СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ

У соціально-економічній сфері пануючими продовжува­ли залишатись феодально-кріпосницькі від­носини. Поміщикам належало 70% усіх зе­мель. Сільське господарство було малопро-

дуктивним, оскільки базувалося на відсталій системі земле­робства, примітивних знаряддях праці. Середнім вважався урожай чотири до одного. Поміщики намагалися збільшити свої прибутки за рахунок посилення експлуатації селян і збільшення панщини, оброку, зменшення земельних наділів. Усе це супроводжувалось повним безправ'ям селян, які ціл­ковито залежали від волі поміщиків.

Низька економічна ефективність феодально-кріпосниць­кої системи призвела до її кризи. Різке зростання населення й кількості міст в імперії, розвиток товарно-грошових відно­син у Європі сприяли розширенню внутрішнього й зовніш­нього ринку. Це, у свою чергу, вимагало збільшення вироб­ництва сільгосппродукції, особливо хліба (зерна). Виробниц­тво хліба на продаж, тобто розвиток товарного землеробства, підривало натуральний характер господарства, усю феодаль­но-кріпосницьку систему, вимагало інтенсифікації виробниц­тва за рахунок його раціоналізації, впровадження передових досягнень агрономії, застосування найманої праці і машин, що призводило до зрушень і в соціальній структурі суспільства (збільшення такої верстви, як наймані робітники). Поступово відбувається процес товаризації сільського господарства.

Одним із проявів цього були чумацькі промисли, тобто торгово-візницька діяльність, пов'язана з продажем солі, в'яленої риби, дьогтю, хліба тощо. У середині XIX ст. чумаки завозили в Україну більше 8 млн пудів солі щорічно, вико­ристовуючи для цього до 150 тис. возів. Чумакування спри­яло первісному нагромадженню капіталу і соціальній дифе­ренціації населення.

На той час селяни України розділялися на три основні гру­пи: а) поміщицькі; б) державні; в) вільні і козаки. На Правобе­режжі кріпосні (поміщицькі) селяни складали 58 % населення, на Лівобережжі — 38 %, на Південній Україні — 25 %. У цілому селяни-кріпаки складали 40 % населення України в 1838 р.

Модуль 2. Нова історія України

На Лівобережній Україні (Полтавська, Харківська і Чер­нігівська губернії) поряд із зерновими вирощували також тю­тюн, коноплі і частково цукровий буряк. На Правобережжі (Київська, Волинська, Подільська губернії) спеціалізувалися на вирощуванні озимої пшениці і цукрового буряку. На Пів­денній Україні (Катеринославська, Херсонська, Таврійська гу­бернії) — пшениці на експорт і тонкорунному вівчарству.

У промисловості відбувається так званий промисловий пе­реворот — процес заміни мануфактурного ви-

робництва з його ручною ремісничою техні- кою великим машинним фабрично-заводським виробництвом з вільнонайманою працею робітників. Він забезпечував впро­вадження у виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної га­лузі. Усі підприємства поділялися на три групи: поміщицькі, купецькі, державні. Основна частка промислового виробниц­тва припадала на перші дві групи. Якщо в першій чверті XIX ст. кількість поміщицьких та купецьких підприємств була приблизно однаковою (50/50), то близько 1860 р. спів­відношення склало 94:6 на користь купецьких, що свідчило про занепад поміщицької промисловості й успіх нової, капі­талістичної.

Найрозвиненішими в першій половині XIX ст. були такі га­лузі промисловості:

• цукрова (перший цукровий завод в Україні збудува­ли в 1824 p., після цього почалася «цукрова лихоманка»). У 1861 р. було вже 229 цукрових заводів, які давали великі при­бутки. Значна частина тодішнього центру Києва була збудована на «цукрові» гроші. Україна давала 3 млн пудів цукру за сезон, або 80% загальноімперського виробництва. До 1824 р. 1 фунт цукру коштував 2 рублі та вироблявся з кубинської сировини, згодом його ціна впала до 13 коп. і він став загальнодоступним. Колишні кріпаки українського походження — Яхненки, Сими-ренки, козаки Терещенки — стають в один ряд з титулованими Цукрозаводчанами — графами Бобринськими, Потоцькими;

• ґуральництво (винокуріння). На горілку в Україні перега­няли до третини врожаю жита. З 1800 р. виробництво горілки зросло з 6 млн відер до 40 млн;

• суконна промисловість. У 1860 р. в Україні виробляли 2 млн 200 тис. аршинів сукна. її центрами були Дунаївці на Поділлі та Клинці на Чернігівщині. У 1805 р. в Україні було 27 суконних заводів, а в 1859 р. — 160;

• кам'яновугільна промисловість — добували 6 млн пудів вугілля на рік, що складало 33 % загальноімперського. Донбас

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

вийшов на друге місце в імперії за кількістю його видобутку, поступаючися лише Домбровському басейну (Польща).

Велику роль у торгівлі відігравали ярмарки. На Україну припадало 40 % усіх ярмарок Росії. Значний товарообіг здій­снювався на ярмарках у Харкові: Хрещенському, Троїцькому, Успенському й Покровському. Промисловість і торгівля в Ук­раїні належали росіянам. Серед власників фабрик росіяни скла­дали 44,6 %, українці — 28,7 %, євреї — 17,4 %, а решта — інші національності.

Через чорноморські й азовські порти вивозилося товарів на суму, що у 1825 р. склала 11 % загальноросійського експорту, а у 1860 р. — 32,2 %. Головним товаром експорту було українсь­ке зерно і сільгосппродукти. У 1853 р. експорт пшениці досяг величезної цифри в 1 млн 302 тис. тонн.

Перше парове судно на Україні було збудоване у 1823 р.

Близько 1860 р. в Україні діяло 40 тис. млинів, 18 макарон­них підприємств, 100 салотопень, 254 шкіряні і 54 миловарні підприємства. За 1825-1860 pp. кількість промислових під­приємств збільшилася майже втричі. Отже, наприкінці 50-х pp. XIX ст. українська промисловість досягла певних успіхів. У де­яких галузях (цукровій, кам'яновугільній, винокурній) вона на­була загальноімперського значення.

Поиск по сайту: