Розуміння етики в некласичній західній філософії

Інша лінія неметафізичної етики спостерігається у філософії А. Шопенгауера і С. К`єркегора, які апелювали до індивіда, окремої особистості, пов'язуючи мораль з одиничністю людського існування. Антираціоналістичний розрив із класичною традицією особливо виявився у філософії Ф. Ніцше, яка у своїй основі є критикою моралі. Ф. Ніцше виступає проти об’єктивованого розгляду людини й у цьому контексті проти підпорядкування моралі пізнанню, а етики – гносеології й онтології. Він виходить із вольового початку в людині як найбільш специфічної й істотної його ознаки. Воля як невідчужувана властивість людини укладає свій розум у собі; “воля до істини є волею до влади” (По той бік добра і зла, § 211).

Розуміючи буття як діяльність і вважаючи, що, зокрема, не існує зовсім ніяких моральних фактів, ніякого “буття”, схованого за вчинком, Ф. Ніцше рішуче виступає проти європейської моралі в її християнській і соціалістичній формах, що для нього ідентичні. Мораль у її історично сформованому вигляді, вважає він, убиває волю до розвитку, творчості, удосконаленню, стає суцільною маскою, тартюфством, лицемірною апологією (виправданням) слабкості і стадних інстинктів. Вона применшує людину. Самі поняття добра і зла, на думку Ф. Ніцше, є породженнями плебейства, рабської заздрості. Позицію Ф. Ніцше не можна охарактеризувати як моральний нігілізм (тобто заперечення всіх моральних цінностей та духовних авторитетів). Він заперечує не мораль взагалі, але ставить завдання переоцінки цінностей, сутність якого полягає не в тому, щоб звузити, обмежити ціннісні домагання філософії, а, навпаки, максимально розширити них. Він затверджує примат моралі перед буттям, цінностей перед знаннями. Моральні (або аморальні) цілі, вважає він, складають життєве зерно, з якого виростає дерево філософії. Основні етичні твори Ф. Ніцше - “По той бік добра”, “До генеалогії моралі”, «Народження трагедії з духу музики».

Некласична етика Ф. Ніцше та С. К`єркегора вплинула на філософські ідеї представників екзистенціалізму – К. Ясперса, М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Г. Марселя, М. Бубера. Сутність етичного вчення екзистенціалістів полягає в тому, що людина оголошується індивідуальним, неповторним особистісним буттям («екзистенцією» - від латин. еxistentia - існування). На думку Ж.П. Сартра, особистість «приречена на свободу», і це означає, що вона повинна робити вільний вибір між добром і злом («або-або») і нести за цей вибір відповідальність. Людина стає тим, ким вона повинна стати, вона є «проектом самої себе», а відтак завжди знаходиться у процесі становлення, руху, самовдосконалення, «переростання». Справжні моральні відношення можливі лише у взаємовідношенні «Я» до Іншого, у якому слід вбачати не безособовий засіб для досягнення власних егоїстичних цілей, а неповторну особистість (унікальне «Ти»). У філософії екзистенціалізму мораль є не просто слідуванням певних зовнішніх норм, а переживання внутрішнього виміру людини, її особистісної цінності.

Подальший розвиток етики як науки в другій половині ХХ ст. знаменується появою різноманітних напрямків, шкіл, тенденцій. Так, зокрема, виникає прикладна етика, що охоплює широкий спектр моральних проблем, таких, як смертна кара, евтаназія, трансплантація органів, продаж і носіння зброї. Прикладна етика тісно зв’язана з біоетикою, що займається моральними проблемами штучного запліднення, контрацепції, аборту, сурогатного материнства тощо.

В останню чверть ХХ ст. нові культурні тенденції і суспільні практики західного суспільства дозволяють говорити про появу постмодерністської етики. Характерним для неї є усвідомлення вичерпаності системи сучасних цінностей і всієї етичної традиції доби Просвітництва, що базувалася на ідеях прогресу та раціональності. Постмодернізм констатує втрату західною людиною звичних світоглядних орієнтирів, відмову від опозицій Схід-Захід, чоловіче-жіноче, піднесене-низьке, реальне-уявне, суб’єкт-об’єкт. В цій ситуації моральні приписи, заповіді, обов’язки перестають бути абсолютними й універсальними. Мораль стає суто індивідуалістичною. Серед найяскравіших представників етики доби постмодерну можна виділити З. Баумана, Ж. Бодріяра, Ж. Дерріда, П. Козловського, Е. Левінаса, М. Фуко та ін. Особливістю їх творчості є звернення до теми Іншого, перед яким Я несе відповідальність, визнає його права і свободи. В епоху глобалізації сучасна етика як філософська наука робить наголос на проблемі толерантності (терпимості) до різних культурних, політичних, релігійних поглядів і здатності вести діалог.

Поиск по сайту: