Розуміння етики в класичній німецькій філософії

Найбільш значним досвідом синтезу різних тенденцій етики Нового часу була етика І. Канта, який уперше встановив, що в моралі людина “підлегла тільки своєму власному і загальному законодавству” (Основоположення до метафізики вдач, разд. 2// Соч. У 6 т. Т. 4 (1). М., 1965. С. 974). Виходячи із загальновизнаних уявлень про моральний закон як закон, що володіє абсолютною необхідністю, І. Кант приходить до висновку, згідно з яким моральний закон тотожній чистій (добрій) волі. Моральний закон виступає як обов’язок, збігається із загальною формою законодавства. Філософ формулює універсальний моральний закон (т.зв. «моральний імператив»): «Чини так, щоб максима твоєї волі завжди могло бути разом із тим принципом загального законодавства». Абсолютною моральною цінністю для І. Канта виступає людська особистість та її свобода. Звідси випливає ще один моральний закон: «чини так, щоб ти використовував людство не як засіб тільки, але разом з тим і завжди як ціль». Критикуючи метафізику, І. Кант у своїй етиці був змушений спиратися на деякі метафізичні положення. Так, наприклад, для того щоб обґрунтувати необхідність існування моралі, І. Кант вводить постулати безсмертя душі й існування Бога.

Інший представник німецької класичної філософії Г. Гегель намагається зняти дуалізм волі і необхідності, чесноти та щастя, обов’язку йі схильностей, що пронизує етику І. Канта. Він виходить із того, що індивід відокремлюється як особистість, затверджує свою суб'єктивність тільки в суспільстві, державі. Г. Гегель розводить поняття моралі і моральності. Якщо мораль – це сукупність об’єктивних і безумовних норм та мотивів поведінки, то моральність – практичні форми поводження, конкретне втілення моральних норм у суспільній практиці, в тій чи іншій культурно-історичній добі. Категоріями моралі є “намір”, “вина”, “благо”, “добро”, “совість”. Категоріями моральності виступають “родина”, “громадянське суспільство”, “держава”.

Продовжував і переосмислював етичні ідеї Г. Гегеля німецький філософ К. Маркс. Він розглядав історичний рух як послідовну зміну суспільно-економічних «формацій», всередині яких борються два протилежних класи (рабовласники і раби, феодали і селяни, буржуазія і пролетаріат). Отже, за К. Марксом, мораль носить класовий характер. На думку мислителя, панівний клас створює державу, а разом із нею й різноманітні форми ідеології (в тому числі мораль, право, релігію, мистецтво) для того, щоб домінувати над іншими, підлеглими класами суспільства. Мораль – форма суспільної свідомості, що приховує суспільні суперечності. Загалом, для К. Маркса характерним є нігілістичне ставлення до моралі й етики в існуючих історичних формах, адже вони є духовними продуктами класових суспільств. Моральною в такому випадку може бути лише боротьба пролетаріату, що спрямована проти класового суспільства, експлуататорської держави, приватної власності, механізмів експлуатації для досягнення досконалого, справедливого й гуманного суспільства.

Поиск по сайту: