мал. 3

Поиск по сайту: