ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Військові перемоги Б. Хмельницького привели до суттєвих І змін у політичному становищі в Україні. На звіль-

неній території ліквідовувались органи державної

влади Речі Посполитої й почала утворюватись нова політична система, формувалась Українська національна держава. Підне­сення національно-визвольного руху, тривала й широкомас­штабна війна, необхідність управління безліччю людей, знач­ний розмір звільненої території й міжнародні справи — усе це вимагало створення нового ефективного військово-адміністра­тивного апарату, здатного організувати повсталих і досягти пос­тавленої мети.

Зразком для політичного устрою всієї України був устрій Запорозької Січі. Формування української держави відбу­валося в умовах війни, тому для виконання державних функ­цій використовувалась перевірена на практиці військово-ад­міністративна, полково-сотенна організація козацтва. Правове оформлення українська державність отримала у Зборівському (1649 р.) та Білоцерківському (1651 р.) договорах Б. Хмель­ницького з Польщею. Українське населення визнавало саме ці органи публічної влади, які були створені Б. Хмельницьким, і сприяло їх діяльності.

Уся територія оголошувалася власністю Війська Запо­розького. Населення розділялося на декілька станів, що мали своє самоврядування, але всі разом підпорядкову­валися гетьман-ському уряду: селяни (виконували гос­подарську повинність, тобто були підданими власника землі, але мали свою управу і свій суд — так званий коп-ний суд); міщани, що розділялися на тих, хто мав магде­бурзьке право, а отже, мав свій магістрат і суд, і тих, які не мали (знаходилися під козацькою, тобто державною юрисдикцією); духовенство, що мало власне самовряду­вання і суд, та шляхта, що здебільшого злилася зі старшин­ським козацьким прошарком. Влада належала військово­му стану — козакам, що в мирний час ставали хліборобами й землевласниками, іноді займалися промислами, тому вхо­дили в територіальні одиниці (сотня, полк), кожна з яких мала своє самоврядування й суд, але суворо підпорядкову­валася вищому органу. Уся система була виборною: селяни обирали своїх старших і членів копного суду, так само робили міщани й козаки. Духівництво також обиралося, зокрема, свя­щеники приходів. Обиралися сотники, полковники і гетьман,

Модуль 2. Нова історія України

але генеральна старшина формувалася гетьманом. Посполи­тий (селянин або міщанин) міг перейти в козаки і навпаки.

Адміністративна система складалася з декількох ланок. Цен­тральне місце в системі органів hoboj влади посідав гетьман, яким з 1648 р. був Б. Хмельницький. Йому належала вища вій­ськова, законодавча, виконавча й судова влада. Найважливіші військово-політичні питання мала розв'язувати військова рада, в якій могло брати участь усе військо. Проте вона збиралася рід­ко. У зв'язку з тим, що чисельність війська досягла 200 тис. чол., у раді, як правило, брали участь ті військові частини, які знахо­дилися поряд, — інші полки надсилали своїх представників.

Більш дієвим і постійним органом влади була рада гене­ральної старшини. До неї входили: обозний, 2 осаули, 2 суд­ді, генеральний писар; пізніше — також генеральні хорунжий, бунчужний і підскарбій. Старшинська рада могла складатися лише з генеральної старшини, з генеральної старшини з пол­ковниками, а також з их разом із сотниками. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною військовою радою, іза необхідності вирішити складні питання.

Уся територія України поділялась на полки, кількість яких залежно від обставин змінювалася (у 1648 р. — 40, у 1649 р. — 16, у 1650 р. — 20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся пов­нота влади на території полку. Разом з полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старши­на: полковий писар, обозний, суддя, осаул тощо. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. У полку могло бути до 20 сотень. Сотні ділились на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом. У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали магде­бурзьке право, — магістри на чолі з війтами, ратуші.

Полково-сотенний устрій української держави був уні­кальним явищем у світовому державному будівництві, при­таманним лише Україні. Особливістю його було те, що він здійснював не лише військову владу, а й адміністративну та судову. Другою особливістю була виборність органів влади, значна роль колегіальних установ, чого не було тоді в Європі. Державний лад України того часу був прогресивнішим, ніж ^в інших країнах.

Успіхи у Визвольній війні привели й до суттєвих змін у со­ціально-економічній ситуації в Україні. Вигнання польської шляхти фактично означало й позбав­лення її землеволодіння, тому земля переходила

Поиск по сайту: