СТАН І РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ В XIX СТ

Розвиток промисловості, необхідність впровадження й ви­користання нової техніки та технології сприяли розвитку осві­ти й культури. Велике значення мала поява різних організацій, які займалися культурно-освітньою діяльністю, відчутним став вплив національно-визвольного руху, помітно зростала націо­нальна самосвідомість народу.

Суттєві зрушення відбувалися в системі освіти. У 1803 р. були прийняті «Попередні правила народної ос- І віти, за якими вводилися 4 типи шкіл: пара­фіяльні, повітові, гімназії, університети. Парафіяльні школи створювались при церковних парафіях, давали початкову ос­віту за півроку-рік. Повітові школи з 1828 р. були трикласни­ми — завершальними в початковій освіті. Середню освіту дава­ли гімназії з 7-річним навчанням. Тут вивчали французьку, ні­мецьку, грецьку, латинську мови, історію, географію, Закон Бо­жий. В основному навчалися діти дворян. У середині XIX ст. на Східній Україні було 19 гімназій, а в кінці століття — 12.9. Доньки дворян здобували середню освіту в інститутах шляхет­них дівчат, які діяли в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Керчі. Проміжне місце між гімназіями й університетами посідали лі­цеї: Рішельєвський (Одеса), Кременецький (Волинь), Ні­жинський.

Модуль 2. Нова історія України

У 1805 р. було засновано з ініціативи В. Н. Каразіна Хар-ківський університет з чотирьох факультетів, де навчалось усього 65 студентів. 1834 р. відкрився Київський університет, а 1865 р. — Новоросійський (в Одесі). Кількість студентів у них збільшилася до 4 тис. Крім цього, діяло ще 6 інститутів. У 1875 р. відкрився університет у Чернівцях. Але кількість не­грамотних у Галичині була значною — 66 %.

Розвивалася наука. Вагомих успіхів досягай: у галузі мо­лекулярної фізики — М. Я. Авенаріус; математи­ки — В. Я. Єрмаков, геології — К. М. Феофілактов, етнографії, мовознавства, біології — М. О. Бекетов, механіки — О. М. Ляпунов (Харківський університет); ґрунтознавства й фі­зичної географії — В. В. Докучаев, ім'ям якого названо Харківсь­кий аграрний університет; мікробіології — /. /. Мечников (Ново­російський університет). Видатним вченим у галузі електроме­ханіки був І. Пулюй. Він сконструював трубку для Х-променів, чим потім скористався німецький учений Рентген, і промені були названі його ім'ям.

У філософії домінував ідеалізм (Я. Юркевин, М. Грот). В економічній науці виділялись три напрямки: дворянсько-буржуазний (М. X. Буте, Г. М. Цехеновецький), народницький (О. С. Постников), марксистський (М. /. Зібер).

Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. Серед іс­ториків дворянського напряму виділялися Д. М. Бантиш-Ка-менський, М. А. Маркевич; буржуазно-ліберального — М. І. Кос­томаров, О. М. Лазаревський, творцем «документальної школи» став В. Б. Антонович. Народницький напрям репрезентувала О. Я. Єфименко — перша жінка — доктор історичних наук. Ґрун­товні дослідження з історії Запорозького козацтва написав Д. І Яворницький. Розвиток юридичних наук пов'язаний з іме­нами М. Ф. Владимирського-Буданова (історія українського, литовського, польського права), О. Ф. Кістяківського (кримі­нальне право, історія українського права), В. А. Незабитков-ського (міжнародне право).

Тривав процес формування української літературної мови. У 1818 р. в Петербурзі було опубліковано першу граматику української мови, підготовлену О.

Література

її. Павловським. Основоположником нової української літера­тури, для якої була характерною національна своєрідність, базування на народній живій мові, став /. Я. Кот­ляревський (1769-1838). Першим твором, який відноситься до нової української літератури, стала поема «Енеїда* (1798). Пізніше він написав п'єси «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник».

5,73

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

У розвитку прози визначне місце належить Г. Ф. Квітці-Основ'яненку, Е. П. Гребінці. Але найвидатнішим здобутком української літератури стала творчість Т. Г. Шевченка — генія українського народу, у творах якого найяскравіше відобрази­лись національно-визвольні тенденції української літератури. Його проза і поезія характеризуються високим художнім рів­нем, народністю, проникнуті загальнолюдськими цінностями. Т. Г. Шевченко став основоположником революційно-демок­ратичного напряму й критичного реалізму. Багато його творів присвячені історії українського народу, драматичним, героїч­ним та трагічним сторінкам його минулого («Гайдамаки», «Та­расова ніч», «Іван Підкова» тощо). Т. Г. Шевченко був також видатним художником і писав на історичну тематику («Дари в Чигирині», «Смерть Богдана Хмельницького» тощо).

У художній літературі співіснували різні художні на­прямки: романтизм (Я. Щоголєв), натуралізм (Г. Барвінок), просвітницький реалізм (/. Нечуй-Левицький). Провідним методом був критичний реалізм, для якого характерним було правдиве зображення типових явищ дійсності, викриття ос­новних вад суспільства. Сформувалися й своєрідні літератур­ні стилі: етнографічно-побутовий (Л. Глібов, І. Нечуй-Левиць­кий, С. Рудансъкий, М. Старицький); аналітично-психологіч­ний (Марко Вовчок, Панас Мирний); соціально-філософський (/. Франко, Я. Грабовський, М. Коцюбинський). Суттєвим був внесок у розвиток української літератури письменни­ків ліберально-буржуазної течії Я. О. Куліша, Олени Пчілки, Д. Л. Мордовця.

Досить високого рівня досягла українська драматургія й те­атральне мистецтво. Особливістю цих процесів було те, що провідні драматурги були одночасно

Театр

й організаторами театральних труп, зокрема, М. Л. Кропивни-цький (написав 40 п'єс); М. П. Старицький (25 п'єс, автор бага­тьох історичних творів); /. К. Карпенко-Карий (20 п'єс). У 1892 р. М. Кропивницький створив у Єлисаветграді першу ук­раїнську професійну трупу, до якої ввійшли корифеї театру М. Заньковецька, М. Садовський, Я. Саксаганський: У цей час в Україні на піднесенні знаходилася й музика. Першу українську оперу написав С. С. Гулок-Артемовський — «Запорожець за Ду­наєм» (1863 p.). Основоположником української класичної му­зики став М. В. Лисенко, який підняв її на світовий рівень. Він написав опери «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка-Полтавка». Важливу роль у музичній культурі цього періоду відіграла творчість М. Вербицького, який в 1863 р. напи­сав музику на слова Я. Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Модуль 2. Нова історія України

Видатною співачкою світового рівня була Соломія Крушель-ницька. Вона виступала в головних ролях на оперних сценах Європи і Південної Америки, мала чудовий, оригінального тем­бру голос (сопрано), бездоганну дикцію. У її репертуарі було близько 60 опер. До видатних співаків належав також Іван Ал-чевський, уродженець Харкова. Він блискуче виступав на опер­них сценах Лондона, Парижу, Мілану, Нью-Йорка.

В образотворчому мистецтві переважає реалізм, а серед жан­рів — побутовий, який безпосередньо відображає життя народу. На українську тему писало багато російських художників: В. А. Тропінін, І. Ю. Рєпін

(народився в м. Чугуєві), /. К. Айвазовський, В. Є. Маковський. Серед українських художників високого рівня майстерності до­сягай /. М. Согиенко, К. О. Трутовський, М. К. Пимоненко, серед скульпторів — виходець з України /. П. Мартос.

Розвиток промисловості значно вплинув на будівництво та архітектуру, призвів до появи нових матеріалів і технологій. В архітектурі в другій половині XIX ст. переважав еклектизм — суміш елементів різних стилів. У Києві за проектом О. В. Бе-ретті були збудовані Володимирський собор, будинок Першої гімназії, у Харкові — за проектом О. М. Бекетова збудували приміщення комерційного училища (нині Національна юри­дична академія), земельного банку.

Таким чином, незважаючи на несприятливі умови, культура України в XIX ст. досягла високого рівня. Творчість багатьох письменників, учених, композиторів стала здобутком світової культури.

Поиск по сайту: