СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII-XVIII СТ

Основою української економіки в цей час продовжує зали­шатись сільське господарство. Розширюються посівні площі, що було викликано зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію

Модуль 2. Нова історія України

Збільшується старшинське землеволодіння, основною фор­мою якого було рангове, — за службу відповідно до рангу на час обіймання посади.

Землеробство мало головним чином зерновий характер. Пог­либлювалася його спеціалізація: якщо на Лівобережжі більше сіяли жита, то на Півдні — пшениці. З середини XVIII ст. в Ук­раїні почали вирощувати картоплю, що стало істотною зміною в розвитку не лише сільського господарства, а й життя українсь­кого населення в цілому. Починається культивування кукуруд­зи, цукрового буряка, соняшника, на наукову основу поступово переходить садівництво й виноградарство.

З'явилися великі плантації тютюну. У 1724 р. з України ви­везено 37884 пудів тютюну.

Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя праці й агрокультура. Плуг стає масивнішим, придатнішим для оран­ня важкого ґрунту. Починає застосовуватися багатопільна сис­тема землеробства.

Важливого значення набуло тваринництво, особливо пле­мінне конярство та вівчарство.

Селяни України у XVIII ст. розподілялися на різні групи, що відрізнялися між собою рівнем особистої за лежності, розміром і характером повинностей, роз міром наділу. Основними групами були поміщиць-

кі та державні селяни, але перші значно переважали. До дер­жавних селян належали селяни, які жили на державних і влас­них землях, козаки Полтавської і Чернігівської губерній, селя-ни-однодвірці, солдати, що відслужили військову службу, їх сім'ї. Державні селяни поділялися на дві групи: 1) оброчні, тоб­то ті, котрі платили оброк (податок грошима або продуктами); 2) ті, що знаходилися на «господарському становищі».

Посилюється феодальна експлуатація селянства. Замість дво­денної на початку XVIII ст. панщина стає 4-5 денною у другій половині XVIII ст. Проте поступово спостерігається тенденція до заміни натуральних оброків грошовими. Крім цього, пос­политі та рядові козаки сплачували значні державні податки. У 1783 р. юридично оформляється кріпосне право — заборо­няються переходи селян з місця на місце. У 1785 р. українська старшина наділялася правами російського дворянства.

На початку XVIII ст. в Україні різко зростає кількість мануфактур (так званий Петровський вибух). У 1719 р. було закладено першу в Україні Пу­тивльську суконну мануфактуру, яка в 1791 р. виробила 450 тис. аршинів сукна армії. У другій половині XVIII ст. було засновано пороховий завод у Шостці, київ­ський завод «Арсенал». У кінці XVIII ст. в Україні нарахову-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ється 240 мануфактур. У 1722 р. починається видобування кам'яного вугілля (у Бахмуті).

Торговельні відносини між Україною й Росією були досить інтенсивними. Україна стала основним постачальником хлі­ба і м'яса, шкіри і прядива для Росії та була ринком збуту то­варів з Росії (хутро, голки, коси, папір). При цьому царським урядом проводилась протекціоністська політика. У 1669 р. для підтримки державної монополії Москви заборонялося завозити з України горілку та тютюн. Українські купці платили на ук­раїнсько-російському кордоні митний податок за ввіз товарів з Росії — індикту, за вивіз — евекту, який йшов до української скарбниці. Суттєво зростає кількість базарів. На Лівобережжі їх діяло понад 8 тис, а на Слобожанщині — майже 2 тис. Базари збиралися раз або двічі на тиждень.

Більшість населення Лівобережної України складали селя­ни (у 1782 р. - 59 %), козаки - 33 %, інші - 8 %.

У 1795 р. українці становили 17 % населення імперії.

У XVIII ст. за чісельністю значно зростають міста. Насе-
І лення Києва у. 1786 р. досягло 35 тис, Охтирки —

І 13 тис, Харкова і Ніжина — 11 тис, Сум — 10 тис,

Полтави — 7 тис.

Основну частину їхнього населення становили міщани, які займалися ремеслами, вели дрібну торгівлю, платили податки за круговою порукою, охороняли місто, виконували рекрутську повинність. Кожний міщанин, що мав капітал більше 500 руб., міг записатися в купці, які об'єднувалися в гільдії. Правове ста­новище купця залежало від своєчасної сплати гільдійського внеску. У випадку несплати купець переводився в міщанський стан і втрачав пільги (звільнення від подушного, рекрутчини й тілесних покарань).

Наприкінці XVIII ст. суспільний устрій України втрачає са­мобутні риси. Встановлюється така ж соціальна структура, що й в інших регіонах Російської імперії.

З середини XVII ст. на території України почали поширю­ватись російські гроші. За Петра І було введено десяткову мо­нетну систему: рубль, гривеник, копійка. Протягом XVIII ст. проводились заходи щодо стандартизації грошового обігу в Росії, у тому числі на Лівобережній Україні. Випускались мідні (копійки, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривени­ки), золоті (червінці, згодом 10-рублеві імперіали й 5-рублеві півімперіали) монети. З 1769 р. російський уряд почав ви­пускати паперові гроші (асигнації). Російські гроші протягом XVIII ст. витіснили в Україні польсько-литовські. З ліквіда­цією в Україні гетьманського правління фінансову систему

Модуль 2. Нова історія України

України було об'єднано з фінансовою системою імперії. У 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а в 1783 р. — на всю Україну.

Протягом XVIII ст. в Україні промислове виробництво на­було товарного характеру, але Україна втратила самостійність у зовнішньоекономічних відносинах.

Поиск по сайту: