Співвідношення етики і моралі

Питання про предмет етики не має остаточного вирішення. Це відноситься також до її дисциплінарного статусу. Моральність (і в цьому її особливість) не має чітких об’єктивних критеріїв. Вона за визначенням означає суб’єктність людини, здатність до розумного, індивідуально відповідального поводження в якості істоти, що володіє свободною волею. Аргументуючи точку зору, відповідно до якої етику не можна вважати наукою в тому ж значенні, в якому ми називаємо наукою фізику або соціологію, доречно навести таке пояснення. Об'єктивність науки виявляється в тому, що вона для всіх одна. Етика різна в різних культурах і в цьому значенні є суб'єктивною. Наука, наприклад, не може бути християнською або мусульманською. А етика буває і дотепер залишається релігійною. Відповідно християнська етика відрізняється від мусульманської.

Етику можна визначити як міркування над моральними підставами людського існування, спрямованість свідомості на саму себе. На думку дослідника А. Гусейнова, етика істотно зв'язана з метафізикою. У цьому насамперед виражається її філософський характер. Мораль претендує на абсолютність, на те, щоб бути останньою ціннісною опорою людського існування. Тому вчення про мораль завжди і неминуче взаємопов'язано з вченням про буття. У філософських системах мораль або виводиться з метафізики, або підмінює її. У залежності від цього етику можна підрозділяти на гетерономну й автономну. Гетерономні етичні теорії виводять мораль з іншої (надморальної) підстави – космосу, природи людини, суспільства. Відповідно вони бувають космологічними, натуралістичними, соціологічними. До них же відносяться теорії, що виводять мораль з якоїсь надлюдської ідеї або іншого потойбічного джерела. Автономна етика виходить з того, що мораль містить свої підстави в собі – класичним її прикладом є етика Канта.

Нормативність етики полягає в тому, що вона не тільки пояснює мораль, але і є в той же час її складовою частиною. Етику вивчають не для того, щоб знати, що таке доброчесне життя, але для того, щоб стати моральним на практиці. Будь-яка розвинена етична система (як світська, так і релігійна) включає в себе нормативну програму гідної поведінки, що задає перспективу синтезу чесноти й щастя.

Основний механізм практичної дієвості моралі полягає в тому, що вона зводить до абсолюту якісь відносні норми. Така єдність абсолютного і відносного є органічною, природною доти, поки ці норми мають першорядну важливість для тієї людської спільності, якою вони прийняті. Однак згодом вони втрачають своє значення, перетворюються в гальмо суспільного розвитку. Стає зрозумілим, що їхня абсолютизація була ілюзорною. Так відбувається і в наш час. Сьогодні мораль втрачає очевидність і не може бути підтриманою силою традиції. Людям, що обумовлені в своїй діяльності протилежними мотивами та пріоритетами, стає дедалі важче розрізняти добро і зло. Різні культурні традиції та цінності зіштовхуються між собою. Щоб знайти спільну мову, людство змушене знову повертатися до обговорення проблем моралі, переоцінки її норм та критеріїв.

Своєрідним різновидом соціологічної етики є концепція К. Маркса та Ф. Енгельса про соціально-історичне трактування моралі, що розглядає моральність як історично змінні форми суспільних зв’язків між людьми. Ці форми зумовлені соціально-історичним буттям особистості. Згідно зі схемою марксистської концепції походження моралі праця (колективна) створила людину і є джерелом усього людського (суспільного) в людині. Трудова діяльність первісних людей спочатку узгоджувалася завдяки доморальній (позаморальній) регуляції. У додатковому забезпеченні узгодження їх діяльності потреби ще не було, оскільки людина ще не мала індивідуальної свободи вибору, а її дії під тиском природної необхідності підпорядковувались інтересам племені. Лише з розвитком і вдосконаленням соціальних відносин виникла необхідність у свідомій моральній регламентації поведінки людини, в моральному закріпленні певних соціальних відносин, регулюванні нових суспільних суперечностей, які зароджувались. Усі ці міркування об’єднує думка про те, що саме праця визначала розвиток усіх соціальних відносин, створила передумови для виникнення моралі.

Поиск по сайту: