|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Естетичне
Історична логіка формування предмету естетики, як це було показано вище, виокремила категорію естетичного як найбільш загальну категорію естетики, як метакатегорію, за допомогою якої позначається сьогодні предмет науки естетики. У сучасній вітчизняній естетиці підтримується думка про розуміння естетичного як „духовно-чуттєвого” в значенні „способу цілісного ствердження людини в світі”. Естетичне ствердження людини і є його чуттєвим ствердженням. Але питання полягає в тому, як розуміти саме це „чуттєве”. Зазвичай чуттєве тлумачать у вузькому, психофізіологічному сенсі, що ніяк не відповідає сутності естетичного. Почуття й насолода, які переживає людина є різноманітними за характером, структурою та психологічним механізмом. Деякі з них є близькими до тварин, а інші є специфічно людськими й притаманні тільки людям. Саме естетичне, як єдність прекрасного і потворного, трагічного й комічного, піднесенного та низького і т.д., як одне з найскладніших видів духовного переживання, належить до світу людської духовної культури. Здатність активно сприймати навколишній світ у формах людської розвинутої чуттєвості не закладається в нас природою (на відміну від самих органів чуття), а є результатом культурно-історичного розвитку людини як суспільної істоти. Зір, слух мають більшість тварин, але оком, яке може насолоджуватися красою світу, вухо, яке чує гармонію всесвіту і створює музику, володіє тільки людина. Утворення зовнішніх почуттів - це результат тривалої біологічної еволюції світу, а виникнення й розвиток естетичних духовних почуттів - це результат усієї соціальної історії людства. Засновник філософії марксизму К.Маркс зазначав, що тільки завдяки різноманітним формам діяльності породжуються й розвиваються музичне вухо, око, здатне відчувати красу форми, тобто такі відчуття, які здатні до людської насолоди. Естетичне ґрунтується на активності людських почуттів, їх здатності проникати в сутність не тільки речей та явищ, а й людського самоздійснення. Людська чуттєвість – це неповторний і унікальний світ власного існування людини, що не може бути замінений ні знаннями про світ, ні станами, пережитими іншими людьми. Категорія естетичного виражає й позначає не щось, що належить тільки об’єкту, чи тільки суб’єкту, але специфічну систему їх взаємовідносин. Під естетичним розуміють сферу суб’єкт-об’єктних відносин, вищою мірою небайдужих та безпосередніх, в яких сприйняття об’єкта чи уявлення про нього супроводжується неутилітарним, незацікавленим духовним задоволенням (естетичний катарсис). До сфери естетичного відносяться всі компоненти системи неутилітарних взаємозв’язків суб’єкта й об’єкта (природнього, культурного, соціального, матеріального чи духовного), в результаті яких суб’єкт може пережити цю духовну насолоду. Сучасна людина все більше розуміє, що життя розгортається не тільки у фізичному світі, а й у світі духовному. Цей світ сповнений символами, образами, ідеями, ідеалами, що утворюють матрицю людського буття, яку людина може сама зруйнувати чи зберегти та примножити. Людина, як істота неусталена, постійно перебуає в стані пошуку, зміни, прогнозування свого буття. Людина налаштована на майбутнє, одночасно несе та перживає в собі своє минуле й теперешнє, творить себе, будує свій власний світ, як зовнішній, так і внутрішній. І в цьому творенні цілісного гармонійного світу естетичне є фундаментальним фактором. „Краса – не тільки мета мистецтва, але й мета життя. І мета остання – не краса як культурна цінність, а краса як суще, тобто перетворення хаотичної потворності світу на красу космосу,” – писав М.Бердяєв (Див. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества С.455). Естетичне – це завжди ціннісне ставлення людини до світу. Естетичне виявляє не сутність буття як такого, а саме його людський сенс, багатозначність, досконалість, глибинну гармонію усіх його компонентів. Предметом естетичної оцінки може стати будь-яке явище природи й суспільства, культури, людина і сфери її діяльності (економічної, політичної, моральної, релігійної, побутової та інш.). Естетичне має всебічний вияв. Відношення «людина – світ людини» визначається як естетичне, якщо виникає, формується й функціонує за критеріями прекрасного і потворного. Найважливішою рисою естетичного відношення є здатність людини через такий тип відносин реалізовувати себе цілісно й всебічно, пережити стан свободи і щастя, своєї єдності зі світом.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |