АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЗАХОПЛЕННЯ Й РОЗПОДІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЛИТВОЮ, ПОЛЬЩЕЮ ТА ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ

Читайте также:
  1. IX. У припущенні про розподіл ознаки по закону Пуассона обчислити теоретичні частоти, перевірити погодженість теоретичних і фактичних частот на основі критерію Ястремського.
  2. V. Для дискретної випадкової величини Х, заданої рядом розподілу, знайти:
  3. Аграрне виробництво в національній економіці. Форми господарювання і земельні відносини
  4. Административное деление украинских земель в составе империй. Социально-экономический уклад, начало кризиса феодально-крепостнической системы общественных отношений.
  5. Административный порядок предоставления земельных участков, находящихся в государственной собственности.
  6. Аренда (субаренда) земельных участков.
  7. Аукционный порядок распределения земельных участков.
  8. Безвозмездное срочное пользование земельными участками.
  9. Бессмысленное истощение земель
  10. Билет 25. Объединение русских земель вокруг Москвы и становление Московского государства. Иван III. Культура Руси в XIII-XV вв.
  11. Біноміальний закон розподілу
  12. Боротьб проти фашизму на українських землях в

Ослаблені монголо-татарськими нападами, роздроблені на

окремі князівства, українські землі на початку

XIV ст. стали об'єктом експансії з боку Литовсь- Литовська кого князівства. Консолідувавшись у нелегкій бо-ротьбі з Лівонським і Тевтонським орденами, Литовське князівство розпочало своє проникнення на західноруські (бі­лоруські) землі ще в середині XIII ст., за часів князя Мендовга (1230-1263 pp.). У першій чверті XIV ст. більша частина біло­руських земель знаходилася вже під владою литовських князів, які почали спроби захоплення сусідніх українських зе­мель. Безпосереднє залучення до складу Литовського князівс­тва південно-західних руських (українських) земель почалося за часів правління великого литовського князя Гедиміна (1316-1341 pp.), який проводив політику підкорення руських земель, використовуючи різноманітні заходи: воєнні, дипло­матичні, династичні. Його васалами стали мінський, лукомсь-кий, друцький, берестейський, дорогочинський князі. З 1340 Р- на Волині правив його син Любарт-Дмитро. Основна части­на українських земель була захоплена за правління литовсько­го князя Ольгерда, який у 1362 р. зайняв Київ. Цим фактично закінчилася княжа доба в історії України. Ольгерду навіть



Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

удалося у 1362 p. на річці Синя Вода (раніше, ніж Дмитрію Донському на Куликовському полі) розгромити татар.

Рід Гедиміновичів став одним з найрозгалуженіших у Схід­ній Європі того часу. Від синів Гедиміна вели генеалогію князі Острозькі, Заславські, Корецькі, Чорторийські, Вишневенькі, Сангушки, Збаразькі тощо.

Ольгерд чітко формулює основне завдання Литовської дер­жави: «Вся Русь просто мусить належати литовцям». У 1345-1377 pp. до Литви приєднано території від м. Володимира на Заході до р. Оскіл на Сході, від Новгорода-Сіверського на Пів­ночі до середньої течії р. Південний Буг на Півдні. Князь Вітовту 1392-1430 pp. приєднав землі у межиріччі Дніпра і Дністра з виходом до Чорного моря.

Причинами успіху литовців в експансії на українські землі була їх консолідація в боротьбі з німецькими лицарськими орде­нами: ослаблення Русі в результаті її роздроблення та монголо-татарської навали (до цього, як пише літописець, «Литва з боло­та на світ не показувалася»); феодальні усобиці в Золотій Орді.



Литовські князі започаткували звільнення українських зе­мель від монголо-татарського іга. Зміцненню позицій литовсь­ких можновладців на українській території сприяли династичні відносини з галицько-волинськими князями, що давало їм змо­гу бути законними претендентами на місцеві княжі престоли. • Тому в літописах і зазначено, що володарі Литви «не стільки силою, скільки мудрістю воювали». Взявши під свій контроль українські землі, вони намагалися спочатку не вносити в міс­цевий уклад ніяких змін: «Ми старого не рухаємо, а нового не вводимо». Слід враховувати також і те, що місцеве населення, приймаючи литовського князя, прагнуло покінчити з поперед­німи князівськими стосунками старої династії. Оцінюючи ситу­ацію, яка склалася після 1362 р. у Литовській державі, відомий український історик Н. Яковенко зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб'єкт історії — державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки наз­ва: Велике князівство Литовське».

Слід зазначити, що українське та білоруське населення, а також їхні землі складали більше 80 % території Великого князівства Литовського, тому це значно впливало на ситуацію в державі. Українці досить спокійно поставились до литовсь­кої експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, самі литовські князі спочатку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди вбачали в Лит­ві можливого захисника проти жорстоких набігів татар. Були


Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

прийняті й руські норми права, назви посад тощо. Тому держа­ва часто називалася Литовсько-Руським князівством.

У цей же час поширює свою експансію на ук-

раїнські землі Польща. Після тривалої боротьби завоювання

в 1387 р. їй удається захопити Галичину.

З 1359 р. Буковина входить до складу Молдавського князівс­тва під назвою Шипинської землі, Закарпаття — у другій по­ловині XIII ст. — до складу Угорщини. Таким чином, у XIII-XIV ст. українські землі були розчленовані й увійшли до скла­ду різних держав. Почалася нова польсько-литовська доба в історії України.

‡агрузка...

У 1385 р. у зв'язку із загостренням зовнішньо- і внутрішньо­
політичної ситуації (розбрат серед литовської вер-

хівки, загроза з боку Тевтонського ордену) великий князь Ягайло вирішує об' єднатися з польськими держави

феодалами, щоб зміцнити свою владу. У замку Кре-

во (недалеко від Вільна) Ягайло й польські представники підпи­сали акт про унію, яка дістала назву Кревської. Згідно з нею Ягайло отримав польську корону й руку польської королеви Яд-віги. За це до Польщі мали приєднати українські й білоруські землі, де вводилося католицтво; збройні сили об'єднувалися, казна князівства мала використовуватись на потреби Польщі. Укладення унії допомогло стримати натиск Тевтонського орде­ну (у 1410 р. у Грюнвальдській битві німці були розгромлені), а також зміцнило становище польських феодалів, які почали за­хоплювати українські землі, насаджувати католицизм, посилю­вати визискування українського населення, полонізувати його.

Литва починає тривале суперництво з Москвою за спадок Київської Русі (обидві держави претендували на об'єднання у своїх межах усієї Русі і Східної Європи). Виникла так звана •«литовська альтернатива» розвитку Східної Європи, коли цей регіон міг опинитися під контролем Литви. Але в битві під Вор­склою в 1399 р. великий князь литовський Вітовт зазнав пораз­ки від татар, було вбито десятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства. Це значно обмежило можливості реалізації «литовської альтернативи».

На чолі Литовської держави стояв великий князь, яко­му належала законодавча, виконавча, судова та військова влада.

Новим етапом польсько-литовських відносин стала Горо-дельська унія. На сеймі в м. Город елі у 1413 р. було визнано існування великокнязівського престолу в Литві. Але обран­ня великого князя затверджувалося польським королем. Ли­товські феодали-католики зрівнювались у правах з польськими У вирішенні державних справ, у тому числі й обранні великих


Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

князів литовських і королів польських. Участь православних у державному управлінні обмежувалась.

За своїм політичним устроєм Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. існувало як федерація земель-князівств, куди як повноправні суб'єкти входили Київщина, Чернігівщина, Сі-верщина, Волинь, Поділля. Намагаючись централізувати уп­равління у Великому князівстві Литовському, князь Вітовт по­чав істотно обмежувати самостійність найвпливовіших князів. До кінця XIV ст. уся їхня залежність від великого князя Литви полягала у сплаті щорічної данини та «послушенстві». Саме за «непослушенство» були відібрані землі у новгород-сіверського, подільського, київського князів. У 1397 р. Київське князівство було ліквідоване. Ці заходи хоч і не призвели до остаточної ліквідації удільного устрою, але суттєво обмежили вплив міс­цевих князів, підірвали їхні позиції, посилили центральну ли­товську владу.

Завершальним етапом на шляху суверенізації Великого князівства Литовського мала стати коронізація Вітовта, тобто прийняття ним титулу короля. Але це суперечило бажанню його брата й польського короля Ягайла. Справа дійшла до того, що ображені магнати обох держав порушували питання про війну Литви з Польщею. Щоб загасити конфлікт, Ягайло був готовий зректися польської корони на користь Вітовта, але той укупі з литовськими магнатами наполягав на окремішності де­ржав і не прийняв пропозиції Ягайла. Коронування було при­значене на 8 вересня 1430 р. На урочистості з'їхалися почесні гості: Ягайло, великий князь Московський Василь І, інші руські князі, візантійські й татарські посли. Але польські пани перехо­пили в дорозі корону — коронування було відкладено, що стало сильним морально-психологічним ударом для дуже вже немо­лодого 82-річного Вітовта, який незабаром помер (27 жовтня 1430 p.).

У 1440 р. було відновлено Київське удільне князівство, яке проіснувало недовго. Останнім удільним київським князем був Семен Олелькович, який помер у 1470 p., і після нього «на Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи настали». Так перервалася традиція князівського правління в Києві, який ще довго у свідомості тогочасної людності залишався «першим з-поміж усіх інших міст». Проте незабаром Київ за­знав дошкульного удару від татар. У цей час сформувався мос­ковсько-кримський союз, спрямований проти Польщі, Литви та Заволзької (Великої) Орди. Напад на Київ був здійснений за прямою вказівкою московського великого князя Іва-на III. Татари з'явилися біля Києва 1 вересня 1482 р. (з вересня в ті


Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України-


часи починався відлік нового року). Місто було спалене вщент. На знак своєї перемоги кримський хан відправив у дар Івану III золоті потир і дискос зі сплюндрованої татарами Святої Софії. Згодом Іван НІ уперше був названий «государем усієї Русі» (сі­чень 1493 p.), що викликало в Литві рішучий протест.

У 1569 р. Польща й Литва підписують Люблінську унію,що було пов'язано з поразками Литви на першому етапі Лівонської війни. Польща й Литва об'єдну­ються в єдину державу — Річ Посполиту,де вста­новлюють єдиний державний устрій (короля, який є великим князем литовським, обирають на спільному польсько-литовському сеймі), вводять єдину грошову систе­му, право (за польським зразком). Католицтво оголошують державною релігією. Литва мала певну автономію, їй залиши­лися білоруські землі, а Польща приєднала українські, поді­ливши їх на 6 воєводств. Становище українців різко погірши­лося. Проте унія 1569 р. мала для України й деяке позитивне значення: знову більшість українських земель об'єдналася в межах однієї, хоч і ворожої українцям держави, що інтенси­фікувало відносини між ними; прискорилася колонізація По­дніпров'я.

Політична й релігійна ситуація в Україні загострилася у зв'язку з переходом на новий календарний стиль. У 1582 р. папа Григорій XIII наказав виправити старий юліанський календар, у якому внаслідок

недоліків обчислення утворилася різниця між календарним та астрономічним часом. Відтак з 5 лютого 1582 р. додали 10 днів. Цю реформу в протестантських та православних країнах зуст­ріли вороже, населення Польщі розділилося: католики прий­няли новий стиль, а православні залишили старий. Зміна ка­лендаря призвела до посилення соціального й релігійного гні­ту, оскільки польські пани забороняли українським селянам відзначати свята за старим стилем (наприклад Різдво, Пасху) і змушували їх у ті дні працювати, що викликало досить різку опозицію.

У першій половині XVI ст. хвиля Реформації— опозицій­ного католицизмові руху — прокотилася над усією Європою, з несподіваною швидкістю поширившись на теренах Речі Пос­политої, пробуджуючи до життя різні релігійні рухи (люте­ранський, кальвіністський, антитринітарський). Ідеї Рефор­мації: звільнення релігійного життя з-під влади Риму, демок­ратизація церкви й наближення її до народу, переклад Біблії національними мовами, заснування шкіл — набули широкого розголосу в Україні. Українці одержали важливі засоби про-



Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

тидії поширенню католицизму, пристосовуючи ідеї Реформа­ції до власних потреб. Боротьба протестантів з католицькою церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації, введенні в церковну службу української мови, у практиці полемічної літератури. Намагання створити національну церкву були позитивним явищем у Реформації. Під її впливом національно-визвольний рух в Україні став під гасло боротьби за віру. У середині 60-х років XVI ст. в Речі Пос­политій офіційно утвердилася релігійна віротерпимість.

У XVI — першій половині XVII ст. на українських теренах розквітла полемічна література, яка відстоювала права пра­вославної церкви та готувала громадську думку до сприйняття необхідності національної держави, розвитку української куль­тури.

Після Люблінської унії на українських землях поруч із згор­танням національного політичного життя та економічним зака­балениям населення, наступом на права і свободи місцевої люд­ності та знищенням її мови й культури польська влада прагне нейтралізувати роль православ'я, замінивши його католицькою вірою. Для Польщі окатоличення українських земель мало сприяти забезпеченню консолідації та єдності держави — Речі Посполитої. Успіху католицької пропаганди сприяли: державна підтримка, авторитет Риму, діяльність єзуїтів, окатоличення та ополячення української еліти. Прагнучи здобути привілеї і по­сади, зрівнятися у правах з католиками, нащадки багатьох кня­жих та боярських родів зрікалися рідної мови, релігії.

Церква не могла протистояти світському втручанню в суто релігійні справи. Тепер уже не митрополит призначав єпис­копів, їх висували або ж пани-рада, або ж сам великий князь, що відкривало доступ до вищої ієрархії світським особам. Цер­ковна криза зумовила втручання в релігійні справи братств, які створювалися при парафіяльних церквах. Активно протидіючи окатоличенню та полонізації українців, братства спробували взяти під свій контроль церковне життя та діяльність церковної ієрархії. Втручання у справи місцевої церкви світської влади, зростання анархії з боку братств та неконструктивна політика Константинопольської патріархії викликали невдоволення се­ред православного духовенства.

Поступово в частини ієрархів православної церкви визріває думка про доцільність унії з католицькою церквою. Вважалося, що унія змінить ставлення держави до української церкви: за­кінчаться переслідування православних; українське духовенс­тво зрівняється у своїх правах з католицьким, буде звільнено від податків, збереже земельні володіння та матиме своїх представ-


Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

ників у сенаті; по містах православні матимуть ті самі права, що й католики. Свою роль у формуванні унійних настроїв відігра­вало утворення в 1589 р. сильного Московського патріархату, який одразу почав претендувати на канонічний та юридичний контроль над Київською митрополією і залежними від неї єпар­хіями у Речі Посполитій. Прагнення певних кіл українського суспільства до церковної унії першим висловив львівський пра­вославний єпископ Гедеон Балабан.Його підтримали єписко­пи: холмський, турово-пінський, луцький, перемишлянський, володимирський, київський митрополит Михайло Рогоза.

Для урочистого проголошення унії київським митрополи­том та польським королем було скликано церковний собор, який відбувся в м. Бересті у жовтні 1596 р. Собор публічно прого­лосив унію, а владик, які до неї не пристали, та духовенство, що брало участь у православному соборі, піддав прокляттю. Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утво­рення греко-католицької церкви, яка .підпорядковувалася Папі Римському, як першоієрарху християнської церкви. Греко-ка-толицька церква зберігала східний обряд, церковнослов'янську літургійну мову, право на заміщення митрополичої та єпископ­ської кафедр, користування юліанським календарем; нижче ду­ховенство зберігало право одружуватися. Уніатське духовенс­тво звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта та міща­ни одержували право обіймати посади в державних та міських урядах, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Берестейська уніяне внесла спокою і не об'єднала церкви. Навпаки, вона глибоко розколола українське суспільство. Крім двох — православної і католицької, з'явилася третя — уніатська, яка перебувала ніби між двома вогнями. Православні вбачали в греко-католиках зрадників, а католики не вважали їх повно­цінними громадянами. Католицька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб поширення власного впливу, а не самостійну церковну організацію. Тих, хто не хотів перейти в унію, поляки стали називати схизматиками. З метою їх ос­таточної ліквідації православну віру в Україні було офіційно заборонено, а її прихильників відкрито переслідували польські власті. Усупереч прийнятим у 1603 і 1607 pp. рішенням сейму про припинення переслідування православних, унія й надалі впроваджувалася силою. Католики й уніати вели справжню війну проти тих, хто відмовлявся коритися постанові Берестей­ського собору: спустошували монастирі, не дозволяли будувати Церкви, відбирали православні храми.

На початку XVII ст. на допомогу православному табору, який з останніх сил обороняв свої позиції, прийшло Запорозьке



Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

військо. Унаслідок цього польський уряд змушений був вида­ти «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконюва­ли існування православної церкви. Проте вони не припинили наступу католицтва на українські землі, що вів до занепаду православної церкви, яка втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій. Берестейсь­ка унія була для Польщі зручною формою посилення своєї вла­ди в українських землях. Влада Речі Посполитої бажала через унію швидко окатоличити український народ, але, побачивши, що цей процес іде повільно, почала нищити унію так само, як і православ'я. З часом прірва між українськими греко-католика­ми та польськими римо-католиками стає дедалі глибшою. Для більшості населення висока ідея об'єднання всього християнс­тва відступала перед загрозою колонізації України і відмови від усталених традицій.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)