Умови виникнення та характеристика основних форм первісних вірувань

Історія розвитку релігійних уявлень безпосередньо пов’язана з генезою людського суспільства. Первісні релігійні вірування виникають приблизно 40 тис. років тому разом із виникненням первісного ладу. Прийнято виділяти три основні стадії розвитку останнього – ранній матріархат, розвинутий (пізній) матріархат та патріархат. Кожна стадія репрезентована відповідною формою релігії. Характерною ознакою цих релігійних форм було те, що вони локалізовувалися у межах роду або племені і, відповідно, називалися родоплемінними віруваннями або культами. Діяльність тогочасної людини мала привласнювальний характер, тому людина майже цілковито була залежною від природи, вважала себе частиною природного середовища. Відповідно і до цього формувалися уявлення про цілісність природного та соціального середовища, світ поставав проекцією кровно-родових відносин, за якими організовувалося тогочасне суспільство. Окрім того, первісні культи не мали абстрактних уявлень про Бога, вищі сили найчастіше пов’язувалися з окремими явищами пpиpоди, тваринами, предками тощо, це духи, якi контролюють життя людини, допомагають їй або перешкоджають, з якими можна досить легко домовитися, виконуючи певні ритуали та приносячи жертви.

Історично першою формою релігій є первісні релігії, до яких належать фетишизм, аніматизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманство. Первісні релігії були притаманні первісному суспільству. Для них були характерні нерозвинені віровчення і культ; у подальшому вони стали ґрунтом для складніших релігійних форм. Всі ці форми тісно пов’язані між собою і не можуть існувати одна без одної.

Анiмiзм(вiд лат. anima – душа) – вiра в духів і душу та загальну одухотвореність природи. Уявлення про наявність безликої Сили, що животворить у природі і впливає на життя людей, розповсюджено у всіх древніх народів.

Спочатку, очевидно, виникло уявлення про людську душу, з’єднану з матеріальним тілом, яка може продовжувати існування після смерті тіла. Душа локалізувалася у певному органі людського тіла – печінці, серці. Потім її стали вважати нелокалізованим безтілесним духом. Поступово формується уявлення про безсмертя душі, що виявляється в намаганні забезпечити гідне життя людини після смерті. Духи предків стають об’єктом культу. Виникає уявлення про країну мертвих, яка знаходилася під землею або на землі, де душі продовжують жити подібно до реального життя. Окремі народи вірили у переселення душ у нові тіла. Поступово увесь навколишній свiт стає населеним духами – духами вулканiв, скель, струмкiв, озер, лiсiв, тварин, птахiв тощо.

Фетишизм (з португ. fetico – амулет, оберіг) – поклоніння матеріальним предметам, які начебто мають надприродні якості. З фетишизмом пов’язують культи природи у різноманітних варіантах – культ сонця, землі, води і т.д., а також культи полювання та землеробські. Фетишем могла стати будь-яка річ: камінь незвичайної форми або кольору, частини тіла тварини (зуби, шкіра, кістки і т.і.). Якщо фетиш не виконував свої функції, його заміняли іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а інколи й карати фетиш. До теперішнього часу дійшли безліч фетишів у формі амулетів-оберігів та талісманів, які начеб-то приносять щастя й удачу.

Тотемiзм (мовою iндiанцiв оджибве слово «тотем» – «його рiд», «дух роду») – система релігійних уявлень про родинні стосунки між групою людей (родом) і тотемом – міфічним предком, частіше за все будь-якою твариною чи рослиною. До тотему прийнято звертатися: «наш брат», «наш батько». Кожний рід носив ім’я свого тотему, хоча існували й «спеціалізовані тотеми». Наприклад, усі чоловіки племені вважали своїм предком одну тварину, а жінки – іншу. Важливо підкреслити, що тотем ніколи не обожнювався, йму не приписували властивості бога. Існує система заборон на вбивство та вживання в їжу м’яса тотемної тварини, але під час ініціації (посвячення) людину причащають часткою тотему (кров, м’ясо) для підсилення магічного зв’язку з ним.

Із плином часу більшість народів втратили тотемічні уявлення. Однак у деяких місцях тотемізм існує і донині (австралійські аборигени, племена недосяжних гірських та лісових районів Індії, Центральна та Південна Америка тощо).

Магiя (з грецьк. «чаклунство») – це сукупнiсть обрядiв та дiй, пов’язаних із можливiстю вплинути на навколишній свiт через надприродне (фетиші, духи тощо) шляхом чаклунського дійства. Чаклун вважається здатним впливати на природні явища і людей за допомогою надприродної магічної сили. Магія базується на трьох головних принципах – подібності, заміни цілого його частиною, вірою у надприродну силу слова. Вона подiляється на такi види: лiкувальна, застережна, вiйськова, метеорологiчна. Найпоширенiшим видом була виробнича магiя – мисливська, риболовецька, будiвельна, землеробна, гончарна, ковальська тощо.

До обов’язків чаклунів входило спілкування з духами предків племені, здійснення магічних ритуалів і обрядів, виготовлення різноманітних ліків, ядів, протияддя, турбота про життя роду і т.д.

Шаманство(евенкiйською мовою «шаман» означає знахар) – це одна з найдавніших форм релігійних практик людства. Центральною фігурою в ній є шаман – провідник між світом людей і світом духів. Шаман священнодіє за допомогою духів, які самі обирають його. Російський дослідник шаманства Л.Я. Штернберг вважає, що талант шамана не є даром, а тягарем для певної людини. Після того, як духи обрали шамана, він проходить етап перестворення або «розсікання», після чого наділяється надприродними силами.

Ритуал спілкування шамана з духами носить назву «камлання». При цьому шаман входить у стан зміненої свідомості (впадає у транс). Різні дослідники шаманства одноголосно підкреслюють, що основною функцією шамана є лікування людей, захист племені (роду) від хвороб і всіляких негараздів, підтримування господарського життя соплеменників. Крім того, наприклад, у нанайців і нівхів шаман повинен доставляти душу померлого родича до потойбічного світу мертвих, що душа не загубилася у дорозі.

Поиск по сайту: