Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. У червні-липні відбулися президентські вибори

У червні-липні відбулися президентські вибори. Основна боротьба розгорнулася між Л. Д. Кучмою та Л. М. Кравчуком. У другому турі переміг Л. Д. Кучма (52 % голосів), який і став Президентом України. Його програма передбачала поглиблен­ня реформ шляхом прискорення приватизації, зміцнення влас­ної валюти, покращення відносин з Росією та країнами СНД.

Історичною заслугою Л. Кравчука є те, що він послідовно реалізовував ідею незалежності України й очолив здійснення процесів державотворення на першому етапі розбудови само­стійної України.

Головним підсумком виборів стало те, що органи влади дій­сно почали формуватися за участю народу, реально існує полі­тичний плюралізм. Вибори не привели до послаблення напруги між Президентом і Верховною Радою. Лінія розходжень стосу­валась усе ж тієї структури влади (президентська вертикаль чи система рад), відношення до приватизації землі (ліві сили про­ти приватизації землі, вважаючи її найбільшим багатством Ук­раїни, яким не можна торгувати), політики щодо Росії й СНД (ліві сили виступали за посилення інтеграції з Росією й навіть відновлення СРСР).

Загострення політичної ситуації стримувало хід реформ і утруднювало функціонування виконавчої влади, тому з ме­тою послаблення протиборства 8 червня 1995 р. було підписано Конституційний договір між Верховною Радою України й Пре­зидентом України про основні засади організації та функціону­вання державної влади й місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. За цим дого­вором значна частина владних повноважень надавалася Прези­денту України з тим, щоб він міг використати їх для покращен­ня соціально-економічної ситуації.

На деякий час це послабило політичну боротьбу. Проте після опублікування в березні 1996 р. проекту Конституції України почався новий спалах цієї боротьби, оскільки ліві сили висту­пили проти інституту президентства взагалі, аргументуючи це тим, що він не відповідає українським традиціям і республіка повинна бути лише парламентською.

У жовтні 1997 р. Верховна Рада приймає новий Закон України «Про вибори народних депутатів». Вибори повинні про­ходити за мажоритарно-пропорційною (змішаною) системою. 225 депутатів обираються, як і до цього, в одномандатних ок­ругах на підставі відносної більшості (тобто обраним буде той, хто набере більше голосів стосовно інших кандидатів), а ще 225 депутатів обираються за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатоман-

Модуль 3. Новітня історія України

датному загальнодержавному окрузі на основі пропорційного представництва. Мандати пропорційно кількості одержаних голосів матимуть ті партії й блоки, які отримають підтримку 4 й більше відсотків виборців, що взяли участь у голосуванні.

Вибори до Верховної Ради України відбулися 29 березня 1998 р. ЗО партій та виборчих блоків, 6449 кандидатів у депу­тати змагалися за місця в парламенті. У виборах взяли участь 70 % виборців. 4-відсотковумежу вдалося подолати 8 партіям і блокам. Серед партій найбільшого успіху досягли комуніс­ти (24,68 % голосів по багатомандатному загальнодержав­ному округу), Рух — 9,42 %, Блок соціалістичної і Селян-. ської партій — 8,54 %, Партія зелених — 5,45 %, Народно-де­мократична партія — 4,99 %, Громада — 4,68 %, Прогресивно-I соціалістична партія — 4,03 %, Соціал-Демократична партія (об'єднана) — 4,02 %. 114 депутатів, обраних в одномандат­них округах — безпартійні. 40 % депутатів обрані вдруге. Успіх комуністів можна пояснити скрутним соціально-еко­номічним становищем, від якого страждала більшість населен­ня республіки, падінням довіри до уряду, ностальгією старшого покоління за минулим, яке їм здається стабільним і кращим, роз'єднаністю зусиль національно-демократичних партій. Ра­зом із тим у багатьох одномандатних округах перемогли великі бізнесмени, прибічники ринкового курсу. Така строкатість скла­ду Верховної Ради призвела до загострення політичної бороть­би на шкоду конструктивній роботі державотворення, підйому економіки й рівня життя.

Це на багато днів (57) затягнуло вибори Голови Верховної Ради, і цей процес влучно було охарактеризовано як «спікеріа-ду». Лише 7 липня 1999 р. Головою Верховної Ради України було обрано лідера Селянської партії Олександра Ткаченка, 1939 року народження.

31 жовтня 1999 р. відбувся перший тур виборів Прези­дента України. На найвищий пост у республіці претендувало 13 осіб, у тому числі діючий Президент Л. Кучма, екс-прем'єр-міністр Є. Марчук, колишній Голова Верховної Ради О. Мо­роз, народні депутати України Н. Вітренко, П. Симоненко та інші. У другий тур вийшли Л. Кучма та лідер комуністів П. Симоненко.

У другому турі виборів, який відбувся 14 листопада, пере­могу здобув Л. Кучма, який набрав 56,2 % голосів проти 37,8 % у П. Симоненка. Головний підсумок виборів у тому, що біль­шість виборців не підтримала ідею «червоного реваншу», тоб­то повернення комуністів до влади. При цьому слід відзначити значну активність виборців. У другому турі своїм правом вибо-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ру скористалися 26 млн. 913 тис. осіб, або більше 70 % тих, хто має право голосу; дуже активною була молодь.

У січні 2000 року у Верховній Раді сформувалася правоцен-тристська більшість, яка відсторонила від керівництва парла­ментом представників лівих — Олександра Ткаченка та Адама Мартинюка. Новим Головою Верховної Ради України було обрано Івана Плюща, який уже очолював парламент у 1991-1994 роках.

З метою загострення політичної ситуації та протидії Прези­денту опозиція намагалася використати так званий касетний скандал (магнітофонні записи нібито зроблені з кабінету Прези­дента), спроби організувати демонстрації й маніфестації (події 9 березня 2001 року, які вилилися в масові заворушення) тощо.

Верховна Рада третього скликання ввійшла в історію як «парламент кодексів». За часи її діяльності були прийняті Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Митний, Земельний кодекси, що має велике значення для розвитку правової держа­ви в Україні.

31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради Ук­раїни. У голосуванні взяли участь 65,22 % виборців. За їх голо­си боролися 33 політичні партії та блоки. Однак у парламент удалося пройти тільки 6 з них. Більше всього голосів отримав блок «Наша Україна» (лідер В. Ющенко) — 23,53 %, далі Ко­муністична партія України (лідер П. Симоненко) — 20,01 %, блок «За єдину Україну!» (лідер В. Литвин) — 11,83 %, «Блок Юлії Тимошенко» — 7,24 %, Соціалістична партія України (лідер О. Мороз) - 6,89 %, СДПУ(о) (лідер В. Медведчук) - 6,27 %. Уперше за період незалежності України на перше місце в ба­гатомандатному загальнодержавному окрузі вийшла не Ко­муністична партія. Блок «За єдину Україну!» отримав най­більшу кількість місць в одномандатних округах. «Блок Юлії Тимошенко» й Соціалістична партія України зібрали голоси протестного електорату. Таким чином, у парламенті України утворилося три полюси: центристський (навколо блоку «За єдину Україну!») правий (навколо блоку «Наша Україна»), та лівий (навколо КПУ). Ректора Національного університе­ту внутрішніх справ генерал-полковника міліції професора О. М. Бандурку було обрано у четвертий раз в одному й тому ж окрузі, що є феноменальним результатом. У травні 2002 р. Го­ловою Верховної Ради України обрано Володимира Литвина, історика за фахом, колишнього Главу Адміністрації Президен­та. У листопаді 2002 р. Прем'єр-міністром України — десятим за часів незалежності України призначено Віктора Янукови-ча — колишнього главу держадміністрації Донецької обл. Така

Модуль 3. Новітня історія України

калейдоскопічність зміни прем єрів свідчить про складність управління соціально-економічними процесами в республіці, нестабільність у верхніх ешелонах керівництва, постійну бо­ротьбу за владу, недоліки в проведенні кадрової політики.

31 жовтня 2004 року відбувся перший тур виборів Прези­дента України. На найвищий пост у державі претендувала безпрецедентна кількість канди­датів — 24, у тому числі чинний прем'єр-міністр

В. Янукович, екс-прем'єр-міністри В. Ющенко та А Кінах, лідер соціалістів О. Мороз, лідер комуністів П. Симоненко та інші. У II тур, який відбувся 21 листопада, вийшли два кандидати В. Ющенко та В. Янукович. Центральна Виборча Комісія оголоси­ла переможцем В. Януковича, який за її даними отримав на 800 тис. голосів більше. Проте представники В. Ющенка опро­тестували це рішення у Верховному Суді України, який скасу­вав рішення ЦВК і призначив переголосування II туру на 26 грудня 2004 року. У Києві відбулися грандіозні, безпреце­дентні для України мітинги на підтримку В. Ющенка (за деяки­ми даними до 500 тис. учасників), які тривали більше двох тиж­нів. Такі мітинги відбулися й в деяких інших містах України. Оскільки їх учасники носили, як розпізнавальні знаки, одяг, шарфи, косинки, стрічки жовтогарячого кольору, то ці події от­римали назву «помаранчева революція». Учасники протестів у Києві блокували Будинок уряду та Адміністрації Президен­та, чим певною мірою паралізували їх роботу. Для врегулюван­ня політичного конфлікту в Україну тричі приїжджали посе­редники: президенти "Польщі, Литви, Голова Державної Думи Росії, представники Ради Європи, Організації з безпеки й спів­робітництва в Європі. У результаті були досягнуті певні крмп-роміси, але головним для стабілізації становища в цей час стали рішення Верховної Ради України від 8 грудня 2004 року. Одно­часно, «пакетним голосуванням» були прийняті зміни до Конс­титуції України, до Закону «Про вибори Президента України», оновлено склад ЦВК. Згідно зі змінами в Конституції України здійснено перерозподіл повноважень між Президентом Украї­ни, Верховною Радою України та Прем'єр-міністром. Повнова­ження Президента дещо зменшуються, а Верховної Ради — збільшуються. Це в першу чергу стосується Кабінету Міністрів, який формується Верховною Радою, термін дії якої подовжено до п'яти років. Повноваження парламенту значно розширюють­ся: він призначає значну частину перших керівників органів ви­конавчої влади, а також має право контролю за діяльністю уря­ду. В той же час депутати не матимуть права суміщати роботу в парламенті та в органах виконавчої влади, бізнесі тощо. Роз-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ширюється список підстав для позбавлення депутата його ман­дату. За Президентом залишено право призначати та звільняти голів місцевих держадміністрацій. Значно збільшуються повно­важення Прем'єр-міністра. Таким чином, Україна повинна пе­ретворитися з президентсько-парламентської на парламентсь­ко-президентську республіку.

26 грудня 2004 року, в Україні за високої явки виборців (77 % від тих громадян, що мають право голосу) відбулося переголосування II туру виборів Президента республіки, що є безпрецедентною подією в історії. В. Ющенко отримав тро; хи менше 52 % голосів, а його суперник — В. Янукович — біль­ше 44 %. В. Ющенко переміг у 17 регіонах (західні, центральні області України та м. Київ), а В. Янукович — у 10 (східні та південні області, м. Севастополь). В. Ющенка підтримува­ла молодь, а за Януковича голосувала основна маса людей старшого покоління. Такої політичної напруги й протисто­яння, вибуху емоцій, як під час цих виборів, новітня історія України ще не знала. Прихильники В. Януковича спробува­ли оскаржити результати виборів у Верховному Суді Украї­ни, але безрезультатно. 23 січня 2005 р. відбулася урочиста інавгурація Президента України В. Ющенка. Віктор Ющенко народився 1954 р. в Сумській області, закінчив Тернопільсь­кий фінансово-економічний інститут, за фахом — бухгалтер. З 1993 р. по 1999 р. був головою Національного банку Украї­ни, у 1999-2001 pp. — Прем'єр-міністром України.

4 лютого 2005 р. Верховна Рада України дала згоду на при­значення Прем'єр-міністром України Юлії Тимошенко, яка стала першою жінкою, що обійняла цю посаду. Але згодом через суперечності між оточенням Президента й Прем'єр-міністром Ю. Тимошенко було відправлено у відставку (8 вересня 2005 p.).

26 березня 2006 р. відбулися чергові вибори до Верхов­ної Ради України, які проходили за пропорційною системою. Більше 3 % голосів виборців, що означало прохідний бал до українського парламенту, набрали лише 5 блоків та партій: Партія регіонів (лідер В. Янукович набрала 32,14% голосів), Блок Юлії Тимошенко (22,29 %), «Наша Україна» (лідер Ю. Єхануров, 13,95%), Соціалістична партія України (лідер О. Мороз, 5,69 %), Комуністична партія України (лідер П. Си-моненко, 3,66 %). 6 червня Головою Верховної Ради України вдруге було обрано соціаліста О. Мороза (він займав цей пост також і у 1994-1998 p. p.). Прем'єр-міністром України знову було призначено В. Януковича. У Верховній Раді було створено коаліцію, в яку ввійшли Партія регіонів, Комуністична партія, Соціалістична партія.

Модуль 3. Новітня історія України

Навесні 2007 р. загострилося протистояння між Президен­том України В. Ющенком та урядовою коаліцією. У резуль­таті двомісячної боротьби (квітень-травень 2007 р.) Верхов­ну Раду України V скликання було розпущено й на ЗО вере­сня 2007 р. призначено дострокові вибори до Верховної Ради України. Після виборів прем'єр-міністром україни знов було призначено Ю. тимошенко.

Поиск по сайту: