|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
ПОЛІТИЧНА РЕАКЦІЯ. СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА. ЗАГОСТРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПИТАННЯПісля поразки революції в країні настав період політичної реакції, яка, за ім'ям голови царського уряду, от римала назву столипінської. II Дума розпуска лась, вводився в дію новий виборчий закон, за яким 80 % населення позбавлялося виборчих прав. В основному це стосувалося робітників, селян, неросійських народів. III Дума була реакційною, більшість у ній мали чорносотенці і октябристи, що давало можливість царю успішно нею керувати. Від України обрали 11 і депутатів, з них 64 поміщики. За партійною приналежністю більшість їх належала правим та російським націоналістам (55). Національно-демократичні партії України не змогли провести своїх представників до III Думи. Значно посилилися репресії: у більшості губерній України діяв воєнний стан, лютували каральні загони. У 1909 р. у тюрмах країни перебувало 170 тис. революціонерів. Фактично розгромлені були профспілки та інші громадські організації. Якщо у 1905 р. нараховувалось 245 тис. членів профспілок, то у 1909 р. залишилось лише 13 тис. Прагнучи не допустити нової революції і зміцнити свою соціальну опору, царський уряд на чолі з П. А. Столипіним вирішив здійснити реформи, які стосувались перш за все аграрного сектора. Основні заходи аграрної реформи: • дозвіл виходу з общини і закріплення землі у приватну власність, тобто розмивання общинного землеволодіння; • створення хуторського та відрубного господарства; • надання кредитної допомоги селянам через селянський Поземельний банк; • проведення переселення селян з європейської частини Держави, де землі не вистачало, у Сибір, на Далекий Схід, у Середню Азію. Тим самим Столипін хотів убити двох зайців: дати селянам землю, вивезти їх з перенаселених районів, позбавившись Незадоволених малобезземеллям. Планувалося, що реформа сприятиме зміцненню держави взагалі, оскільки крім аграрних Перетворень, вона передбачала реорганізацію місцевого самоврядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти. Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально-економічного прогресу при збереженні царської монархії, вла- Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ди й привілеїв багатих верств населення (у першу чергу поміщиків та буржуазії), а також заможного селянства. В Україні з 1906 по 1915 pp. з общини вийшли 468 тис. дворів, або 30,2 % від загальної чисельності общинних земель. Ті селяни, які виходили з общини, мали право отримати землю у відруб, тобто в одному місці, «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то це називалося хутором. До початку 1916 р. в Україні утворилося 440 тис. хуторських і відрубних господарств (13 % загальної кількості). Для допомоги селянам у створенні хутірського господарства створювався Селянський поземельний банк. Цей банк купував у поміщиків землі, а потім за вищими цінами продавав їх окремими ділянками селянам. Селяни України протягом 1906-1910 pp. купили в банку 480 тис. десятин землі, з них хутірські та відрубні господарства 82,6 %. Банк збільшив ціну землі з 105 крб. за десятину в 1907 р. до 136 крб. у 1914 р. Діяльність банку сприяла зміцненню заможних селянських господарств. Якщо селяни не могли виплатити щорічні внески і проценти банку, то земля поверталася в банк. Протягом 1906-1917 pp. селяни викупили в основному в поміщиків більше 7 млн га землі. Унаслідок цього в них виявилося 65 % усієї землі і на одне господарство вже припадало 8,6 га. На селі організовувалися прокатні технічні станції, сільськогосподарські читання з метою поліпшення агрокультури. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Певні результати дала політика переселення. Найбільшу 1 кількість переселенців дала Україна. Це було І пов'язано з тим, що саме тут конче не вистачало землі, відчувалося сильне аграрне перенаселення. До Сибіру з України переїхало близько 1 млн селян. Та невдоюі 17 % з них повернулися назад, ще більш незадоволеними і збіднілими, оскільки в Україні в них землі не було і в Сибіру вони її не змогли отримати з різних причин. Це призвело до загострення соціальних відносин в українському селі. Таким чином, реформа сприяла подальшій соціальній диференціації на селі. Ця диференціація призвела до того, що в бідняків земельні наділи зменшувались, а в заможних збільшувались. Концентрація наділів давала можливість ширше застосовувати машини, добрива, агрокультуру. Розширилися посівні площі. Середньорічний валовий збір зернових збільшився з 775 млн пудів у 1900-1902 pp. до 1070 млн у 1910-1913 pp. Столипінська аграрна реформа після відміни кріпосного права в 1861 р. була наступним великим кроком на шляху Модуль 2. Нова історія України еволюційного розвитку Російської імперії, поступового перетворення її з феодальної в буржуазну монархію. Вона прискорила розвиток капіталістичних, ринкових відносин, соціальну диференціацію на селі, покращила стан сільського господарства, але не вирішила аграрного питання в цілому. Тому участь селянства в новій революції з усіма її наслідками стала неминучою. Напередодні війни царизм значно посилив національний гніт: закривались українські школи, «Просвіти», журнали, конфісковувались твори українських письменників, у тому числі й Т. Г. Шевченка. Українці, як і всі інші неросійські народи, оголошувались «інородцями». їм заборонялося співати рідних пісень не тільки на концертах, але й на вулицях міст і сіл, читати вірші національних поетів. Таким чином, національне питання напередодні війни значно загострилось. Національне питання — це питання про ліквідацію усілякого національного гноблення, досягнення рівноправності національностей, вільного самовизначення й розвитку великих і малих народів. Причинами загострення цього питання були політична реакція в країні, прагнення царизму придушити всякий визвольний рух, у тому числі й національний; розгул шовінізму у зв'язку з підготовкою до війни й відповідна реакція на те з боку національно-демократичних сил; зв'язок національного питання з аграрним, адже більшість населення національних регіонів були селяни, для яких ці два питання перепліталися; правова та теоретична неробзробленість національного питання. У цей період різними політичними силами (крім царизму, який виступав за статус-кво) пропонувались різні шляхи вирішення національного питання в Україні. «Товариство українських поступовців»- (ТУП), створене у 1908 p., виступало за ідею національної автономії України в межах майбутньої конституційної Росії. Російські ліберали (кадети, трудовики) погоджувались на дозвіл уживання української мови в початкових школах у місцевостях з переважаючим українським населенням. Чорносотенці з України (Д. Піхно, В. Контроль) категорично виступали проти будь-яких поступок українцям, заявляючи, Що українство «загрожує смертельною небезпекою великій Російській державі». Незважаючи на гніт й утиски царату, українська культура продовжувала розвиватися й досягла певних успіхів. У 1914 р. На Україні діяло 26 тис. загальноосвітніх шкіл з 2,6 млн учнів, а в 27 вузах навчалося 35,2 тис. студентів. Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |