Ф.Бекон

Мета даної теми полягає у виявленні особливостей та основних закономірностей розвитку філософії Нового часу і Просвітництва, визначенні загальних рис їх провідних філософських напрямів, а також з’ясування їх місця, ролі і значення в історичному та сучасному контекстах. Своєрідність цього етапу філософії характеризують наступні ключові поняття: емпіризм, раціоналізм, індукція, дедукція, субстанція.

Історичні й соціокультурні умови становлення філософії Нового часу та Просвітництва

Епоха Нового часу та Просвітництва тривала приблизно з другої половини XVI ст. до початку ХІХ ст. Головною рисою цієї епохи був активний розвиток буржуазних відносин у Західній Європі і поступовий перехід найбільш розвинених країн від феодалізму до капіталізму. Відбуваються кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя. Цехове ремесло замінюється мануфактурою, яка, у свою чергу, поступово створювала умови для переходу до промислового виробництва з використанням машин. Тривала епоха великих географічних відкриттів, що супроводжувались європейською колонізацією земель в Америці, Африці й Азії. Зміни в економіці на інші сфери життя. Виникли нові суспільні класи. Зокрема, колись єдине міщанство стало основою для формування класів буржуа-капіталістів та пролетарів. Власники засобів виробництва: цехові майстри, торгівці й банкіри ставали капіталістами. Вони стрімко збагачувались, і, усвідомлюючи свою силу, намагалися розповсюдити свій вплив не лише на сферу економіки, але й на політику та духовні відносини. У Нідерландах і в Англії в цю епоху перемагають перші буржуазні революції, які супроводжувались проведенням релігійних реформ. У буржуазних країнах набирають оберти процеси секуляризації, тобто Християнську Церкву тут відокремили від держави й залишили за нею лише право опікуватися духовно-релігійною сферою. Якщо вершиною політичної могутності феодалізму було створення абсолютної монархії, то в епоху Нового часу і Просвітництва буржуазія виступала за конституційне обмеження монархії, а найбільш радикальні її кола вимагали прийняття республіканської форми правління.

Однією із специфічних рис епохи Нового часу та Просвітництва було стрімке перетворення науки на відносно самостійну сферу суспільного життя, зростання її авторитету. Наукові досягнення починають широко впроваджуватися в суспільне виробництво, оскільки буржуазія була економічно зацікавлена в підвищенні продуктивності праці. Розвивається та вдосконалюється книгодрукування й інші сфери виробництва. В сільське господарство широко впроваджувалися нові технічні засоби: залізні плуги, вітряні й водяні млини тощо. Це дозволяло виробляти більше продукції, значна частина якої ставала товаром і продавалась на ринку. Також великого значення надавалось дослідженням у сфері педагогіки, оскільки сфера управління державою та виробництво потребували більшої кількості освічених працівників. Саме потреби розвитку науки і освіти зумовили специфіку філософських досліджень цієї епохи. Їх приорітетами стають не умоглядне споглядання Бога (як в епоху Середніх віків), не абстрактний гуманізм (як в епоху Відродження), а вирішення проблем гносеології та методології.

У цей час формуються дві основні течії філософії: емпіризм та раціоналізм, відмінність між якими проглядається, насамперед, у різному тлумаченні пізнавальних здібностей людини. Крім того, у цьому розподілі філософії чітко виявлявся територіальний чинник. Представники острівної філософії (англійці) тяжіли до емпіризму, а представники континентальної філософії (німці, французи та ін.) формували раціоналізму. Лише в пізньому Просвітництві частина французських філософів перейшла на позиції емпіризму.

Поиск по сайту: