РУХ ОПОРУ. ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ

На окупованих українських землях фашисти встановили

жорстокий окупаційний режим. Територію Украї-

ни було розчленовано: Північну Буковину, Із- маїльщину та землі між Південним Бугом та Дніс­тром з центром в Одесі, названі Трансністрією, Гітлер віддав Румунії; західні області («дистрикт Галичина») — Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська -* були передані до польського генерал-губернаторства. 12 центральних облас­тей республіки стали рейхскомісаріатом «Україна» на чолі з Е-Кохом. Східні українські землі перебували під владою військо­вого командування. У перспективі Україна повинна була стати арійською імперією — «Остготією». 65 % населення передбача-

Модуль 3. Новітня історія України

лося депортувати в Сибір. Українська нація оголошувалася не- повноцінною. На всі найважливіші адміністративні та госпо- дарські пости аж до повітового рівня призначалися німці. Створювалося цивільне управління — міські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі з старшинами. Україн- цям дозволялося обіймати найнижчі посади, такі як сільський староста, бургомістр містечка, поліцай, які вербувалися пере- важно з карних злочинців.

Найбільші промислові підприємства оголошувалися влас- ністю Німеччини й були поділені між німецькими економіч- ними магнатами. Колгоспи та радгоспи перетворювалися в «общинні господарства» з кріпацьким режимом. На селян- ські двори накладалися 12 різних видів податків. Під загро- зою суворої кари запроваджувались обов'язкова трудо- ва повинність. Результатом такої експлуатації було те, що 85 % усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій вивозилося з України. Терор став де­ржавною політикою фашистів в Україні. Гітлер говорив, що слов'яни не повинні знати більше, ніж значення дорожніх ■ знаків, а географія для них обмежується фразою «столиця рейху — Берлін».

Українську молодь примусово вивозили на роботу до Німеч­чини. За 1942-1944 pp. у німецьке рабство було забрано 2,4 млн українців. Десятки тисяч з них загинули. Цілеспрямовано здій­снювався геноцид. Планувалося щорічно знищувати 10 млн. неарійців, у першу чергу євреїв.

Жертвами масових розстрілів у Києві стали 195 тис. осіб, у Рівному — 99 тис. В Україні було створено 50 гетто й 180 ве­ликих концтаборів.

У ході війни проводилася політика колонізації українських земель, заселення їх німцями. У 1942 р. в 486 українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. Було розроблено план заселення німцями території СРСР, у тому числі й України до 2001 року, де передбачалося поселити 90 млн. німців.

Для покращення постачання німецького населення в рейх було вивезено 3,8 млн голів великої рогатої худоби, 4,4 млн сви-

ней, 5,4 млн овець і кіз, 3 млн. коней. Вивозився навіть україн­ських чорнозем, 1 млн фруктових дерев. З музеїв України за­брали 40 тис. експонатів. На українській землі окупанти знищили 5 млн 264 тис. мир­них громадян (у тому числі 2,4 млн. євреїв, більше 200 тис. ци­ган, 1,8 млн військовополонених). Населення Харкова скоро­тилося з 833 тис. осіб до 273 тис. Війна забрала життя більше 8 млн громадян України.

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

В Україні розгорнулася масштабна партизанська боротьба, яка складалася з двох потоків: радянські пар­тизани та частини ОУН-УПА. Під час війни в Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань і 160 самостійних партизанських за-

гонів. У своєму розвитку радянський партизанський рух прой­шов два основні етапи: 1) виникнення й становлення (червень 1941 р. — листопад 1942 p.); 2) активізація й розширення (гру­день 1942 р. - 1944 p.).

На першому етапі (особливо до весни 1942 р.) дії радянсь­ких партизан були малоактивними. Вони зазнавали значних втрат. Хоча спочатку було створено 23 підпільних обкоми партії, 685 міськкомів і райкомів, 4316 підпільних осередків, але фактично в підпіллі змогли зберегтися лише 15-20 % за­лучених кадрів. Причинами цього була недостатня організа­ційна підготовленість, прорахунки в підборі кадрів, зневіра частини партизан у можливостях боротьби в умовах війсь­кових успіхів німців, зрада частини підпільників, недостатня озброєність.

У кінці 1941 — влітку 1942 р. було розгромлено підпілля Дніпропетровська, Києва, Миколаєва, Одеси, Харкова, Вінниці, Сімферополя, Сталіна та інших міст. Зазнали провалу спроби формування великих партизанських загонів восени — взимку 1941р.

У червні 1942 р. було створено Український штаб парти-занськогоруху (УІ11ПР) на чолі з генералом Т. Строкачем, який керував загонами й координував дії партизан, постачав їм зб­рою, кадри фахівців (радистів, підривників, шифрувальників). У серпні 1943 р. за командою штабу розпочалася «рейкова вій­на» — руйнування залізниць. Під час цієї операції було виведе­но з ладу близько 2 тис. км залізниць. УШПР керував рейдами партизанських з'єднань у тилу ворога, зокрема С. Ковпака — у Карпати, О. Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У 1944 р. партизани почали широко взаємодіяти з регулярни­ми військами. Було сформовано 1-у Українську партизанську дивізію, яка здійснила рейд на Сан і Віслу.

Найпоширенішими формами боротьби підпільників були збір інформації, саботаж і диверсії. У 1941-1944 pp. у пар­тизанських загонах налічувалося майже 180 тис. осіб, ЗО % з них — загинули. У підпільних організаціях брали участь до 100 тис. осіб. 96 підпільників і партизан відзначені званням Ге­роя Радянського Союзу. Партизанський рух став стратегічним

Модуль 3. Новітня історія України.

фактором війни, фактично другим фронтом, який прикував до себе до 10 % сил вермахту на Східному фронті. За роки війни партизани знищили й взяли в полон 1,5 млн. гітлерівців, 2300 танків, 1100 літаків, пустили під укіс 21 тис. потягів.

Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 p., запроваджене пізніше як свято українсько­го війська, приурочене до дня покровительки Вій­ська Запорозького Святої Богородиці.

УПА нараховувала до 90 тис. чол. ОУН розділялася на бан­дерівців (ОУН-Б) і мельниківців (ОУН-М), які ворогували між собою. ОУН-Б у 1943 р. фактично злилася з УПА. Вояки ОУН боролися проти всіх, хто виступав проти незалежності України, їх діяльність носила суперечливий характера одного боку, вони боролися проти гітлерівського фашизму й сталінського тоталі­тарного режиму за створення української суверенної держави; з іншого — їх діяльність пов'язана зі співробітництвом з ні­мецькою окупаційною владою (наприклад, створення дивізії СС «Галичина»), терором проти польського населення, а також тієї частини власного, яка не підтримувала їх поглядів. УПА очолив Роман Шухевич (Тарас Чупринка). За зонами дії УПА розділялася на три групи: УПА — Північ (Волинь і Полісся); УПА — Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття); УПА — Пів­день (Поділля). Перший бій з німцями відбувся 7 лютого 1943 p., коли перша сотня УПА напала на містечко Володимирець Во­линської обл. УПА прагнула закріпитися в Україні як «третя сила» (крім німецької й радянської влади). Тільки в жовтні-листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої про­ти радянських партизанів. Гостре протистояння виникло в УПА з польськими підпільними формуваннями — Армією Крайовой (АК). Початком конфлікту стали масові вбивства українців на Холмщині ще в 1941 р. Операція «Буря», яку почала АК, перед­бачала відновлення контролю над землями, втраченими в 1939 р. Репресії, початі АК, повинні були показати, хто є реальною владою на цій території. У результаті це призвело до етнічного чищення, як з боку АК, так і з боку УПА. Тільки на Холмщині в 1943-1944 р. польські формування знищили майже 5 тис. ук­раїнців. ОУН тероризувала польське населення на Волині.

З виходом Червоної армії до Дніпра, керівництво УПА при­ймає рішення про зміну тактики. Воно вирішує не втручатися в боротьбу між німецькими й радянськими військами. Це пояс­нювалося тим, що УПА не хотіла витрачати сили на війну з ні­мецькими окупантами, владу котрих уже вважала тимчасовою. Частина українських націоналістів (Український центральний комітет — У ЦК на чолі з В. Кубійовичем) пішла ще далі й дала

Поиск по сайту: