АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Естетичне

Читайте также:
  1. Естетичне виховання учнів.
  2. Естетичне як універсальна категорія естетики
  3. Наукове та художньоестетичне пізнання

Історична логіка формування предмету естетики, як це було показано вище, виокремила категорію естетичного як найбільш загальну категорію естетики, як метакатегорію, за допомогою якої позначається сьогодні предмет науки естетики.

У сучасній вітчизняній естетиці підтримується думка про розуміння естетичного як „духовно-чуттєвого” в значенні „способу цілісного ствердження людини в світі”.

Естетичне ствердження людини і є його чуттєвим ствердженням. Але питання полягає в тому, як розуміти саме це „чуттєве”. Зазвичай чуттєве тлумачать у вузькому, психофізіологічному сенсі, що ніяк не відповідає сутності естетичного.

Почуття й насолода, які переживає людина є різноманітними за характером, структурою та психологічним механізмом. Деякі з них є близькими до тварин, а інші є специфічно людськими й притаманні тільки людям. Саме естетичне, як єдність прекрасного і потворного, трагічного й комічного, піднесенного та низького і т.д., як одне з найскладніших видів духовного переживання, належить до світу людської духовної культури. Здатність активно сприймати навколишній світ у формах людської розвинутої чуттєвості не закладається в нас природою (на відміну від самих органів чуття), а є результатом культурно-історичного розвитку людини як суспільної істоти. Зір, слух мають більшість тварин, але оком, яке може насолоджуватися красою світу, вухо, яке чує гармонію всесвіту і створює музику, володіє тільки людина. Утворення зовнішніх почуттів - це результат тривалої біологічної еволюції світу, а виникнення й розвиток естетичних духовних почуттів - це результат усієї соціальної історії людства. Засновник філософії марксизму К.Маркс зазначав, що тільки завдяки різноманітним формам діяльності породжуються й розвиваються музичне вухо, око, здатне відчувати красу форми, тобто такі відчуття, які здатні до людської насолоди.

Естетичне ґрунтується на активності людських почуттів, їх здатності проникати в сутність не тільки речей та явищ, а й людського самоздійснення. Людська чуттєвість – це неповторний і унікальний світ власного існування людини, що не може бути замінений ні знаннями про світ, ні станами, пережитими іншими людьми.

Категорія естетичного виражає й позначає не щось, що належить тільки об’єкту, чи тільки суб’єкту, але специфічну систему їх взаємовідносин. Під естетичним розуміють сферу суб’єкт-об’єктних відносин, вищою мірою небайдужих та безпосередніх, в яких сприйняття об’єкта чи уявлення про нього супроводжується неутилітарним, незацікавленим духовним задоволенням (естетичний катарсис).

До сфери естетичного відносяться всі компоненти системи неутилітарних взаємозв’язків суб’єкта й об’єкта (природнього, культурного, соціального, матеріального чи духовного), в результаті яких суб’єкт може пережити цю духовну насолоду.

Сучасна людина все більше розуміє, що життя розгортається не тільки у фізичному світі, а й у світі духовному. Цей світ сповнений символами, образами, ідеями, ідеалами, що утворюють матрицю людського буття, яку людина може сама зруйнувати чи зберегти та примножити. Людина, як істота неусталена, постійно перебуає в стані пошуку, зміни, прогнозування свого буття. Людина налаштована на майбутнє, одночасно несе та перживає в собі своє минуле й теперешнє, творить себе, будує свій власний світ, як зовнішній, так і внутрішній. І в цьому творенні цілісного гармонійного світу естетичне є фундаментальним фактором. „Краса – не тільки мета мистецтва, але й мета життя. І мета остання – не краса як культурна цінність, а краса як суще, тобто перетворення хаотичної потворності світу на красу космосу,” – писав М.Бердяєв (Див. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества С.455).

Естетичне – це завжди ціннісне ставлення людини до світу. Естетичне виявляє не сутність буття як такого, а саме його людський сенс, багатозначність, досконалість, глибинну гармонію усіх його компонентів.

Предметом естетичної оцінки може стати будь-яке явище природи й суспільства, культури, людина і сфери її діяльності (економічної, політичної, моральної, релігійної, побутової та інш.). Естетичне має всебічний вияв. Відношення «людина – світ людини» визначається як естетичне, якщо виникає, формується й функціонує за критеріями прекрасного і потворного.

Найважливішою рисою естетичного відношення є здатність людини через такий тип відносин реалізовувати себе цілісно й всебічно, пережити стан свободи і щастя, своєї єдності зі світом.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)