Християнство в Україні: історія та сучасність. Православ’я

Християнство на Русі мало особливу підтримку держави. Митрополити були не тільки керівниками церковної організації, а й радниками царя у справах громадських. Після поділу церков (1054 р.) на православну й католицьку руські церковнослужителі залишилися у підпорядкуванні Візантійській церкві. До 1036 р. резиденцію Київського митрополита був Переяслав, а пізніше – Київ. Засновуються єпархії, яких у різні часи налічували до 20. Духовенство поділялося на “біле” – парафіяльні священики, що не давали обітниці безшлюбності, та чорне – ченці. У ХІІІ ст. на Русі було 50 монастирів, із них 17 – у Києві. Київське християнство не сприймало візантійської теократії, коли влада в державі належить духовенству, цезарепапізму, коли правитель держави є глава церкви, виступало за розмежування функцій церкви й держави. Ці засади були обґрунтовані У “Слові про закон і благодать” митрополита Іларіона.

У роки монголо-татарської навали Руська церква зазнала значних втрат. 1240 р. хан Батий зруйнував Київ. З 1299 р. метрополія переміщується у Володимир-на-Клязьмі, а у 1325 р. – у Москву. У 1448 році метрополія стає автокефальною, самоврядною, незалежною від Константинополя. 1303 року на землях Галицько-Волинського князівства було створено Галицьку метрополію, яку неодноразово скасовували і відновлювали. У ХІV ст. українські землі опинилися під владою литовських князів. І Москва, й Литва хотіли бачити на київській митрополичій кафедрі свого претендента. І тому у 1354 р. Константинопольський патріарх висвятив двох митрополитів – Алексія – Митрополитом Київським і всія Русі (з центром у Москві) та Романа – Митрополитом Литовським (Київським) під опіку якого було віддано єпархії Білорусі та України. Хоча Роману не вдалося утвердитися у Києві, проте московсько-литовське протистояння спричинило розкол Київської метрополії на Литовську з центром у Вільно та Московську.

З прийняттям у 1596 р. Люблінської, а в 1596 р. Берестейської уній православна церква опинилася у безправному становищі. Відновлення її відбулося лише в 1620 р. єрусалимським патріархом за підтримки братств, міщан і запорізького козацтва. Тоді ж митрополитом було обрано ігумена Києво-Михайлівського монастиря Йову Борецького. Після 1654 р. Київська метрополія поступово підпорядковується Московській і аж до 1990 р. православні парафії в Україні належали до Українського екзархату Московського патріархату. Але вже тоді зародився рух за автокефалію (гр. – сам голова) – рух за самоврядування та адміністративну незалежність помісних православних церков.

1 січня 1919 р. Директорія видала закон “Про українську автокефальну православну церкву”, але константинопольський патріарх відмовив у висвячені Київського митрополита. 14 жовтня 1921 р. у храмі св. Софії відбувся Всеукраїнський православний церковний собор, але єпископи відмовилися брати участь у ньому. Було ухвалено автокефалію української православної церкви, обрано митрополитом Василя Липківського. До 1924 р. церква мала 1100 парафій із 9 тис. УАПЦ пішла на нововведення: служба відправлялася українською мовою замість церковнослов’янської. Відмовилися від зовнішніх атрибутів православного священика: ряса, довге волосся і борода, вищому духовенству дозволено вступати у шлюб. Введено виборність єпископів та приходських священиків. Хоча церква заявила про своє лояльне ставлення до радянської влади, проте під час інспірованої НКВС компанії проти “Спілки визволення України” у 1929 р. за грати потрапили й діячі УАПЦ, і в 1930 р. вона була саморозпущена на ІІ Всеукраїнському соборі.

На сьогодні в Україні існують три конфесії православної церкви:

- Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), що відтворена за рішенням Архієрейського Собору Руської православної церкви у січні 1990 р. Вона є колишнім екзархатом Руської православної церкви. Значна частина парафій залишилася у канонічному підпорядкуванні Московському патріархату. Главою церкви з 1992 р. є митрополит Володимир Сабодан;

- Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) створена в червні 1992 р. на об’єднавчому соборі. Київський митрополит Філарет порвав з Москвою і проголосив себе главою УПЦ КП. З жовтня 1995 р. Філарет є предстоятилем цієї церкви з офіційним титулом патріарха Київського і всієї Руси-України. Проте не визнана Константинопольським патріархом та Православними церквами інших країн, тому не вважається канонічною;

- Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). У 1989 р. було створено Ініціативний комітет за відновлення. На помісному соборі 5-6 червня 1990 р. у Києві було прийнято новий статут УАПЦ і митрополит Мстислав став Патріархом Київським і всієї України. У цьому ж році офіційно відновлена постановою про реєстрацію Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР. Після смерті Патріарха Мстислава у 1993 р. очолив церкву Дмитрій Ярема.

Розбіжностей у віровченні між цими церквами немає. Суперечність полягає в тому, хто очолюватиме церкву, де буде її центр, якою мовою проводити богослужіння.

Поиск по сайту: