РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В УКРАЇНІ В 1905-1907 PP

У 1905 р. в Російській імперії почалася революція. Револю­ція 1905-1907 pp. за своїм характером була бур­жуазно-демократичною, бо її безпосереднім за­вданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, пок­ращення становища робітників (восьмигодинний робочий день

Модуль 2. Нова історія України

тошо)- Буржуазна революція представляла потреби розвитку капіталізму, оскільки вона розширювала й поглиблювала роз­виток його основ. Тому революція не може не відбивати інтере­сів буржуазії. Проте в ній також зацікавлені робітники, селяни й інтелігенція, оскільки революцію спрямовано на ліквідацію залишків кріпосництва, скинення царату з його поліцейським режимом, розширення демократії тощо.

Революція 1905-1907 pp. мала свої особливості, тобто від­мінності від попередніх революцій в інших країнах. По-перше, це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, бур­жуазія імперії не могла в ній відігравати вирішальної ролі, як це було в країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою й занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій революції існували не два політичних табори (революцій­ний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевказаних, ще табір ліберально-буржуазний. Це ускладню­вало політичну боротьбу.

Періодизація революції: 1) піднесення (січень — грудень 1905 p.); 2) спад (січень 1906 р. — червень 1907 p.).

Різною була й тактика партій у революції. Більшовики та есери виступали за збройне повстання як основний засіб вирі­шення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети, лідери українських національних партій виступали за парламентський шлях через вибори в Державну Думу. Чорносотенні партії виступали за беззаперечне збережен­ня існуючого ладу, тобто проти будь-яких змін.

Головні події революції в Україні:

• січень-березень 1905 р. страйки робітників — 177 страй­ків, 170 тис. учасників;

• повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 p.);

• загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. — 120 тис. учасників);

• створення профспілок (3 листопада 1905 р.; у 1907 р. — 280 організацій);

• селянські виступи (за 1905 р. — 4 тис. у 7 тис. сіл);

• повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та інші на чолі з лейтенантом Шмідтом -листопад 1905 p.);

• повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жа-Данівським — листопад 1905 p.;

• грудневе збройне повстання 1905 р. (у Донбасі).

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам І влади — Ради робітничих депутатів. В Україні вони діяли в Ка­теринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.

Зростання громадської активності і організованості привело до створення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р. в Україні нараховувалось близько 80 професійних об'єднань.

У ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх народів, проти вели­кодержавної, шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідною мовою. У цей час більшого поширення набуває українська преса. У 1905-1907 pp. виходило вже 24 ук­раїномовних газети і журнали.

Поряд з політичними партіями в цей час виникають і куль­турно-освітні організації — «Просвіти», які керувались демок­ратичними й ліберальними діячами української інтелігенції (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, П. Мирний, Л. Українка). Вони засновували бібліотеки й читальні, організовували літературні й музичні вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викла­данням українською мовою. В Одеському університеті почи­нається викладання історії України, а в Харківському — історії літератури українською мовою.

Українське питання обговорювалося і в Державних Думах. Вибори в І Думу відбулися весною 1906 р. Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів — 36 чол. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Ук­раїні. Вибори у II Думу відбулися в січні 1907 р. Знову від Ук­раїни обрали 102 депутати, і знову було створено «Українську думську громаду». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропоную­чи допустити українську мову в систему освіти й державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови і історії в університетах, ввести ук­раїнську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думсь­кої громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петер­бурга. За його участю почали видавати журнал «Украинский вестник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неод­норідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократич­них зрушень.

Модуль 2, Нова історія України

Поиск по сайту: