ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

У період роздробленості найсильнішим у Південно-Захід-ній Русі було Галицько-Волинське князівство. Посиленню цього князівства сприяв геополітичний фактор: віддаленість від Києва та близькість до торговельних шляхів у Європу, а та­кож наявність соляних промислів, родючої землі.

Виникло князівство в другій половині XI ст. Його виник­нення пов'язане з ім'ям онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича. Вагомий внесок у розбудову підвалин подальшого незалежного іс­нування Галичини зробили його сини — Рюрик, Володар та Василько. Після їхньої смерті Галичина розпалася на чотири княжі уділи. Проте поміж нащадків Ростиславичів знайшовся енергійний і талановитий «збирач» галицьких зе­мель Володимир Володаревич, який зміг об'єднати Галичину, поширивши експансію свого князівства в південно-східному напрямі на так зване Пониззя, на Буковину. Об'єднана Галиць­ка земля стала не тільки значною політичною силою на Русі, а й зрівнялася з тогочасними європейськими державами.

Галицьке боярство виокремилося в міцний стан могутніх феодалів. Вплив цієї аристократії був настільки великим, що Галичину можна вважати зразком олігархічного правління. Велика влада галицьких бояр пояснюється їхнім походжен­ням — галицька аристократія розвинулася з місцевої племін­ної знаті. Багато хто з бояр торгувати сіллю, що забезпечувало добрі прибутки і зміцнювало їхнє й без того стабільне стано­вище. Серед бояр було багато заможних людей, що на зразок західноєвропейських феодалів жили в укріплених замках і мали власні дружини. Через віддаленість Галичини від Києва великому князеві важко було втручатися в місцеве політичне життя, тим часом як сусідство з Польщею та Угорщиною да­вало не лише зразок панування аристократії, а й можливість звернутися до чужинців за допомогою під час виступів проти великого князя.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за князя Ярослава Осмомисла (1 153- 1 187). Осмомислом — «за вісьмох мислить» — його назвали за плідну державницьку діяльність.

Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

Територія Галицького князівства доходила до Дунаю та Чорно­го моря. Осмомисл успішно протистояв експансії угорського та польського королів, вдало воював проти половців. Спочатку Га­лицьке та Волинське князівства існували окремо, але в 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич об'єднав їх, застосувавши жорстокі репресії проти бояр. Роман узяв під контроль Київсь­ку землю, князь якої присягнув йому на вірність. Він активно втручався в балканські справи, допомагав візантійському імпе­ратору, успішно воював з литовцями, мав вплив на вирішення різних політичних проблем у Польщі, Угорщині. За короткий час Роман зробив своє князівство могутньою державою, що в умовах роздроблення всієї Європи було як справжній фено­мен. Недаремно літописець називає його «однодержавцем» усієї Руської землі. Могутність Романа привернула до себе увагу дуже впливового на той час римського папи Інокентія НІ, який, прагнучи посилити католицизм на Русі й заручитися підтримкою такого сильного володаря, як Роман, запропонував йому королівську корону, але Роман відмовився, не бажаючи ламати своєї віри.

Галицько-Волинське князівство стало збирачем руських зе­мель. У період розквіту до його складу входили Галичина, Бу­ковина, Поділля, Волинь, Західна Білорусія, Перемишлянщи-на, Холмщина (нині у складі Польщі). Порівняно з територією сучасної України воно становило її третину, але 2/3 української території, де на той час мешкали русичі.

Після загибелі в 1205 р. Романа Галицько-Волинське кня­зівство тимчасово розпалося й було відновлене зу-

силлями його сина Данила лише у1238р.У1240р. Дам»» Данило заволодів Києвом, відновивши єдність ук- раїнських земель. У 1238 р. Данило (раніше, ніж Олександр Невський) розгромив німецьких рицарів у битві під Дорогочи-ном. У 1253 р. Данило приймає королівську корону від папи римського і стає першим українським королем. Але згодом, по­бачивши, що з політичної точки зору, особливо в боротьбі проти монголо-татар, це нічого не дає, відмовляється від неї. Данило заснував місто Львів (назване на честь його сина).

Галицько-Волинська Русь дала початок багатьом процесам, розвиток яких сприяв формуванню української народності, за­кладенню її духовних і державних засад. Саме з Галицько-Во-линської держави почалося усвідомлення населенням, яке меш­кало на її території, себе як окремої етносоціальної спільності. Галицько-Волинська держава відновила й розвинула відносини Русі з Європою. Присвоєння Данилу Галицькому титулу короля свідчило про визнання Галицько-Волинської Русі європейською

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

державою, рівною з іншими великими державами. Іалицько-Во-лцнська Русь залишила у спадок нинішній українській державі свої державні барви — поєднання жовтого з блакитним на прапорі. Після смерті Данила Галицького його син Шварно на корот­кий час об'єднав Галицьке князівство з Литовсь­ким. Лев Данилович, який успадкував Львів і Пе­ремишль, а після смерті Шварна — Холм і Галич; значно розширив свої володіння, приєднавши до них люблінську землю й частину Закарпаття з Мукачевим. На початку XIV ст. влада перейшла до рук Юрія І Львовича, онука Данила Галицького. Він також прийняв ко­ролівський титул і корону. Скориставшись із внутрішніх зако­лотів у Золотій Орді, Юрій І на деякий час просунув межі своїх володінь до нижньої течії Дністра й Південного Буга, столицю держави переніс до Володимира-Волинського. Його досягнен­ням було встановлення Галицької митрополії, що допомагало захищати політичну незалежність об'єднаного князівства. У 1308-1223 pp. у Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія — Лев II і Андрій. Вони посилили боротьбу з ордин­цями й водночас зміцнювали союзні стосунки із західними де­ржавами, зокрема з Тевтонським Орденом та Польщею. Але, незважаючи на політичні успіхи (на початку XIV ст.) галицько-волинських князів, їхню державу спіткала криза. Статус про­вінційного князівства імперії Золота Орда не міг не підірвати політичні й торговельні відносини з Європою, торгівля з якою занепала. Змінилися й напрямки головних торговельних шляхів, що почали обминати Галичину. У державі посилився сепаратизм не тільки численних бояр, а й цілих міст, у яких по­чали стверджуватися іноземні купці (караїми, вірмени) та іно­земні ремісники (німці).

Негативними для Галицько-Волинської держави були на­слідки придушеного Угорщиною повстання закарпатських феодалів проти її короля Карла-Роберта. Було втрачено Мука­чеве і прилеглу округу. Ситуація ускладнювалася посиленням Литовської держави, що відвоювала в Галицько-Волинської держави Дорогочинську та Берестейську землі, шляхи, що вели до прибалтійської торгівлі. У 1323 p., коли одночасно загинули князі Андрій та Лев II, династія Даниловичів припинила своє існування, що стало причиною державної кризи.

Після невдалого періоду боярського правління Галицькою землею, що супроводжувалося усобицями феодальної верхів­ки, у 1325 р. боярство запросило на Галицько-Волинський стіл князя Болеслава-Юрія II. Йому вдалося врегулювати відно­сини із Золотою Ордою та Литвою, але Юрій II заохочував

Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

німецьких, чеських та польських ремісників та купців до пе­реселення в Галичину. Болеслав-Юрій підписав угоду, згідно з якою на випадок його смерті трон мав перейти до польського короля. Дізнавшись про це, бояри здійснили державний пере­ворот. 7 квітня 1340 р. Юрія II було отруєно. Смерть Болеслава Юрія II стала переломним моментом в історії Галицько-Волин­ської землі: вона відкрила шлях до прямих втручань у справи князівства з боку сусідніх держав — Польщі, Угорщини, Литви. У Галичині посилилися сепаратистські дії місцевого боярства, що перетворилося в головну політичну силу. Галицькі бояри посадили на княжий стіл боярина Дмитра Дядька. У середині XIV ст. польські феодали захопили Галичину і частину Західної Волині. Залишки Волинської землі, хоч і зберегли відносну дер­жавну незалежність, були успадковані литовськими князями. Під владою Угорщини опинилася Північна Буковина та землі між Дністром і Прутом, які до цього часу належали Галицько-Волинському князівству.

Поиск по сайту: