Правильно Неправильно

беремо́ бере́мо

ви́падок випа́док

ри́нковий ринко́вий

текстови́й те́кстовий

фено́мен феноме́н

Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу. Напр.: Шукай під столом. Шукай під столом.

Для того, щоб обмін думками відбувався в писемній формі, необхідно позначати звукове мовлення на письмі. Графічний знак, що служить для позначення на письмі звука, називається буквою або літерою, графемою. Отже, буква є графічним знаком звука. Одна й та сама буква в різних мовах позначає різні звуки, напр.: буква т у східнослов’янських мовах позначає звук [ т ] і [ т′ ], а в романо-германських – звук [ м ]; буква и в українській мові позначає звук [ и ], у російській – звук [ і ], у латинській, романо-германських – звук [ у ]. Графічні норми, таким чином, регулюють правильну передачу звуків на письмі. З позначенням звуків на письмі пов’язана й орфографія. Орфографія – система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови в писемній формі. Як синонім орфографії вживають термін правопис, але він має ширше значення, оскільки включає в себе й пунктуацію. Орфографія тісно пов’язана із графікою, але не тотожна їй. Графіка є засобом, інвентарем орфографії, а орфографія – це правила вживання графічних засобів.

Як ми вже зазначали, орфографічні норми – загальноприйняті правила (система правил) передачі мови на письмі (правопис). Орфограма – відповідне орфографічним правилам або традиції написання, яке треба вибрати з ряду можливих графічних варіантів при однаковій їх вимові. Так, графіка дає в розпорядження дві літери – е та и – для позначення ненаголошених голосних у словах весна та жити. З можливих варіантів (е чи и) у слові весна за правилами української орфографії можна вжити тільки літеру е, тому що цією літерою позначається голосний цього кореня в сильній позиції – ве́сни, а в слові життя́ – тільки и, бо жи́ти. Якщо ж у слові замінити літеру ж на ш, то зміниться і вимова, і значення (жити – шити). Отже, у цьому випадку вибору для написання не було, бо це не орфограма. Орфографічні помилки можливі тільки тоді, коли є вибір літер, уживання яких не впливає на вимову слова. Напр., у слові коза, ринок, рот усі звуки позначаються своєю літерою. Тому, по-перше, немає вибору, а, по-друге, при заміні з них хоч одної літери виникнуть інші слова: коса, шинок, лот. У таких словах орфографічні помилки практично не зустрічаються. Розрізняють практичні та теоретичні орфограми. Практичні орфограми – такі, де є можливість зробити помилку, атеоретичні – де такої можливості немає.

Виокремлюють орфограми, пов’язані з:

· вибором літери на позначення фонем у слабкій позиції: просьба (просити), легкий (легенький, легко), палець (пальця);

· наявністю чи відсутністю літери: будь-як – будяк, Умань – Уманщина, близький – боязкий;

· вибором написання разом, окремо чи через дефіс: по-нашому – по нашому, півострів – пів-Європи, будь-кого – будь у кого, Біла Церква – білоцерківський;

· вибором великої (прописної) та малої (рядкової) літери: ба′тьківщина – Батьківщи′на, ліс – Булонський Ліс;

· переносом частини слова з одного рядка на інший: обі-брати ( а не обіб-рати), крі-сло і кріс-ло;

· характером скорочення слова: с. - село, селян. – селянський;

· передачею українською мовою запозичених слів: дифтонги au передаються переважно через ау: аудиторія, аудієнція, лауреат. Разом з тим у цілому ряді слів au передається через ав: автентичний, автобіографія, авторитет.

В українській мові правопис слів (орфографія) зумовлений такими принципами:

· фонетичний – якщо слово пишеться так, як ми його вимовляємо, то це слово пишеться за фонетичним принципом. За цим принципом пишуться слова вода, гарний, кіт, мудрий, пишний, розбити, сказати, схопити.

· морфемний – якщо для написання слова потрібно точно знати будову слова (морфеми), щоб правильно його передати, то це означає, що слово пишеться за морфемним принципом. Так, щоб правильно перенести з рядка в рядок частину слова відзначений, потрібно знати, що від- є префіксом, тому можливий такий перенос: від-значений. У слові піднісся відбувається подвоєння внаслідок збігу двох приголосних с на межі кореня (ніс-) і постфікса -ся.

· історичний (традиційний) – написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні його морфемним складом, ні певним правилом. За традицією ми пишемо літеру ф у запозичених словах: фабрика, факт, формуляр. Традиційним українським є звукосполучення хв у словах хвалько, хвилювати, хвиля, хвіст.

· смисловий (семантичний або диференціюючий). Написання слова залежить від того, що це слово означає, яке його семантичне значення: Ведмідь (дійова особа байки) – ведмідь (тварина), гончар (професія) – Олесь Гончар (прізвище українського письменника), назустріч (прислівник) – на зустріч (іменник з прийменником).

Не менш важливими в мовній діяльності є знання лексичних норм, які встановлюють правила слововживання. Їм притаманні не тільки стабільність і консерватизм, а й рухливість. Лексичні норми зафіксовано у «Словнику української мови» в 11-ти томах (1070 – 1980), «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (2001), «Російсько-українському словнику» в 3-х томах (1983 –1985), «Орфографічному словнику української мови» (1994) та ін.

Порушення цих норм продукує появу недоліків слововживання, на яких ми й зупинимося.

Лексичний повтор – найпоширеніша помилка в усному, а особливо – у писемному мовленні, що полягає в контекстуальному повторі одного й того ж слова. Напр.: Найвизначнішим твором Т. Шевченка є поема «Сон». У цій поемі Шевченко вдається до засобів сатири, за допомогою яких викриває потворні сторони тогочасної дійсності, зокрема свавілля самодержавства. Для уникнення лексичних повторів уживаємо особові та вказівні займенники (він, вона, його; цей, той), використовуємо контекстуальні синоніми (Шевченко – Кобзар, український геній, великий поет). Лексичний повтор допускається в текстах наукового та офіційно-ділового стилів, оскільки для них неприйнятна двозначність у тлумаченні понять, а тому нерідко в одному абзаці можуть зустрічатися одні й ті самі слова. Напр.: У своїй основі економіка є емпіричною наукою. Спочатку вона допомагає пояснити світ навколо нас, а далі – виробити економічну політику, що ґрунтується на міцних економічних засадах і може підняти життєвий рівень людей в країні та за її межами. Макро економічна теорія – найбільш складний і разом з тим важливий розділ економічної науки. У текстах таких документів, як договір, контракт, досить часто вживаються варіантні найменування (Київська міська довідково-інформаційна контора – Київміськдовідка) для уникнення лексичних повторів, а також заміна назви підприємства або ж прізвища, ім’я, по батькові особи на мовні штампи типу «Замовник», «Виконавець», «Продавець», «Покупець» для спрощення запису інформації.

Нерідко помилковим є застосування плеоназмів і тавтологій.

Плеоназм являє значеннєвий повтор, що виникає при вживанні слів, значення яких частково або цілком збігається: різні варіанти – варіант і є розходження; потерпіти повне фіаско – фіаско і є повною поразкою.

Тавтологія – значеннєвий повтор, що виникає в тих випадках, коли в реченні стоять поруч однокореневі слова, близькі за змістом і звучанням: користь від використання агрегатів; установлено дві фасувальні лінії для розфасування.

Мовні штампи – колись образні вислови, зайві слова, стилістично невмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штамп, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів. Втрата нормативності особливо помітна там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв'язку з; згідно з; в результаті; в силу; з метою та ін., іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання негативно впливають на сприймання.

Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд: питання підвищення; забезпечення виконання; здійснення завдання, виконання зобов’язання. У таких випадках найкраще один з іменників (перший) замінити інфінітивом: забезпечити виконання; виконати зобов’язання. Слово питання слід випускати. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та ін., за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову: робота по впровадженню..., боротьба по винищенню..., експеримент по застосуванню..., дослідження по ліквідації..., які треба замінювати словосполукою із прийменником з або зовсім змінювати (впроваджувати, винищувати, експеримент із застосування, дослідження з ліквідації).

Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велике значення; відігравати важливу роль; приділяти значну увагу; склалися певні стосунки; викликають значний інтерес; у даний час та ін. Особливо невиразне означення даний, яке потрібно замінювати займенником цей.

Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі вислови, що суперечать логічному зв’язку: більша половина (треба більша частина); у березні місяці (треба в березні); озима пшениця, посіяна восени тощо. Штампами вважаються й так звані логічні прокладки, якщо вони часто повторюються й не несуть жодної інформації, напр.: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити; гадаємо та ін.

З мовними штампами тісно пов’язані мовні кліше. Під мовними кліше розуміють мовні одиниці, яким властивий постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка. Поява кліше пов’язана з частотністю й повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні й звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Сюди зараховують вільні синтаксичні словосполучення, для яких характерна тимчасовість існування як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуманний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попитом, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинністю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та ін. До мовних кліше належать конструкції, побудовані за відповідними моделями словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються в мові. Вони виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію й економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їх важливості для комунікації починають уживати як готові формули. Напр.: сфера обслуговування; підтримувати дипломатичні відносини; усенародне обговорення; ринкові реформи; факти – неспростовна річ; одержувати інформацію.

Як ми вже наголошували, залежно від того, в якому з різновидів літературної мови (усному чи писемному) закріпилися ті чи інші мовні засоби, виокремлюють книжну та розмовну лексику. До останньої входять слова, які вживаються в усному варіанті літературної мови, тобто в обставинах неофіційного побутового спілкування: заліковка, підманути, прознати, всячина тощо. У складі розмовної лексики виокремлюють розмовно-знижену, або просторічну лексику – згрубілі назви зі зниженим експресивним забарвленням (злигатися, жерти, витріщатися, дрихнути, паскуда), а також спотворені з погляду літературних норм слова – здрастє, скіко, мнясо, транвай, двера, звиняйте, урем’я, жисть. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури – фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою – створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення коло­риту розмовної невимушеності і т. п. Від усіх інших шарів усного нелітературного мовлення (діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми) просторічні слова відрізняються тим, що їх уживаність не обмежена ні певною тери­торією, ні формами спілкування, прийнятими в певних соціальних чи професійних групах людей. Емоційний же ефект від уведення таких слів до літературно нормованих текстів пов’язаний переважно з тим різким контрастом, який вони створюють, відступаючи від норми.

Серед розмовно-просторічних слів та зворотів існують і такі, що сприймаються як грубі чи лайливі, вульгарні – це вульгаризми (морда, пика, дурепа, придурок). Уживання таких слів неприйнятне в літературній мові. Ось якою добірною лайкою (лише в перших чотирьох рядках – 13 лайливих слів) заклинає Дідона Енея в поемі І. Котляревського «Енеїда»:

Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам ляща тобі я в пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба.

Трясешся, мов зимою хорт!

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами

Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,

Щоб ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли,

Щоб не оставсь ні чоловік;

Щоб доброї не знали долі,

Були щоб з вами злії болі,

Щоб ви шаталися повік.

Досить поширеною лексичною помилкою є вживання слів-паразитів, якими, як правило, мовці заповнюють паузи: ну, ніби, як вам сказати. Вони, на жаль, стають невід’ємною частиною мовлення особи, їх нелегко позбутися.

Найпоширенішим негативним явищем у мовленні наших співгромадян є вживання суржикових слів. Термін «суржик» уживається в галузі сільського господарства і позначає суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін., борошно з такої суміші. Це пряме значення слова, переносне ж – елементи двох чи кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова. Суржик поширився й тісно вкорінився не тільки в нашому повсякденному мовленні, але й в офіційному усному чи писемному спілкуванні. Напр.: відложити засідання замість відкласти засідання, добавочна вартість замість додана вартість, нести втрати замість зазнавати втрат (мати збитки), робити вигляд замість удавати, міроприємство замість захід тощо.

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів. До них відносимо норми словотворення (регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова); морфологічн і (правильне вживання форм слова); синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень та речень). Як приклад розглянемо типові помилки, які зустрічаються в текстах офіційно-ділового стилю.

Поиск по сайту: