Сармати

не єдине однорідне плем я, а союз споріднених племен, які не­рідко ворогували між собою. На відміну від скіфів, значну роль у житті сарматів відігравали жінки. За легендою, сармати похо­дили від союзу амазонок зі скіфами. Сарматські жінки жили як амазонки: полювали верхи, брали участь у битвах, виконували функції жриць. їх навіть ховали разом зі зброєю. Сармати були перш за все кочівниками і займалися скотарством, проте вели активну торгівлю з Іраном, Індією, Римською імперією. їхньої столицею був Танаїс у гирлі Дону. Найбільшого розквіту сар­матське суспільство досягло в 1 ст. н. є. Довго і вперто, з пере­мінним успіхом, сармати воювали з Римом. У III ст. н. є. їх витісняють гуни. Сармати були останнім індоєвропейським на­родом, що з'явився зі сходу. Після них євразійські степи на ціле тисячоліття стають володінням тюркських народів.

У цей же час, з кінця VII ст. до н. е., греки засновують у Пів­нічному Причорномор'ї свої міста-колонії: Tip (у гирлі Дністра), Ольвію (на Південному Бузі), Хер­сонес, Пантикапей, Феодосію (в Криму). За уст-

роєм ці держави були демократичними (Ольвія, Херсонес) чи аристократичними (Пантикапей, до утворення Боспорського царства) республіками або монархією (Боспорське царство). У республіках законодавча влада належала народним зборам, ви­конавча — архонтам. Вільними повноправними громадянами були лише чоловіки — уродженці міста. Досягнувши повноліт­тя, вони складали присягу на вірність державі, її законам. До

Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

найважливіших обов'язків громадянина поліса належали за­хист демократичного ладу й оборона міста від ворогів.

У містах-колоніях панували рабовласницькі відносини. Раби виконували значний обсяг найтяжчих робіт. Джерелами рабства були військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках або в сусідніх племен. Раби були позбав­лені прав. До громади також не належали жінки та всі негреки.

Боспорське царство існувало в V ст. до н. є. — IV ст. н. є. Воно займало територію Керченського і Таманського пі­востровів з прилеглою смугою, східний берег Азовсь­кого моря. До царства входили такі міста, як Фео

досія, Фанагорія, а столицею був Пантикапей (сучасна Керч).

Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів (з певною автономією їх), але пізніше перетворюється на не­обмежену монархію. Головне місце в економіці Боспорського царства посідало сільське господарство. Основним торговим партнером були Афіни, куди вивозилося до 5 млн пудів зерна.

Розквіт Боспорського царства припадає на IV—III ст. до н. є. Проте внутрішні суперечності, зокрема повстання рабів під про­водом Савмака (107 р. до н. е.), підірвали силу царства. На по­чатку І ст. до н. є. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор'я, у тому числі й Боспорське царство. Але після поразки Мітрідата в боротьбі з Римом, Боспорське царство опинилося під контро­лем римлян. Згодом Боспор захопили готи, а потім їх витіснили гуни. З VI ст. н. є. Боспор увійшов до складу Візантії і припинив своє самостійне існування.

Історія античних міст-держав Північного Причорномор'я поділяється на три основні періоди: 1) VII— 1 ст. до н. є. — са­мостійність функціонування полісів на ґрунті еллінських традицій і співіснування зі скіфськими племенами; 2) І ст. до н. є. - IV ст. н. є. — поступова втрата незалежності поліса­ми, підкорення їх Римській імперії, постійні руйнівні напади готів і гунів. Періодом найвищого розквіту полісів були V-III ст. до н. є. Наприкінці III ст. н. є. колонії фактично пере­стають існувати. Грецька колонізація Північного Причор­номор'я тривала понад тисячу років. Фактично це була пери­ферія античної цивілізації, але все ж вона відзначалась оригі­нальністю, будучи своєрідним поєднанням античності й «вар­варства»; 3) після розколу Римської імперії на Західну й Східну (Візантійську) настав візантійський період в історії Північного Причорномор'я (IV-VII ст. н. е.). У середині III ст. в Північне Причорномор'я вдерлися племена дав­ніх германців — готів. Вони відтіснили сарматів за

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Дон, зруйнували.міста Ольвію і Tip, підкорили собі населення Криму.Так виникло Готське королівство або Готія (Рейхгот-ланд). Його столицею було «Дніпровське городище» (у ниніш­ній Запорозькій обл.). Найбільшої могутності об'єднання готів досягло в середині IV ст. н. є. за правління короля Германаріха (332—375 pp.). Проте в 375 р. готи були розгромлені гунами. Гуни, які складалися з монголо-тюркських племен, прийшли в Європу з Південного Сибіру в другій половині IV ст. н. є. їхнє пересування дало поштовх Великому

Гуни

переселенню народів. Найбільшої могутності гуни досягли за часів вождя Аттили (434-453 pp.), якого прозвали «Бичем бо­жим». Йому вдалося створити одну з наймогутніших в історії держав, першу імперію кочівників-скотарів. її територія простя­галася від Волги до Рейну. Суспільний лад гунів не вийшов зі стадії військової демократії (хоч у них зростала майнова нерів­ність, поширення здобуло рабство, влада вождя перетворилася на спадкову). Після смерті Аттили їхня держава розпалася, а більшість гунів відкочувала в Причорномор'я. З появою гунів, які сприяли ліквідації Римської імперії і рабовласницького ладу в Європі, починається нова — середньовічна — епоха в історії. У середині VII ст. в Північне Причорномор'я прийшли в хо­зари. Спочатку вони знаходилися у складі Великого тюркського каганату, а після його розпаду столицею

Хозари

хозарів стало місто Ітиль на Нижній Волзі. У 670-679 pp. Xo-зарія оволоділа майже всім Кримом, крім Херсонесу. Хозари залишили мешканцям міст самоврядування, беручи з них дани­ну та торгове мито. Фактична влада зосереджувалася в руках місцевих хозарських феодалів, а каган перетворився в символіч­ного володаря. У кінці VIII ст. каган Обадія оголосив держав­ною релігією іудаїзм. Це було пов'язано з тим, що в Хозарії з'явилася велика кількість євреїв-емігрантів з Візантії, які зай­малися торгівлею. У тривалій боротьбі з Київською Руссю хо­зарів було витіснено з Криму та Поволжя. Остання згадка про них у джерелах датиється 1083 р.

Поиск по сайту: